Шоу «Міняю жінку» — режисерська вигадка від початку до кінця

Сім’я Вигонюків із Володимира-Волинського розповіла, як уживалась із болгарською родиною

Аліна Вигонюк мала проблему: наближалася десята річниця їхнього з Русланом шлюбу, а гарного подарунка вона не мала. Направду щиро любила свого чоловіка, тому й презент хотіла зробити достойний, а не чергову сорочку. Анкету на участь у телепроекті «Міняю жінку» заповнювала на сайті каналу «1+1» таємно від Руслана. Певно, пальцями керувала непомильна жіноча інтуїція, бо як ще б знала, що сюрприз вдасться на славу. Задумала ж бо їм обом подарувати пригоду.

Телефонний дзвінок, співбесіда з психологом, підписання домовленості про нерозголошення пережитого цілих півроку після зйомок, шість днів під наглядом телекамер, ефір — і, гамуючи обурення, подружжя Вигонюків нарешті скаже: «А в реальності все було набагато цікавіше». Тільки реальність на телеекрані заборонена. У битві за рейтинги перемагають фальшиві пристрасті й емоції.

Проект «Міняю жінку» виявився від початку і до кінця спланованим режисерами. Аліну й Руслана попередили одразу: повсякденне сімейне життя нікого не цікавить, потрібні конфлікти, якщо таких не буде, то їх придумає режисер. Робоча фантазія двох останніх видала на екрани спільний результат: поки волинська провінціалка розважалася за кордоном, приміряючи капелюшки у авторському салоні, елегантна пані з Софії мало не плакала, споглядаючи, як хлопчики у новій сім’ї б’ються за їжу.

— Я справді думала, що за кордоном життя краще. А побачила Софію схожою на провінційне містечко часів розквітлого комунізму, — ділиться тепер Аліна. — Все безбарвне, недоглянуте, у стані занепаду. Знімальна група постійно мені повторювала: «Не забувай — це циганське місто».

Втім, будинок Аліні сподобався. Гарний, зі смаком обставлений, багато простору. Та погляд господині «зі стажем» відзначив явний брак речей, необхідних у побуті: обмаль посуду, небагато одягу. Запитала в малого Міші: «А як ви живете, тут же навіть батарей нема?». Дитина щиро відповіла, що насправді мешкає з татом і мамою в іншій квартирі, а це житло сестри мами (Жені) — Віки.

З Вікою режисеру явно поталанило. Сестричка вправно створювала конфлікти без сторонніх підказок. «Без неї ми були б дружнішими. Та вона своєю присутністю всюди створювала напружену атмосферу. Вдома через Віку я почувалася покоївкою. Може, вона ревнувала або пильнувала, щоб я не звабила Васко», — розказує Аліна.

Подорож до рідного краю Васко була тривалою, але Аліну вразила не відстань: «Спеціально їхали 400 кілометрів, аби побачити, де народився Васко. Мені показали під’їзд, а в квартиру не завели. Ми прокинулися затемна, дорогою він зізнався: на тамтешньому кладовищі, де поховані його батьки, не був років зо п’ять. Мовляв, бракує грошей, часу. Стою під рідним будинком Васко й розумію: сам він бозна-скільки часу тут не був, а мене сюди привіз, аби скористатися нагодою відвідати могили рідних. Знімальна група оплачувала цю поїздку…».

На Аліну чекало розчарування за розчаруванням. «У Болгарії тобі обов’язково треба відвідати ресторан національної кухні», — гостинно сплеснув руками Васко, вітаючи володимирську «дружину». «На господарювання Женя залишила мені 200 левів, а це близько тисячі гривень, — розповідає Аліна. — Тиждень жити на такі гроші у Софії — це з жанру фантастики». Купувати треба геть усе, тож замість вечері у ресторані обмежилися легким салатом у літньому кафе, а гуляючи парком, Аліна почула відмову на прохання пригостити її морозивом. Болгарину для іноземної гості «холодна розкіш» здалася надто дорогою. «Я до останнього вірила, що проект хоча б частково реальний. Але… Вдома ціла колекція кулінарних книг і журналів — я гублюсь у виборі, чим нагодувати сім’ю, а в Софії, навпаки, не мала з чого приготувати. Та голодуючими в результаті показали таки українців», — обурюється жінка.

На фото: Руслан і Аліна з дітлахами

Та Руслану у Володимирі-Волинському перепала ще більша ложка гіркої екранної слави. «Я купу літератури переглянув, аби «новій дружині» показати всю красу нашого міста. Їздили в Зимно, бачили Успенський собор, гуляли в Слов’янському парку, біля Василівського храму. І що? «Стільки церков не можна пускати в ефір — це не екскурсійна програма», — сказала режисерка Єва. Натомість показали повний холодильник стегенець і горілки. Хоча ми одразу попередили, що то залишки з роковин по моєму батькові», — пригадує чоловік.

Руслан досить швидко перестав помічати знімальну групу та мікрофон на шиї. Одягали їх о восьмій ранку, знімали об одинадцятій вечора. Протягом дня щось говориш, і все записується, відтак монтується.

— Результат приблизно такий, як епізод, коли Женя говорить, як шкода їй наших синів, бо вони бідно живуть, — пояснює глава сімейства Вигонюків. — Насправді йшлося про враження від подорожі до Африки. Жінка відповіла: «Там узагалі убожество. Діти бідно живуть. Мені їх шкода». А змонтовано так, наче вона говорить про зубожіння й голод тут. Не зауважив, коли оператор щиро попросив налити пива у келихи, котрі подарувала «нова дружина»: «Дай дітям, хай спробують по ковтку». Побачене в ефірі приголомшило: синів показали звиклими до алкоголю!

Була слава, та більше дісталося сорому, найбільше — вигадок і пліток. Пережили, на злість і заздрість усім, а було й так, що на вулицю соромилися вийти. Подружжя терпляче чекало, доки втомляться злі язики, й ані краплі не шкодувало про участь у проекті. Тим часом Аліна вже готувала сім’ї новий подарунок — маленьку донечку й сестричку.