На випадок війни волинянам ніде буде сховатись

Майже всі укриття  в регіоні застарілі та зруйновані. До недавнього часу ми досить несерйозно ставилися до речей, що стосувалися цивільного захисту населення на випадок війни. Такі поняття, як «протигаз», «укриття», «бомбосховище», відійшли в історію, однак у зв’язку з подіями, що розгортаються в Криму, ми почали непокоїтися про свою безпеку та дедалі частіше замислюватись: а що робити, якщо, не дай Бог, війна? З цим запитанням «Відомості» звернулися до начальника управління з питань цивільного захисту Волинської облдержадміністрації Василя Ромка.

Як розповів Василь Дем’янович, такого поняття, як «бомбосховище», нині не існує — є захисні споруди, з яких в області 94 сховища та 254 протирадіаційних укриття. Це ще ті, які залишились у спадок від Радянського Союзу.

— За результатами нещодавніх перевірок лише 20 із них, або 7%, готові до використання за призначенням, — розповідає посадовець. — 280 або 74%, — обмежено готові, 48 або 19%, — узагалі у незадовільному стані. Причиною такої неготовності є підтоплення ґрунтовими водами, часткове руйнування, відсутність у них засобів життєзабезпечення.

У Луцьку, зокрема, є 97 таких захисних споруд, у Володимирі-Волинському — 26, у Ковелі — 32, у Нововолинську — 20.

— Ці приміщення перебувають у підпорядкуванні держустанов, у приватній або комунальній власності, — продовжує Василь Ромко. — За утримання їх у належному стані відповідають власники. Вже 4–5 років проводимо інвентаризацію захисних споруд, але державні установи, як і приватні власники, грошей на цю потребу не виділяють. Проведена інвентаризація приблизно половини захисних споруд, насамперед тих, що перебувають у комунальній власності. Крім того, багато з них використовують для іншої мети. Проте в договорах оренди прописано, що за потреби протягом 12 годин їх повинні переобладнати за призначенням.

Василь Ромко пояснив, що основна функція захисних споруд — укриття робочої зміни господарюючого суб’єкта.

— А як же бути всім іншим громадянам? — цікавимося.

— Для захисту можуть слугувати будь-які підвали, заглиблені приміщення, льохи, — пояснює Василь Дем’янович. — Хоча у разі бойових дій місцеве населення має бути евакуйоване на безпечну територію.

Побачити, як виглядають такі споруди сьогодні, мали можливість на прикладі укриття Луцької міської клінічної лікарні.

Східці ведуть у підземелля, де за масивними металевими герметичними дверима заховане підвальне приміщення з лікарняними ліжками.

— Це сховище призначене передусім для важких лежачих хворих, яких у разі необхідності можна сюди спустити, й обслуговуючого персоналу, — розповідає заступник головлікаря з медичної частини Володимир Шендибило. — Розраховане на 150 місць. Окремо відведені кімнатки для процедурної, операційної. Тут є все необхідне для життєзабезпечення: вода, резервні посудини для неї, електрика, дизель-генератор працює, якщо мережа вимикається, система оповіщення — «брехунець», телефон, вентиляційна система.

До речі, щодо системи оповіщення, то, як розповів Василь Ромко, досі існує, але останнім часом не розвивається загальнодержавна, до складу якої входить і обласна.

— Ми можемо миттєво сповістити всі міста й райони про ту чи іншу ситуацію, — каже Василь Дем’янович. — Також оперативний черговий нашого управління має можливість включитися до місцевого радіомовлення та передати будь-яку інформацію. Проблема в тому, що кількість радіоточок (так звані «брехунці») щороку зменшується — зараз їх 25 тисяч. Але будемо використовувати інші ЗМІ: телебачення, FM-радіомовлення, Інтернет, із якими про це укладено відповідні угоди.

В іншому захисному приміщенні, яке ми оглянули у будівлі Волинської філії державної установи «Інститут охорони ґрунтів України», також працює радіо для оповіщення населення. Ця захисна споруда дещо відрізняється від попередньої, тут уже немає ліжок, однак системи життєзабезпечення працюють.

Як розповів директор установи Микола Зінчук, грошей на утримання цього укриття їм не виділяють, тому власними зусиллями доводиться підтримувати його у належному стані.

— Проектом було передбачено це бомбосховище, його введено в експлуатацію у 84-му році, — розповідає Микола Іванович. — І ось до цього часу ми намагаємося його підтримувати у стані, якого вимагає такий об’єкт. Приміщення обладнано вентиляцією, є витяжна система, переключається на генераторну, якщо нема електрики. У разі завалу приміщення є аварійний вихід. От недавно замінили резервуари на воду сучасними пластмасовими. Однак із цим мали багато клопотів, адже їх потрібно було сертифікувати у санстанції. Там сказали: пластмаса не така. Ми купили другу бочку, вже з урахуванням їхніх рекомендацій, то нам ще виставили рахунки за те, що підписали відповідний дозвіл.

Видно, що оновлена й система теплопостачання. Але все це вимагає чималих коштів. Для прикладу, в системі внутрішньої вентиляції стоять фільтри ще з 84-го року. Щоб їх поміняти, за один треба віддати 20 тисяч, а таких потрібно чотири.

На фото: Вхід в укриття Волинської філії ДУ «Інститут охорони ґрунтів України»