Розвиток трансплантології гальмує свідомість суспільства

Впевнені лікарі Львівського центру трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів Мабуть, кожен другий пересічний українець вислів «трансплантація органів» пов'язує із незаконним продажем, чорною кримінальною справою. Щоб розвіяти таку негативну суспільну думку, минулого тижня з ініціативи представників Львівського центру трансплантації органів для журналістів Західного регіону України була проведена прес-конференція. На неї запросили лікарів, пацієнтів, священика.  — Щороку в Україні трансплантації органів при захворюваннях нирок потребує близько 2,5 тисячі громадян, при незворотніх захворюваннях печінки і серця — по 2 тисячі хворих, — говорить Олександр Лемішко, головний лікар Львівської обласної клінічної лікарні, на базі якої й працює Центр трансплантації. Кожна сьома пересадка нирки в Україні здійснюється в цьому центрі — єдиному в західному регіоні. За словами Олександра Лемішка, через відсутність необхідної кількості трансплантатів хворі не можуть своєчасно отримувати кваліфіковану медичну допомогу. Кількість проведених операцій із трансплантації органів становить трохи більше одного відсотка від загальної потреби. Керівник центру професор Ігор Кобза повідав, що сьогодні у закладі проводять пересадку нирки від родичів родичам. А це набагато складніше, ніж від трупа, адже лікар відповідає за життя та здоров'я відразу двох людей. До того ж такий орган як, наприклад, серце, живий донор не дасть. В Україні на законодавчому рівні дозволено брати органи у людини, якій поставили діагноз «смерть головного мозку», але лише за її згодою або згодою родичів. Та, на жаль, через думку, що лікарі спекулюватимуть на цьому, наші громадяни не дають згоди на такі речі. Тим часом в кожній області приблизно у місяць є 5-6 пацієнтів, яким поставили діагноз «смерть мозку». Раніше, як каже Ігор Кобза, такі люди жертвували свої органи для спасіння інших, однак останнім часом у зв'язку зі скандалами навколо трансплантології в Україні ця практика припинилася.  — Щось схоже було у Польщі, коли на початку 90-х років 30% людей після смерті мозку були готовими віддати свої органи, — наводить приклад Ігор Кобза. — Після того, як пройшла відповідна пропаганда, буквально за 5 років їх цифра зросла до 70%, на початку 2000 року вже було до 90%. А потім один необережний крок, коли безпідставно звинуватили лікаря-трансплантолога — і цифра з 90% впала до 20%. Будинок легко розвалити, а от звести його дуже важко, що й намагаємося ми зараз зробити, — підсумував професор. З цього приводу журналістів зацікавило два питання: чи можна стовідсотково поставити діагноз «смерть головного мозку» і як довіряти лікарю, який під таким діагнозом розписується, якщо його заробітна плата — 2-2,5 тисячі гривень. Тобто чи є гарантії, що на цьому не будуть спекулювати медики? Як пояснив професор, питання смерті мозку дуже складне. І стопроцентно встановити такий діагноз неможливо, завжди існує сота доля сумніву. Але, коли клінічні і функціональні критерії вказують на смерть, помилитися важко. Подібний діагноз може ставити лише консиліум не менше з трьох висококваліфікованих медиків, до складу яких не повинні входити трансплантологи, впевнений Ігор Кобза. Собівартість операції з пересадки нирки у Львівському центрі коштує 70 тисяч гривень. Для жителів Львівської області її проводять безкоштовно, решті доводиться платити. Але, за словами Олександра Лемішка, керівництво кожної області має подбати про здоров’я своїх громадян і прийняти відповідні рішення та укласти угоди про міжбюджетний трансфер. Так вчинив лише Івано-Франківський регіон, де з бюджету виділено кошти на проведення складних операцій, які роблять тільки у Львові. У хворих з нирковою недостатністю, каже завідувач відділенням хронічного гемодіалізу Львівської обласної клінічної лікарні Оксана Русин, є два виходи — або постійно проходити процедуру гемодіалізу, що є надто дороговартісною і виснажливою, або — пересадка органа, після чого пацієнти можуть вести активний спосіб життя. Її слова підтвердив колишній пацієнт Сергій Овгаров, якому свою нирку віддала бабуся. Обоє сьогодні чудово себе почувають. — На гемодіалізі у нас є хворі від 18 до 79 років, — додає Оксана Русин. — Та у тих, кому за 40, майже нема родичів, які за станом здоров'я можуть віддати хворому свій орган.   Офіційну думку церкви з цього приводу висловив доктор теології отець Ігор Бойко. Він наголосив, що церква вважає трансплантацію благородною і доброю річчю і хоче плекати у суспільстві свідомість дарування органів для тих людей, яким це буде потрібно. — Ми говоримо про принцип солідарності, коли людина каже: я не можу дивитися на страждання того, хто поруч, якщо я здатен йому допомогти, даруючи свою кров, за життя віддаючи свої парні органи — нирку, а після смерті й органи, які не будуть мені потрібні. Кожна людина, якій виповнюється 18 років, готова сказати своє «так» — я віддам свої органи після смерті чи «ні». І ніхто інший не має права змінити цю думку.