Апарат «Вояджер-1» наблизився до краю Сонячної системи

Аналіз останніх даних, отриманих американськими апаратами «Вояджер» і «Кассіні», показав, що «Вояджер-1» перетне границю міжзоряного простору набагато раніше, ніж вважалося. У грудні 2010 року повідомлялося, що інструмент «Вояджера», який вимірює низькоенергетичні заряджені частки, зареєстрував уповільнення відцентрової швидкості часток сонячного вітру до нуля (в 2007-му вона становила 209 тис. км/с). Стагнація тривала як мінімум до лютого, що свідчить про існування значної «перехідної зони» на краю Сонячної системи, про яку досі нічого не було відомо, пише «Компьюлента».

Том Крімігіс із лабораторії прикладної фізики Університету Джонса Хопкінса, що займається аналізом даних згаданого приладу, а також інструменту магнітосферної візуалізації «Кассіні», і його колеги об'єднали нові дані «Вояджера» з досі неопублікованими результатами вимірів, виконаних іонною й нейтральною камерою «Кассіні», яка збирає дані про нейтральні атоми, що попадають у Сонячну систему ззовні.

Аналіз показав, що границя між міжзоряним простором і «міхуром» заряджених часток Сонця, швидше за все, перебуває на відстані 16,1-22,5 млрд. км від нашого світила, з найкращою оцінкою в 18,2 млрд. км. Оскільки «Вояджер-1» відлетів від Сонця майже на 18 млрд. км, він може перебратися в міжзоряний простір у будь-який момент.

«Розрахунки показують, що ми вже близько, але наскільки близько? — заявив Ед Стоун з Каліфорнійського технологічного інституту, співробітник проекту «Вояджер». — Цього ми не знаємо, але оскільки «Вояджер-1» покриває півтора мільярда кілометрів за три роки, нам не доведеться довго чекати. Ми зрозуміємо, що це відбулося, по зміні напрямку й сили магнітного поля».

Учені мають намір продовжувати аналіз даних «Вояджера-1» для перевірки гіпотези. Не залишиться осторонь і «Вояджер-2», але він перебуває не так близько до краю Сонячної системи — за 14,5 млрд. км від світила.

Фахівці вважають, що апарати, запущені в 1977-му, працюватимуть ще як мінімум до 2020 року.

Результати дослідження описані в журналі Nature. Підготовано за матеріалами НАСА й Space.Com.