Ми створили в Боратині інфраструктуру, яка є однією з кращих в області

Про це розповів Боратинський сільський голова Сергій Яручик

Жителі чотирьох сіл, що входять до Боратинської сільської ради Луцького району, живуть, як у Європі. І запорука цьому — не близькість до обласного центру (Луцьку з його жахливими дорогами, засміченими дворами до Європи ще як до неба), просто керівництво на своєму місці. Лише за 2 роки збудовано нові школу, стадіон, амбулаторію, 20 кілометрів доріг, 30 кілометрів водопроводу, 20 кілометрів освітлення, адмінприміщення. Останнє у минулому році стало лауреатом Міжнародного конкурсу на кращу інвестицію у сфері будівництва по обидві сторони східного кордону Європейського Союзу «Дім 2009 — Кришталева цеглина». Все це стало можливим з приходом до влади команди на чолі з Сергієм Яручиком. Молодий, амбітний, ініціативний — він зміг поміняти психологію людей, переконати, що тільки вони, і ніхто інший, зможуть зробити своє життя комфортним. Сьогодні Сергій Олександрович гість газети «Відомості».

— Рішення йти на посаду сільського голови було прийнято спонтанно у 2002 році. Тоді на вибори йшов не сам, командою. Я — на сільського голову, Юрій Хом’як — депутатом до сільської ради, а Юрій Цейко — до районної. Склали свою програму і вирішили її реалізувати на території нашої сільської ради спільними зусиллями.

Перш за все треба було розібратися із бюджетом. Проаналізувати, в якому стані знаходяться установи, що числяться на балансі сільської ради. Вивчивши ці питання, почали роботу. Перші кроки були направлені на відродження дитячого садочка: у 2002 році тут працювала лише одна група. Зробили ремонт, залучили спеціалістів — сьогодні наш садочок бере участь у конкурсі на кращий заклад в Україні. Його відвідує 90 діток. На черзі — ще 70.

Зайнялися наведенням благоустрою. Здавалося б, просте питання — вивезення сміття. Проте воно не вирішувалося роками. Ми придбали трактора, причепа і почали вивіз два рази в тиждень. Сьогодні зникла проблема стихійних сміттєзвалищ. Якщо вони й виникають, то стараємося їх оперативно ліквідовувати. Взагалі у своїй роботі я роблю акцент на людях, бо, як не крутись, але ще ніхто ніколи без серйозної підтримки команди нічого не зробив. Я дуже вдячний секретарю сільської ради Людмилі Залеті, головному бухгалтеру Галині Мартинюк. Депутатський корпус. Адже в чому полягає його роль? Це не тільки прийти на сесію і проголосувати. У нас кожен депутат відповідає за якусь ділянку роботи на громадських засадах. Будували спортивний комплекс — відповідальні були Володимир Марчук та Леонід Момот. За водопровід — Сітуха Петро. На будівництво доріг, водопроводів, інших об’єктів соціальної інфраструктури залучали Москвича Степана Овсійовича — керівника нашого сільськогосподарського підприємства. Спортивний майданчик, кладовища — все розділено між депутатами. І от таким чином, крок за кроком, поставивши собі завдання, ми намагалися їх реалізувати.

— Ваші колеги, сільські голови, говорять, що найбільша їх проблема — то бюджет. Занадто мізерний, занадто мало податків залишається на місцях. Вам же вдалося збудувати новий адмінбудинок, амбулаторію, стадіон…

— Проблема наповненості бюджету актуальна і для нас. І ми її намагаємось вирішити, залучивши інвесторів. Приміром, на нашій території знаходиться німецький завод «Кромберг енд Шуберт». Це 1600 робочих місць, де зокрема працюють і наші жителі. По-друге, податок у бюджет. Знову ж таки — спорудження «Нового ринку». Теж велика інвестиція. Це мінімум 500-700 робочих місць. Якщо від «Кромберга…» податки йдуть за формульним розрахунком — частина коштів переказується як до районного, так і до обласного бюджету, то від ринкового збору гроші надходять лише до Боратинської сільської ради. У нас працює ще таке підприємство, як фабрика солодощів «Ласка». Якщо з’являються вільні кошти — кладемо на депозит у банках.

— Ви згадали «Новий ринок». У лучан він ще не надто популярний. Проблема — це погані дороги і доїзд громадського транспорту…

— Дорога у комунальній власності міста Луцька. Дуже хотілося, щоб вона була зроблена. Це потрібно не лише ринку. Вона об’їзна, вдалося б вирішити проблеми транспортного потоку самого обласного центру. Щодо руху транспорту, то перш за все потрібно зробити транспортну розв’язку, пустити маршрутки. Йдеться не лише про міські, а й про транспорт із горохівського, торчинського, ковельського напрямків. Із Ківерців уже пустили сюди маршрутки, із нашої сільської ради також уже їздять. Треба зробити так, щоб тролейбус до ринку доїжджав не лише на вихідних, а й цілий тиждень. На базі «Нового ринку» у перспективі можна зробити й оптовий сільськогосподарський, про який уже давно і багато говорять. Територія дозволяє. Тут збудовані магазини європейського зразка. На ринок можна вільно заїхати автомобілем. До речі, є можливість торгувати просто з машин.

— Якщо відверто, то Боратинська сільська рада — не зовсім звичайна. Хоча би тим, що на сьогодні у вас є земля, чого немає в інших. Їх землі вже давно розпайовані.

— Кожна громада або мала шанс і вже ним скористалася, або матиме шанс скористатися ним у майбутньому. Цей шанс пов’язаний із місцем розташування. Якщо на нашій території хочуть організувати якийсь бізнес, ми з цим підприємством обов’язково укладаємо договір на реалізацію інвестиційної програми. Тобто інвестор обов’язково фінансує якийсь вид робіт на території сільської ради. Ціни погоджуються на сесії сільської ради, ми визначаємо виконавця робіт. А це, як правило, наше сільськогосподарське підприємство. Це найбільш прозора схема на сьогодні. Ми кажемо, чого хочемо — виконавець виконує, а інвестор контролює рух коштів. За такою схемою збудовано адмінприміщення, амбулаторію, спортивний комплекс, частину школи у селі Рованці, водопроводи, дороги, вуличне освітлення.

— На території Боратинської сільської ради сьогодні активно ведеться й індивідуальна забудова.

— Справді, раніше не було такого бажання міських жителів йти на село. Сьогодні ситуація змінилася. Ведеться близько тисячі забудов. І це зрозуміло. Інфраструктура, на мій погляд, є однією з найкращих в області. Але це лише оболонка. Найголовніше — що залишається в душі. До речі, за останні 4 роки ми не дали жодного дозволу на відкриття бару. Натомість досліджуємо історію нашої сільської ради. Побудували спортивний комплекс. Тут працює секція дзюдо, аеробіки. З дітками займаються тренери з легкої атлетики, з футболу. При клубі діють гуртки гри на гітарі та на синтезаторі. Гурт «Перепілонька» їздить на міжнародні конкурси. В дитячий садочок запрошуємо тренера з художньої гімнастики. Одночасно намагаємося змістовно заповнити вільний час людей. Створили дорослу футбольну команду. На перший матч прийшли троє людей — я і ще два депутати. Сьогодні сходяться до 300 чоловік. Хочемо, щоб на території кожного села дітки мали де проводити вільний час, будуємо міні-спортивні майданчики і дитячі площадки. Тобто намагаємося створити такі умови, щоб наш сільський житель нічим не відрізнявся від міського. 

— Амбулаторія як, уже готова до відкриття?

— Майже. Вона дуже потрібна селу. Я вважаю: першу медичну допомогу люди повинні отримувати на місці. Справа за обладнанням. До речі, амбулаторію збудували, не взявши ні копійки державних грошей. На придбання обладнання вже потребуємо допомоги держави. Першу партію отримали. Апарат УЗІ. Сподіваємось, що й надалі програма забезпечення сільських амбулаторій медичним обладнанням продовжиться. У нас тут такий підхід: працюватиме 22 кабінети, частина з них будуть приватними: стоматкабінет, діагностичний центр, фізіотерапевтичний кабінет. Аптеки плануємо державну і приватну. Ціни не будуть космічними, але це дасть змогу оплачувати енергоносії, благоустрій.

— У минулому році створено Асоціацію сільських голів. Ви очолюєте її на рівні Волині. Була тісна співпраця з попереднім урядом. Зокрема це стосувалося напрацювань в частині змін до Бюджетного кодексу — значну частину податків планували залишати на місцях. Чи змінилося щось із приходом нового уряду?

— Ми розраховуємо на бюджетні преференції і в цьому бюджеті. Адже наша організація не є політичною. Який би уряд не працював, проблеми на території сільських рад були, є і будуть. Дуже хочеться сподіватися, що ті пропозиції, які були закладені попереднім Кабінетом Міністрів щодо того, що на селі потрібно залишати кошти, — залишилися б. Адже ми сьогодні живемо за принципом — чим більше сільська рада заробляє, тим більше у неї забирають. Якщо взяти минулий рік, то з прибуткового податку мали 3 мільйони гривень, 2 мільйони у нас просто вилучили. Ніхто не хоче зрозуміти, що так не можна працювати. Вважаю: бюджет все-таки має формуватися знизу доверху. Що мається на увазі? Мінімальні потреби сільських рад мають забезпечуватися. Це заробітна плата по усіх установах, енергоносії, харчування дітей… Якщо ці статті сільською радою профінансовані, тоді вже можна застосовувати формульний підхід. Отоді люди побачать, що про них у державі піклуються.