Над бійцем, який не покинув поля бою, уже відбулося п’ятнадцять судів

Разом із ним його захисник Василь Нагорний. В обох уже закінчується терпіння, а розуміння того, що відбувається, давно вийшло за  межі стриманості. Але всі, і захисник, і підзахисний, стримані. Вони знають — правда на їхньому боці. 

Максима Силюка, жителя Ковельського району, призвали до 51-ої бригади ще під час першої хвилі мобілізації. У зоні АТО був водієм, їздив у Мар’їнку, Старобешево, Степне, Березне. Чималу кількість разів їздив на передову, возив боєприпаси, продукти харчування. Доводилося під обстрілами вивозити і поранених, і полонених. Сам ледь не потрапив у полон. 

У вересні 2014 року 51-а бригада, на долю якої випало чимало випробувань, зокрема пекло Іловайського котла, повернулась у Володимир-Волинський для реорганізації в нову 14-у бригаду. Максим розповідає, що в ті дні в частині був хаос, дехто з бійців перебував там на постійній основі, а дехто, як він, у котрого виникли складні сімейні обставини, регулярно приїздив відмічатися, але підтверджень його слів немає, бо ніхто ніякого обліку не вів. Та, схоже, це не надто турбує військову прокуратуру, яка, здається, задалася метою пересадити добру половину бійців колишньої 51-ої бригади. Максима Силюка військова прокуратура звинувачує в самовільному залишенні військової частини у Володимирі-Волинському і висунула обвинувачення за частинами другою та третьою 407 статті Кримінального кодексу. 

Володимир-Волинський суд закрив кримінальне провадження, проте військова прокуратура в апеляційному судді домоглася повторного перегляду справи. І для Максима знову потягнулися дні очікування. 

«Уже другий рік я в цьому суді, і немає цій тяганині ні кінця, ні краю. В обвинувачення доказів немає, прокурори на судові засідання з’являються через раз. Зараз справу веде чи третій, чи четвертий прокурор. Ніде не працюю, оскільки офіційно я ніде не можу влаштуватись на роботу через постійну судову тяганину.

Цей рік наче вирвали з мого життя. Більше того, через плутанину в документах за одними даними я ніби зараз маю ще служити і знаходжусь у списках на звільнення, а від знайомого з ковельської поліції дізнався, що військова прокуратура оголосила мене зниклим безвісти…», — розповідає Максим Силюк. 

І ось на 15-му засіданні, яке відбулося 18 лютого, заслухали комбрига 14-ої бригади, який давав свідчення в режимі відеоконференції з Красноармійського суду Донецької області. Він не впізнав Максима Силюка і не пригадав, як дозволив йому залишити військову частину у зв’язку із сімейними обставинами. Хоча за твердженням хлопця та його мами, вони приходили 19 січня 2015 року до комбрига і пояснювали ті складні обставини, в яких опинилися. Мамі потрібна була госпіталізація, а доглядати хвору бабусю не було кому. Втім, коли мама Максима попросила комбрига поглянути на неї і все ж спробувати пригадати їх, той завагався і відповів, що, можливо, й були Силюки в нього на прийомі, але в той час до нього приходило дуже багато військовослужбовців та членів їхніх родин…

Схоже, що така відповідь комбрига цілком задовольнила військового прокурора Олександра Балакунця, і він попросив у суду перерви для перекваліфікації справи. Наступного дня, 19 лютого, у суді військовий прокурор змінив обвинувачення у справі, виключивши з неї частину другу статті 407 Кримінального кодексу. 

За словами адвоката Василя Нагороного, котрий захищає Максима, ще на першому засіданні суду було зрозуміло, що частина друга статті 407 Кримінального кодексу є зайвою кваліфікацією.

«Для чого ми проводили 15 засідань абсолютно не зрозуміло. У такий спосіб прокурору вдалося уникнути виправдувального вироку і, відповідно, йому вдасться отримати премію за показники. Для чого було витрачати державні кошти на 15 засідань із цього приводу і навіщо було викликати таку кількість свідків, робити конференцзв’язок, якщо Максим, фактично, не заперечував своїх певних дій за частиною третьою 407 статті, то це залишається загадкою. Зміна обвинувачення положення підсудного, фактично, не змінює», — прокоментував судове засідання Василь Нагорний.  

Ледь стримуючи сльози, але все ж без образ на комбрига, мама бійця Галина Силюк сказала, що шокована його свідченнями в суді. Вона теж, разом з іншими батьками, переживала за долю бійців і мала багато запитань до офіцерів, особливо після того, як 51-а бригада зазнала значних втрат на Сході.

Каже, чимало офіцерів уникало солдат та їхніх батьків, які й частину пікетували, й інші вимоги висували: «Олександр Жакун був першою людино, яка нас дійсно вислухала. Я можу допустити, що він нас дійсно не впізнав. До нього приходила маса людей, але ж ми прийшли зі значною проблемою. Була зима, мене вкотре клали до лікарні, моя мама, а Максимова бабуся, самостійно не давала собі ради. Саме тому ми пішли на прийом до Жакуна, я показала йому документи та просила відпустити сина з частини на деякий період для догляду за бабусею. Комбриг нас вислухав, видався мені людиною дуже хорошою та уважною. Викликав офіцера і дав йому усне доручення відпустити сина, зазначивши, що він має бути постійно на телефоні, щоб у разі чого з’явитися у частину».

Пані Галина сподівається на виправдальний вирок для свого сина, адже він не заслужив якоїсь незрозумілої судимості, не втікав з поля бою, не підводив товаришів, а вірно та з честю служив Батьківщині.