Що буде з акторами після узаконення контрактної системи?

На ньому були присутніми директори 28 театрів із 8 областей, також чекали і на міністра культури України В’ячеслава Кириленка.

— У такому давньому мистецтві, як театр, дурно запроваджувати якісь новшества. А що ми зараз бачимо? Люди, які навіть ніякого уявлення не мають про те, що таке театр, як він працює, хочуть його реформувати. — З таких слів розпочав своє вітальне слово народний артист України Федір Стригун. — Чиновники не розуміють, що нація розпочинається з культури. Реформу хочуть впровадити для всіх театрів України на прикладах столиці. Але Київ — це не Тернопіль, Луцьк — не Львів. Та й про що вони там, у себе, «зверху», говорять: конкурсний відбір акторів. Всі ж, хто працював у нашій сфері, і так знають, що знайти вакансію дуже складно, а звільняється тільки, не доведи Боже, коли хтось помер. Та невже тоді треба проводити конкурс, запрошувати акторів з інших театрів? А якщо в моєму арсеналі вже є ким замінити? То для чого той конкурс? Що він дасть? До того ж наші керівники відмінили художні ради, бо вважають, що таємним голосуванням обирати акторів краще. Але як було добре раніше, коли приймали молодого працівника, брали його на рік, два чи п’ять на випробувальний термін, після проходження якого можна брати людину на постійну основу...

Федір Миколайович також пояснив, у чому полягає славнозвісна європейська система прийняття на роботу акторів. Якщо вона буде прийнята урядом, то театралів влаштовуватимуть на роботу тільки за контрактом, а значить — буде вказано, на який термін. Тобто, «якщо актора запросили грати до Луцька на п’ять років, після закінчення угоди продовжили ще на 5, а тоді скажуть: «До побачення. Ви вже пропрацювали два терміни, а більше не можна». І що йому робити тоді? Куди дітися молодій людині, якій ще тільки працювати й працювати?»

Художній керівник Волинського облмуздрамтеатру Петро Ластівка вихід із цієї ситуації для усіх акторів бачить тільки в запровадженні гільдії, яка б піклувалася про їхній соціальний захист після закінчення роботи в театрі, і зауважує, що знищувати саму структуру українського стаціонарного театру є злочином проти всього мистецтва.

Під час конференції виступив також і директор Львівської опери Тадей Едер.

— У цілому світі ніхто не ходить на вистави, в оперу ходять на виконавця. А як ми його цінимо? Наша сцена має одну з найкращих акустик світу. І наш виконавець чотири з половиною години співає без права навіть на півмікрофона. Коли ж на гастролі приїжджає естрадна співачка, на ній прикріплено 42 мікрофони, а співає під фонограму. І теж «народная артістка». Якщо ми говоримо про культуру, то в Україні її немає. Не треба цій державі культура.

А сьогодні наша влада хоче перевести всі театри на міський бюджет. Та ми і так ледь-ледь зводимо кінці з кінцями. А що буде тоді? Я спілкувався з директором Варшавської опери  з цього питання і він зауважив, що  кожного року від держави театри отримують 80 млн євро. А в нас? В опері кожна партія, кожна роль оцінюється по-різному, тільки наша держава зуміла порівняти оплату всім.

Наприкінці виступив голова Національної спілки театральних діячів України Лесь Танюк.

— Знаєте, недарма кажуть, кожна нова влада гірша від попередньої. Вкотре переконуюсь, що це правда. При Януковичу з Азаровим було домовитися легше, бо ми тоді стояли в опозиції. І як би там не було, але нас хоч трохи боялися, знали, що ми виступаємо проти. Тоді Микола Янович таки виділяв щороку на спілки 10 млн. Цього року при демократичній владі ми отримали лише 5 млн.

Завершили конференцію директори театрів Західної України Заявою до міністра культури В’ячеслава Кириленка, який так і не приїхав до Луцька, — переглянути прийняття цієї реформи.