Реформи нам тільки сняться

Відійшов у минуле 2015 рік. Для України він був досить важким у всіх відношеннях. 

Війна 

Незважаючи на позитивні очікування, так і не завершилася. Дещо притихла під кінець року, але не закінчилася. Хлопці продовжують гинути. І це, мабуть, найстрашніше, що характеризує 2015 рік. Так, держава посилила фінансово та матеріально українську армію. Але до кінця  не позбулася чиновницької тяганини з визнання добровольців, які кинулися захищати країну в перші дні війни, учасниками бойових дій. Частина з них не пішли під стяги армії, але вони воювали. Серед них є поранені, вбиті, хтось потребує психологічної допомоги… На превеликий жаль, свої права їм доводиться виборювати через суди. Як через суди сьогодні змушені захищати своє чесне ім’я солдати колишньої  51-ї механізованої бригади Володимира-Волинського. 
Якщо вже говорити про дезертирство, у чому їх звинувачують, то, напевно, на лаві підсудних за зрадництво в державних масштабах, у першу чергу, повинен знаходитися екс-голова Державної прикордонної служби Микола Литвин. Не він пропускав російських «зелених чоловічків» на запакованій зброєю техніці на територію Луганської та Донецької областей? Ми не говоримо персонально, але це робили його підлеглі. А він за них відповідав. Хтось може сказати, де сьогодні цей генерал? Чоловік ніби «випарувався». А де ті генерали, які зрадили своїх солдатів і організували всім відомий Іловайський котел? Маса інформації в ЗМІ, розповіді очевидців… Здавалось, не одна судова справа мала б бути відкрита. Не чути. Пошуміли, поговорили та затихли.

А хто відповість за здачу Криму? Чому в Турчинова так ніхто й не спитав: чому бездіяв на той час? А хто відповість за постачання несправної зброї на фронт, неякісний одяг, зіпсовані продукти на військових складах, тоді як українські військові голодували ? І вижили тільки через те, що вся Україна кинулась їм на допомогу, а безстрашні волонтери її туди доставляли.

Ми пам’ятаємо, скільки законсервованої техніки в активній фазі війни стояло на складах і ніхто не поспішав її ремонтувати та відправляти на Схід. Усе це було. І все це залишиться в історії 2014–2015 років.  
 
Економіка

2015 рік став роком зубожіння населення та повним занепадом економіки. Якщо великі підприємства, маючи достатній «жировий запас», лише дещо знизили свої прибутки, то люди середнього та малого статку потерпіли найбільше. Їхні кишені спустошились майже до нуля. Низька купівельна спроможність населення призвела до закриття багатьох дрібних та середніх підприємств. Чимало підприємств — на грані закриття. Найбільше, звісно, потерпає місто. Якщо в селі є свій бурячок, картопелька, і з голоду не помреш, то для міських жителів — подорожчання продуктів у рази виглядає мало не катастрофою. Нереально прожити за тисячу-півтори гривень. Тому, коли Арсеній Яценюк говорить, що держслужбовці, народні депутати мають отримувати високі заробітки, щоб не брали хабарі, то автоматично напрошується питання: а на дві тисячі прожити, як основна маса населення, не бажаєте? Спробуйте. Може «розвидниться» — і ви нарешті осягнете весь цей жах, в якому опинилась основна маса українців.

Дуже дивно, що головний економіст України пан Яценюк так і не зрозумів, що економіку творять не чиновники, про яких він так дбає, а підприємці, малий, середній та великий бізнес. Це їхні платежі наповнюють бюджети, якими він так невміло розпоряджається. 

Прем’єр вихваляється, що кожен третій українець отримує субсидії. З точки зору функціонування держави — це ненормально, бо свідчить лише про одне — Україна стала державою бідняків. І цей процес все більше поглиблюється. Якщо говорити загалом про соціальну складову, то найбідніше, найпринизливіше українці себе так ще ніколи не почували. Країна ніби поділилась на два світи. В одному живуть ті, хто будує свою імперію на розкраданні бюджетних коштів, у другому — ті, хто ледве зводить кінці з кінцями. І цих нужденних — дві третіх частини суспільства.

Реформи

Уряд вихваляється, що за рік він провів реформи, на які Польща потратила десять років. Цікаво, що він має на увазі? Перейменування міліції в поліцію? Це реформи? Так, перейменували, переодягнули, посадили на закордонні автомобілі патрульну службу, призначили високі зарплати… А далі? Де славнозвісна судова реформа? Де реформа прокуратури? Це ж треба було так дореформуватися, щоб за новим законодавством на посаду в прокуратуру призначали людей, вдумайтесь, тільки з числа тих, хто нині там працює. Тобто все як було, жодних змін. Хоча — ні. Зарплати обіцяють високі. Але це не реформа.
Або ж беремо ту саму державну службу. Нічого нового. Крім того, що за конкурсом призначатимуть людей. А ми знаємо, як в Україні проходять конкурси і як втрапити на «жирну» посаду. І знову обіцяють зарплату. Але найцікавіше в цій ситуації, що чиновники, де й процвітає корупція, й далі не будуть звітувати про свої доходи. Виявляється, таємно від людського ока, порушуючи будь-які правові норми, в закон про Держбюджет самовільно внесли поправку, що електронні декларації будуть запроваджені тільки з 1 січня 2017 року. Тобто вища чиновницька братія і надалі збирається приховувати від населення доходи та витрати. Що зробиш... Не вміють люди жити на зарплату. 

Тому, коли Яценюк говорить про реформи, а ще порівнює Україну з Польщею, це свідчить лише про те, що, по-перше, він бездарний економіст і йому дійсно пора у відставку.

По-друге, якщо говорити про Польщу, то вона ще в 1989 році під прем’єрством Лєшека Бальцеровича провела демонополізацію економіки. Багато хто пам’ятає «шокову терапію».Так, вона дала свої результати. Країна успішно перейшла від планової економіки до ринкової. Якби ми скористалися досвідом сусідів, то теж мали б певні зрушення. І не думали, як виїхати до чужої країни та віддати себе в рабство, аби не померти з голоду на своїй рідній землі. А так — шок, бідність, депресія і повний занепад усіх галузей виробництва.
Галина ФЕДОРЕНКО
головний редактор