Андрій Кандиба: Не вишиванкою, а діями потрібно проявляти патріотизм
Свого часу він з відзнакою закінчив два факультети, має три червоні дипломи, був студентським деканом, із концертами об’їздив багато міст України та Європи... І зараз у 30-річного володимир-волинця Андрія Кандиби цікаві ідеї, як-то кажуть, «йдуть одна за одною», а про його добрі справи знають не тільки володимирчани.
Цей ініціативний та небайдужий хлопець із неспокійною вдачею ініціював прибирання міського парку «Слов’янський» та зарічанського лісового масиву поблизу Луги, «Веселе літо» з дітворою, збирав до школи учнів із малозабезпечених сімей, боровся з порушниками правил дорожнього руху...
ДЦП можна вилікувати, головне не втратити час
Перші кроки в суспільних проектах Андрія Кандибу спонукало здійснити власне горе — хвороба доньки.
— Нашій Катрусі шість років, Іллі — два роки та сім місяців, — каже Андрій. — Доня постійно хворіє, у місяць помітили в неї деякі фізичні відхилення. Лікарі, до яких звернулися за консультацією, запевнили: завчасу не панікуйте, дитина здорова. Так було й у півроку та пізніше, а нам усе діагностували «тазобедрову дисплазію». І лише після року, коли час на лікування був втрачений, в одній з клінік поставили діагноз — «дитячий церебральний параліч». А цю хворобу можна було побороти, якби завчасу, від народження, Катрусю лікували. Моя дружина перечитала багато різної медичної літератури, ознайомилася з певними методиками, які вчать, як поставити на ноги таких дітей, і скрізь пишуть: не запізніться з лікуванням! Тому вона й хоче допомогти діткам, хворим на ДЦП. І з Катрусею дружина займається щодня за певними методиками, і, звісно, Ілля присутній на її заняттях. Завдяки їм він у декілька разів випереджає своїх ровесників, тобто такі методики корисні й здоровим діткам. Щодо Катрусі, то їй зголосилися допомогти в одній із клінік Німеччини та Китаю, але таких великих коштів на лікування ми не знайдемо.
Зазвичай батьки, діти яких хворіють на ДЦП, з цією недугою ховаються від сторонніх, замикаються та борються з нею наодинці. Цього не має бути, бо для таких діток важливе спілкування, щоб вони не почувалися самотньо та замкнуто, не сиділи вдома. Організували для таких дітей «Веселе літо». Щонеділі з Оленкою збирали дітей на майданчику «Слов’янської хати». І не тільки тих, хто має інвалідність, — запрошували всіх охочих. Організовували для них різні конкурси та забави, представники державтоінспекції знайомили їх з правилами дорожнього руху, а пожежники вчили своїх правил.
Перше таке розважальне заняття відбулося з дітьми з «Берега надії». За статистикою, у Володимирі майже 160 дітей, хворих на ДЦП, серед них багато старшокласників. Тут вони малювали, гралися, співали й танцювали, але це робили не всі. Більшість хворих діток почувалися нерозкуто, замкнуто. Це вже провина батьків, отож радимо їм частіше виводити своїх дітей, як-то кажуть, «на люди».
Добрим справам кінця немає...
— Частенько відпочиваю з дітьми в парку «Слов’янський», бо це гарне місце недалеко від дому, де живемо разом із батьками. Нас обурювало: зловмисники то смітник зроблять на східцях, що ведуть у храм, то дерева та лавки поламають..., — продовжує розмову Андрій Кандиба. — В один момент мене «понесло»: разом із незнайомими людьми, котрі згодом стали моїми друзями, вішали таблички в парку та громадських місцях — у такий спосіб намагалися вплинути на свідомість тих, хто смітить. Але такі заклики не дуже дієві, бо майже всі таблички (одна коштувала 70 гривень) поламали. Так виникла акція «Чисте довкілля», а своєрідна трудова «Казантип-вечірка» охопила благоустрій лісового масиву в Заріччі (свого часу цей невеликий лісок разом з учнями садила моя бабуся, пізніше з працівниками птахофабрики наводив там лад мій батько). Долучилися до прибирання районні та міські депутати, влада, небайдужі підприємці, котрі допомогли технікою та коштами. Далі взялися за прибирання річки Луга: повиривали водорості та лепеху, покосили очерет, поставили смітники. А одного вечора облаштували в ліску пересувний кінотеатр... Але, прикро, що про чисте довкілля дбають не всі, бо деякі небайдужі зарічанці, котрі живуть поблизу, до цих пір прибирають сміття, викинуте відпочивальниками де попало.
Потім розпочали боротися з порушниками правил дорожнього руху й організували акцію «Стоп-хам». Вирішив допомогти «даішникам» (жартує). Перш ніж щось зробити, готуємося заздалегідь. Найперше знайомимося із законами. Фото автівок горе-водіїв викладав (і викладатиму) у соцмережах. Звісно, були й «наїзди» на мене. Але таким «перцям» пояснював їхні права та відповідальність за скоєне. Тим паче, що всі дії узгоджую з кваліфікованими юристами, консультуюся з дорожньою службою, правоохоронцями, які мені допомагають.
У міському та районному управліннях соцзахисту довідався про малозабезпечені сім’ї, які бідують, але не завжди отримують допомогу від держави. Якось почув, що діти, яким волонтери запропонували відпочинок на морі, не можуть туди поїхати, бо не мають що вдягнути... Так зародилася акція «Зберімо дітей до школи». В університеті, де навчався, ми допомагали студентам з різних причин, тому досвід був. У нас до цієї акції долучилися підприємці та не надто багаті містяни. Вони допомогли коштами, приносили речі, шкільне приладдя. Але все це організувати — важка робота, що забирає час і розхитує нерви, то поки стримаюся, — підсумував Андрій Кандиба.
Наш герой не хоче бути чиїмось проектом і під чиїмось прапором не бігатиме. А йому вже пропонували членство у семи (!) партіях. Ті, хто це робив, уже змінили декілька кольорів на стягах, тому Андрій не розуміє людей, які вдягають вишиванки, бо так вважають себе патріотами, натомість палець об палець не вдарили, щоб показати свій патріотизм. Такі кажуть: грошей немає, щоб щось зробити. А ви почніть із найменшого, бо на це коштів не треба. Поводьтеся культурно у дворі, на вулиці, у місті...