В Україні модельний бізнес не розвинутий

Так вважає 20­-річна модель з Луцька, яка вже встигла попрацювати у Китаї і Таїланді

Кар’єра моделі у лучанки Діани Поян розпочалася ще у 15 років, коли її у модельний клуб Марини Занюк привела подруга. Зараз їй 20 років, і за цей час дівчина встигла вже кілька разів отримати призові місця у конкурсах краси та попрацювати в Китаї і Таїланді. Про секрети модельного бізнесу, життя та роботу професійних красунь Діана погодилася розповісти «Відомостям».

Було уявлення, що модель — це щось витончене, розпещене, обов’язково на каблуках, з нарощеними нігтями і накладними віями. Тому те, що на зустріч прийшла скромна дівчина, у шапці, куртці, чоботах без підборів, зовсім без макіяжу, трохи здивувало. Як потім пояснила Діана, у повсякденному житі це саме її стиль, а без косметики тому, що обличчя має відпочивати, адже під час зйомок буває стільки макіяжу, що потім годі змити.

— Ще в дитинстві мріяла про конкурси краси, хотіла себе бачити на сцені, — розповідає Діана. — У модельному агентстві Марини Занюк мені сподобалося різноманіття занять (візаж, дефіле, акторська майстерність, йога), організація, дисципліна, хотілося спочатку просто як дівчині чогось навчитися для себе. Згодом мене почали запрошувати на різні конкурси. Ще у 10 класі я стала «Міс леді­ Фуджі». Потім на «Княгині Лучеська» отримала титул «Леді­-фото». Після цього був всеукраїнський конкурс краси «Королева України» в рамках Таврійських ігор. Минулого року брала участь у конкурсі «Красуня України» у Дніпропетровську, де я була єдиною представницею із Західної України. Після конкурсів у мене з’явилося багато друзів і пордуг. Ми разом спілкуємося, в гості їздимо, практично в кожному місті України є хтось знайомий. Та більшість людей у ці конкурси не вірять, думають, що там усе куплено. Насправді це не так, бо на моїх очах були приклади, коли дівчата старалися і вигравали конкурси, головне — устремління і бажання.

На запитання, яка матеріальна вигода від таких конкурсів, відповіла, що досить часто сама участь у них оплачується, незалежно від того, займаєш ти якесь призове місце чи ні. А сума залежить від рівня конкурсу, спонсорів, та, як правило, це невеликі гроші, у межах тисячі гривень.

— Є ще інший бік модельного бізнесу — робота за кордоном, це більше стосується власне бізнесу, ніж конкурси краси, — продовжує Діана. — У конкурсах краси можуть брати участь дівчата просто гарної зовнішності, які не обов’язково закінчили модельну школу, а робота за кордоном потребує професійності. При цьому вимоги високі, хоча в різних країнах — різні. Наприклад, для Європи потрібні худенькі дівчата і рослі, бажано білявки. Для Азії підійдуть нижчі на зріст і брюнетки, але світлошкірі. Та ми за кордон не їздили б, якби в Україні модельний бізнес був розвинутим. У нас, якщо якомусь підприємству потрібні дівчата на рекламу, наприклад, на бігборди, то їм легше стягнути фото з Інтернету, ніж платити гроші фотографам, моделі, — пояснює Діана. — А за кордоном люблять живу картинку створити, такий образ, який вони бачать. В Україні дуже мало роботи, хіба на журнали. Відбір же за кордон строгий, крім фото, вимагають відео, щоб бачити, як дівчина говорить, посміхається.

Після того, як у київському агентстві, яке співпрацювало з модельним агентством Марини Занюк, побачили фото Діани, їй запропонували поїхати в Китай. Тоді дівчині виповнилося лише 17 років, вона вступила на перший курс факультету міжнародних відносин. Тому виникли проблеми з навчанням, але їх вдалося владнати. Крім того, батьки Діану підтримали, хоча й боялися так далеко відпускати.

— Мене зустріли в аеропорту Пекіна представники того агентства, яке запросило, поселили на квартирі, — пригадує Діана. — Там жили ще дівчата з України, Латвії, Литви, Румунії. Спілкувалися ми англійською. Взагалі знання англійської для моделі — великий плюс, як і гарна зовнішність. Далі пішла робота: кожен день кастинги, фотозйомки, покази, адже у Пекіні є багато агентств і кожне приводить своїх дівчат, а, наприклад, для каталогу білизни потрібна тільки одна, тому підбирають ту, яка їм підходить. Я знімалася для журналів, каталогів, для реклами взуття, білизни.

Щодо фінансової винагороди, то, як пояснила дівчина, робота оцінюється погодинно: за годину зйомок платять 100 доларів, якщо знімаєшся у білизні, то вдвічі дорожче.

Минулого літа Діана здала сесію трохи раніше і знову поїхала в Китай, а потім — у Таїланд на 2 тижні. Але в Таїланді їй більше сподобалося, бо в Китаї, за її словами, багато бідних, люди безкультурні, за собою не слідкують, помиї виливають під ноги, діти бігають у тих калюжах.

— Ходиш і дивуєшся, як люди можуть жити в такому бруді. В Таїланді все цивілізовано, Бангкок — туристична столиця, там на тебе так здивовано на вулицях не дивляться, як у Китаї. Пересічний таєць знає англійську, в магазині можна допитатися, якщо щось хочеш, у Китаї — ні.

На запитання, як Діана собі уявляє модельне майбутнє, дівчина відповіла, що їй хотілося б працювати більше і подорожувати.

— Однак не зациклююся на цьому, тому що еталони краси змінюються і щоразу потрібні нові дівчата, нові обличчя. Я буду працювати до тих пір, поки хтось хотітиме мене фотографувати, для когось я буду бажаною. Можливо, потім відкрию свою модельну школу.

А стереотип, який склався у суспільстві, що моделі заробляють на життя інтимом, Діана каже, поламати важко, бо дуже багато дівчат самі себе скомпрометували, тобто погоджувалися на пропозиції зовсім немодельні.

— Звичайно, на якихось конкурсах, виставках чи заходах тебе оточують чоловіки, до тебе прикута увага, можуть бути непристойні пропозиції, — ділиться досвідом Діана. — Просто треба навчитися коректно відмовляти і пояснювати, чого ти тут і як ти насправді працюєш. Ніхто тепер не змушує силою, зараз не такі часи.