Іграшки рівненської майстрині пахнуть корицею та м’ятою

Добрі, веселі, привітні. Їх виготовили з екологічних матеріалів, і вони пахнуть корицею, м’ятою та лавандою. Все це — ляльки рівненської майстрині Олени Вербицької. Кожен її виріб — справжній витвір мистецтва. Кожен, будь то гном, сова чи заєць, має свій неповторний образ. Таємницями творчості Олена поділилася з газетою «Відомості».

Окремого приміщення майстерні в рукодільниці немає — вона виготовляє ляльки у квартирі. Тому, коли завітали до неї в гості, вже у коридорі запахло корицею так, ніби щойно витягли з духовки пиріжки чи пряники. Однак, як потім з’ясувалося, то пеклись… іграшки. Майстриня ж зауважила, що звикла до «смачного» запаху в своєму помешканні й уже його не відчуває.

— Три роки вже працюю, — розпочала розмову Олена. — Персонажів моїх теперішніх робіт, мабуть, навіюють мені ще шкільні роки. Часто тоді малювала для своїх подружок таких пупсиків, зайчиків, собачок. І тепер однокласники, які бачать мої вироби, кажуть, що впізнають їх із тих ще малюнків.

Олена за професією художник-кераміст, за плечима в неї художня школа, інститут мистецтв, кафедра декоративно-ужиткового мистецтва.  

— Я свої роботи відразу бачу в 3D, — продовжує майстриня. — Наприклад, перед тим як щось шити, викрійки ніколи не роблю, бо до цього моменту не шила, лишень ліпила. Але я відразу бачу форму. Тому розкладаю тканину й від руки малюю те, що маю пошити. Зараз покажу свою першу іграшку, такий котик був (шукає у шухляді. — Авт.). Ми з чоловіком її виварювали три дні. Дуже багато експериментувала спочатку. Іграшки змінювали форми. Спершу це були суто ляльки з плоскими обличчями й шила на них сукеночки з більш простих тканин. А за рік часу пішло вдосконалення і я їх почала робити рельєфними. Потім виготовляла коників, зайчиків, серію жабок, були роботи малесенькі — по 12 сантиметрів. Вони найскладніші, тому що в них дуже важко вивернути лляну тканину. Льон узагалі у роботі досить складний. Але чому я його використовую? Для мене це матерія, яку легко тонувати і легко розписувати, при цьому її не треба лакувати, головне — правильно запекти у духовці, щоб тканина тримала фарбу й аромат.

— Ви говорите: пекти, варити, шити… Що ж це за технологія? Ви її самі придумали? — цікавимось у майстрині.

— Так, — пояснює, — єдине, що запозичила з Інтернету, — чим розмальовувати і що використовувати для волосся. До решти дійшла сама протягом півроку експериментів. Найперше шию форму. Напихає її чоловік, тому що нам легше вдвох працювати. Отже, всередині синтепух, трава, сіно. Якщо забавка для дитини, набиваю в неї лаванду, м’яту, мелісу. Далі іграшку тоную розчином. Він також уже вдосконалився: хочеш світліший тон — додаєш менше кави й кориці, клей ПВА, вода, все це змішується, кілька разів тонується, вбирається вологою ганчірочкою і кладеться три рази на 100 градусів у пічку. Через це іграшка має щільну структуру, сіно розбухає і тримає ту фігуру. Потім тонується і розмальовується. Для волосся використовую натуральний льон або овечу чи козячу шерсть. Он там ящик в’язаного одягу для ляльок. Намагаюся шити вбраннячка з натуральних тканин, часто мені чоловік за кордоном щось купує, наприклад мережива, шовк індійський, — іде на дорогі замовлення. Хутро часто використовую, шкіру, бо для кожної ляльки шиється взуття.

Як правило, в Олениних ляльок рухомі руки, ноги, їх можна розчісувати і весь одяг знімний. Тому такими діти полюбляють бавитись. А обличчя в них ніби живі.

— Часто виставляю в Інтернет, а мами (Олена працює з дітьми до 5 років. — Авт.) кажуть: ой, а ми бачили, що та лялька на нашу Катю схожа. Я кажу: «Так». У мене займається 120 діток — у них як понабираєшся ось цих виразів очей, міміки!

Для малюків майстриня виготовляє подушки у вигляді котиків, зайчиків, із якими можна спати.

— Вони з запахом лаванди, — розповідає Олена. — Але у кімнаті мають аромат, якого набирають у печі від кави й кориці, виносимо на вулицю — пахне те, що всередині. Це через те, що йде триразове запікання. Або, якщо з холоду заносимо іграшку і кладемо її на батарею, пахне те, що всередині, не те, що зовні.

Та полюбляють Оленині забавки не тільки діти, а й дорослі, зокрема, часто замовляють як сувеніри, подарунки.

— Перше прохання всіх знайомих, до яких ідемо на день народження: подарунок не купуйте, зробіть мені мене, — продовжує майстриня. — Портретні ляльки також досить популярні, єдине, що це набагато важча робота, ніж решта, бо ти працюєш суто по портрету, вшиваєш очки, робиш випуклим ніс.

Популярні її вироби й за кордоном. Поїхали ляльки в Торонто, Чикаго, Москву, Барселону.

— Оце сови — улюблені роботи міста Києва, — показує на фото, — з натурального пір’я шиті, різних розмірів. Оцю ляльку, її висота 1,20 м, замовила колекціонерка з Запоріжжя. Ляльчина сорочка вишита бісером. Це серія француженок, яка поїхала у Францію. Ось такі овечки любить Львів: вони м’якенькі, з ними добре спати.

Вироби рівненської майстрині порівняно недорогі — від 85 гривень. А найдорожчий вартує дві тисячі, хоча це був подарунок.

— Лялька, диван, чашечки, книжечки — все знімне, — описує Олена. — Найдорожчим був диван, тому що його довго та складно робити, бо використовувала і глину, і папір, клей. Але він досить міцний, моя донька менша сідала.

Щодо творчих планів, то у березні рівненська мисткиня має намір організувати персональну виставку.

— Це буде десять робіт, але, як я кажу, варіант не для продажу, коли боїшся чогось зайвого додати — якоїсь пози, посмішки, тканини, бо не всі реагують правильно. А тут будуть роботи в русі — феї з кованими світильниками. Буде більш квіткова тематика у поєднанні з глиною, керамікою.

На фото: Найдорожчий виріб майстрині вартує майже дві тисячі гривень