Село житиме, якщо даватимуть заробляти гроші

Так вважає голова Шепельської сільської ради Леся Новосад, яка тридцять років працює на цій посаді

… Робочий день головихи (як Лесю Степанівну любовно називають односельчани) розпочинається о шостій годині ранку: сім’я (а з нею в будинку живе син з невісткою і внуком) тримає дві корови, 10 свиней, обробляє 2 гектари городу.

— Не в місті ж на базарі купувати, — каже пані Леся. — Але в 9 ранку я вже на роботі. Люди приходять часто і з різними проблемами. Приватизовують земельні ділянки, житлові будинки. Пенсіонери скаржаться на низьку пенсію…

Вперше поріг кабінету сільського голови Шепельської сільської ради Леся Степанівна Новосад переступила, коли їй виповнилося 28 років. За плечима уже був педінститут, робота секретаря сільської ради.

— Молода дуже була, боялася йти на посаду, хоча й мала досвід — 7 років працювала секретарем, — розповідає Леся Степанівна. — Але партія «сказала» треба: у радянські часи голову обирали депутати за рекомендацією райкому партії. Як таких виборів не було. При тій системі сільський голова практично нічого не значив. В мої обов’язки входило контролювати заготівлю сільськогосподарської продукції: молока, яєць, картоплі. Котролювали торгівлю. І практично все. Зі своїми проблемами люди йшли до голови колгоспу. Сьогодні змінилося абсолютно все.

Тільки змінилося все не сьогодні, а вже років 15 тому. На плечі Лесі Степанівни звалилася турбота про три села — Шепель, Охотин, Заболотці та про майже тисячу їх мешканців.

— Дуже хотілося газ провести, — згадує пані Леся. — А грошей не було. Допоміг Київський міський голова Олександр Омельченко. Він був головою Асоціації міст України. Я звернулася до нього після одного з засідань — і нам виділили з бюджету столиці 50 тисяч гривень. На ті часи пристойна сума. Всі дуже дивувалися: як це вона зуміла... Крім того, ще обласна і районна влада гроші виділили. Побудували підвідний газопровід. А до своїх будинків люди за власні кошти газ провели.

Як повідала Леся Степанівна, за останні роки у сільській раді відремонтували адмінбудинок, будинок культури, ФАП на Охотині. Дещо зроблено і для школи: за її сприяння тут поставили нові двері, відремонтували дах. Намагаються створити сприятливі умови для розвитку бізнесу: на території сільської ради свої підприємства розмістили такі гіганти, як «Волиньхолдинг», «Феміда-Інтер», ТзОВ «Губин».

— Є підприємства — є робота. Молодь залишається, хоча багато наших їздить працювати у місто. Але тішить те, що жити збираються все рівно в селі. Земельні ділянки взяли під будівництво хат. Правда, саме будівництво дещо «заморозила» криза. Але, думаю, все буде добре з часом, — має надію пані голова.

І все ж, незважаючи на наявність бізнесу, а також вигідне розташування (18 кілометів від обласного центру), Шепельська сільська рада залишається дотаційною.

— З нинішнім законодавством ми маємо власних грошей лише на зарплату і оплату енергоносіїв, — пояснює Леся Степанівна. — Надію давав бюджет 2010 року, запропонований урядом Юлії Тимошенко, коли значно розширювалася база податків, що мали б залишатися на місцях, — це і збільшення податку з прибутку громадян, і плата за землю та оренду водних об’єктів, транспортний збір тощо. Дуже хотілося б, щоб ця норма залишилась. Ми би мали гроші на розвиток.

Заслуговує на увагу досвід Шепельської головихи у боротьбі з такою вічною проблемою села, як пияцтво. — Ми придбали за кошти сільради стіл для більярду в будинок культури. Багато людей ходить і грає, всі чимось зайняті. Працює бібліотека. Протягом трьох років придбали на 25 тисяч гривень необхідної літератури. В цьому році виділимо ще не менше 10 тисяч для поповнення книжкового фонду. Не скажу, що у нас зовсім немає п’яниць. Є. Але так, щоб масово село спивалося — то ні.

Леся Степанівна каже, що 30 років на посаді — це не межа. І коли депутати Верховної Ради назвуть дату чергових виборів до місцевих рад — знову балотуватиметься. Не всі накази виборців ще виконала.

— Треба дороги відремонтувати, — ділиться планами. — Хочу зробити зал для урочистих подій. Врешті багато задумок, був би мир та спокій.