У Локачах «старі нові» обличчя готуються до «битви» за місце голови майбутньої Об’єднаної територіальної громади

Якщо Covid-19 не стане на заваді,  мається на увазі не введуть карантинне обмеження на пересування, то 25 жовтня таки відбудуться вибори до органів місцевого самоврядування. ЦВК уже прийняла відповідну постанову.

У Локачах уже відчутно, як начищають свої черевики, аби вступити в «гарячу битву» за місце у владній структурі, «старі», перевірені часом, кадри.  Протирання штанів роками, а дехто й десятками років, в держадміністраціях, радах усіх рівнів не відбило у них бажання ще на п'ять наступних років затриматись у чиновницьких кабінетах. Як по струнці, «старі нові» обличчя знову лаштуються у чергу не стільки за депутатськими кріслами, скільки на голову Об'єднаної територіальної громади.

Їх не турбує, що за кільканадцять років перебування у владі, час від часу змінюючи кабінети та вивіски, вони майже нічого не зробили для розвитку ввірених їм територій.  Навпаки, максимально приклались, аби знищити чи то під виглядом продажу, чи то під виглядом приватизації, підприємства,  які могли б не тільки давати робочі місця, а й наповнювати копійкою місцеві бюджети. Все живе, що могло функціонувати, пустили в хід. А тепер думають, як знову заскочити на сходинку рухаючого «потяга виборів» і якнайдовше затриматись в одному з його «вагонів».

Руйнувати - не будувати, напевно, думають вони. Якщо за таким принципом живе вся країна,  то чого  хотіти від нас, маленьких чиновників? Тому абсолютно переконані, що народ вкотре довірить їм керувати вже новоутвореною Локачинською громадою.

Але ситуація змінилась. Якщо раніше була надія на підтримку держави, то сьогодні в умовах децентралізації, лише на себе. Якщо населення вибере простофілю, який вміє лише добре говорити, то дуже швидко люди опиняться біля «розбитого корита».

Сьогодні Об'єднані територіальні громади потребують господарів, людей, які  здатні мислити та працювати по-новому, особливо це стосується тих громад, які перебувають у складному становищі: виробництва немає, грошей брати ніде.

У таку ситуацію і потрапляє Локачинська громада. До речі, всі ті, хто сьогодні знову бачить себе головою новоутвореної територіальної одиниці, до останнього гальмували її створення. Майже всі голови рад, за винятком окремих,  намагались якнайдовше протриматись у представницькому кріслі.  Жоден не був упевнений, що на виборах отримає підтримку односельців. А так хоч зарплатою буде забезпечений ще на якийсь період.

І час був втрачений. Усі раніше створені Об'єднані громади в Україні встигли отримати на розвиток мільйонні субвенції від держави, сформувати управлінські структури, провести інвентаризацію земель, багато хто знайшов інвесторів для розвитку бізнесу… Локачі  проспали.

А тепер треба доганяти. І не просто доганяти. Бо ми не тільки організовуємось в Об'єднану громаду, ми переходимо в підпорядкування іншого району – Володимир-Волинського, керівництво якого, може бути абсолютно байдужим до Локач і громади в цілому. Перед новим головою і депутатами стоятиме дуже серйозне завдання – зберегти всі можливі функціональні органи, робочі місця, нерухомість... Не дати Локачам із містечка перейти у статус села Володимир-Волинського району.

В умовах ринку особлива увага повинна бути приділена створенню нових робочих місць. Для цього  необхідна активна участь у  різного роду інвестиційних програмах, пошуку внутнішніх та зовнішніх інвесторів, які будуть готові вкладати кошти. Обов'язково провести ревізію земель і оцінку їх корисної дії. Громада не повинна звужуватись чисельно, а розвиватись.

До речі, здивувала позиція голів селищної та прилеглих сільських рад, коли стояло питання будівництва вітрової станції на території Старозагорівської сільради. З'явився інвестор, який готовий був вкладати гроші, планувалось створення 50 робочих місць. Потрібно було лише добро з їхнього боку. І хоч як Старозагорівський сільський голова переконував колег підтримати цю ідею, підтримки не знайшов. А от Затурцівська громада скористалась нагодою. І на їх території побудують вітрову станцію.

Висновок: замість того, щоб всіма силами хапатись за інвесторів, наші сільські обранці думали лише про одне – як протриматись до місцевих виборів. Страх втратити насиджені місця виявився сильнішим за інтереси місцевих жителів.

Болючою залишається і тема медицини. За тридцять років незалежності в районі не зроблено нічого, аби піднести рівень функціонування районної лікарні. Навпаки своєю бездіяльністю довели її до того стану, в якому вона сьогодні перебуває. Зараз, коли йде укрупнення районів, важливо не  втратити заклад. Максимально зробити все можливе, аби жителі громади мали куди звернутись за допомогою і їм належно її надали.

Питань багато, є над чим працювати. Головне  - не помилитись у виборі.

Галина ФЕДОРЕНКО

журналіст