Журналіст зі Сходу: Людей, які підтримали сепаратизм, треба позбавити громадянських прав

Біля Горлівки йдуть запеклі бої. Це місто  проросійські активісти захопили одним із перших.  Саме у Горлівці заправляв терорист на прізвисько «Бєс». Як жилося горлівчанам на території ДНР, чому так сталося, «Відомостям» вдалося дізнатися від журналіста місцевої газети «Кочегарка» Дмитра Нікуліна, який приїздив до Луцька в рамках проекту «Схід-Захід: редакції за обміном», який реалізує «Інтерньюз-Україна».

Дмитро з родиною виїхав із Горлівки 14 липня. Каже, що далі там перебувати було неможливо. У місті залишилися його батьки: не захотіли покидати рідну хату.

— Спочатку блокпости влаштовували подалі від житлових будинків, — розповідає. — Тому так званих ополченців у місті не було особливо видно. Працювали магазини, була електроенергія, вода, газета навіть наша виходила. Платили зарплату, пенсію.  Із найкурйознішого: ЖЕК почав робити ремонт у під’їзді нашого будинку. Я добивався цього шість років. Навіщо зараз, коли будинку може не стати в одну мить? По мірі того, як українська армія підходила до Горлівки, блокпости почали «прижиматися» до житлового сектору. Люди були потрібні, як живий щит. У мікрорайоні, де я живу, з’явилися «Гради» — 6 штук. Стояли ці пекельні машини біля редакції, біля ртутних кар’єрів. Якщо говорити про «Бєса», Ігоря Безлєра, то він з’явився у місті ще у 2012 році. Став директором комунального підприємства, яке займається ритуальними послугами. Хоча всі знали, що він служив у Росії, відставний офіцер. Що про нього можна сказати? Бійців Нацгвардії і добровольчих батальйонів він у полон не брав. Полонені армійці вільно пересувалися приміщенням СБУ. До них ставилися, як до військовополонених. Навіть мами могли приїжджати, їсти їм варили.

Справжній жах, звичайно, почався уже після того, як Дмитро вивіз родину із міста. Офіційні повідомлення облдержадміністрації  чого тільки варті. 27 липня. У Горлівці загинуло 14 мирних громадян. 28 липня: загинуло 17 мирних громадян.  29 липня: загинуло 27 мирних громадян, у тому числі 4 дитини. 30 липня: вбито 30 жителів, 44 поранено… І ця сумна статистика продовжується. У місті проблеми зі світлом і водою.

Як же ми дійшли до цього? Це питання просто саме злітало з уст.  

— Ви багато писали про те, як живуть жителі Сходу України до війни? — відповів запитанням на запитання Дмитро. —  Ми за стільки років не спромоглися пізнати, як живуть люди в інших регіонах. Я ходив вулицями Луцька. Тут дуже спокійно,  люди доброзичливі. У нас трішки по-іншому. Ви живете у 2014 році. У нас же залишилося все на рівні 90-х. У кожного міста був свій «смотрящий». Депутати Горлівки іменем «нашого» навіть вулицю назвали. Ту, на якій він жив. Зараз цей пан, кажуть, десь у Європі. Так що ми відрізняємось один від одного. А ще політики загострюють.  

Дмитро переконаний, що все почалося з того, що люди були впевнені у власному праві на протест, бо на Майдані можна ж було. Але оскільки на Сході все більш жорсткіше, то з’явилося дуже багато зброї. Перший шок прийшов з першою смертю, коли знайшли тіло горлівського депутата Володимира Рибака із порізаним животом. Проте люди не зупинилися. І пішли на референдум.

— Я спочатку думав, що ДНР підтримує відсотків 30 населення. Решта — проти. Тепер гадаю, що помилявся. Республіку на початках підтримували приблизно 70%. Принаймні, я знаю дуже багатьох людей, які ходили на референдум. Мої сусіди практично всі. Я їх запитував: куди ви йдете, кому несете свої персональні дані, за що будете голосувати? Але все марно. Та й, якщо чесно, у місті на той час треба було бути дуже обережним. Адже будь-хто міг «здати». Приходив же до мене мій колега з іншого видання і погрожував автоматом.  

— Які тепер настрої людей, після того, як вони пожили під владою ДНР?

— Чим більше крові проливається в місті, тим більше приходить прозріння. Думаю, що якби із нинішньою свідомістю людей «відмотати» на півроку назад, то всього цього не було б.

Найбільш болюче питання, яке довелося задати: хто розстрілює «Градами» будинки людей, руйнує інфраструктуру Донбасу?

— Інфраструктуру руйнують по завданню президента сусідньої держави. Україну треба ж загнати в економічний хаос. Довести до дефолту. Щодо обстрілів. Я проїхав не один блокпост. На території, яка контролюється українськими військами, я Градів не бачив. Те, що міномети армія використовує — це факт. Під Горлівкою «вклали» прицільно 5-6 снарядів, блокпост рознесли,  загинуло два пацана ДНР до 20 років. Те ж саме з другим блокпостом.  Обстрілювали старий закинутий завод. Там також не постраждали мирні жителі. Напевно, можуть бути й осічки. Це війна.

—    Журнал «Шпігель» надрукував інтерв’ю із радником Путіна Лук’яновим, де той сказав, що для відновлення миру поступки повинні бути з обох сторін і Україна повинна погодитися на автономію.

— Автономія —  не вихід, а крок до подальшого руйнування. Можливо, це заморозить конфлікт на певний період, але не вирішить його. Треба поміняти щось кардинально.  Чому люди на Сході хочуть до Росії? Тому що там рівень життя вищий. А хіба може Захід, Центр, Південь України стати прикладом для Сходу? Хіба у вас немає корупції, чиновники перестали брати хабарі чи зарплати вищі? Що змінилося після Майдану? Люди на Сході задають ці питання.

— На вашу думку, потрібен закон про амністію і що робити з «ополченцями»?

— Я б тих, хто взяв до рук зрою, садив у тюрму. Зараз є спецзасоби, щоб побачити сліди пороху і т.д. Що стосується тих, хто підтримував без зброї бойовиків, треба прийняти закон і позбавляти їх громадянських прав. За прикладом Прибалтійських країн. Тобто людина не матиме права голосувати і обирати владу в Україні. Інакше не можна. Адже наші бабусі у Горлівці свято вірять, що пенсії до липня їм платили в ДНР. А перестали тому, що гроші у «бідненьких» закінчилися. Вони вірять у те, що розповідає російське телебачення і ДНР. І тут уже важко щось змінити.

На фото: Дмитро Нікулін знайомиться з місцевою пресою