Вчора рожищани попрощалися з воїном Іваном Пащуком
Випадок з Іваном Пащуком вкотре переконує в тому, що людині, яка бачила смерть, вкрай необхідно правильно виходити із стану «війна-мир».
Як важко підібрати слова, коли життя, з власної волі, покидають молоді… Іван Пащук, 22-річний житель села Залісці Рожищенського району, демобілізований військовослужбовець Луцького прикордонного загону, людина, яка пережила війну. І не просто побувала десь там на задвірках, а була в самому пеклі – на передовій. В час, коли ми, жителі мирної України, думали, що там на Сході невеличкий конфлікт, який ось-ось вщухне, хлопці просто «вигризали» право на життя… Тоді вони були потрібними для нашої держави… А чи цікавляться ними після демобілізації? Напевно, що не дуже. Бо, погодьтеся, далеко не кожен із тих, хто повернувся з війни, пройшов психологічну реабілітацію. Та й чиновники ними «переймаються» переважно на свята або як от, сьогодні, на похороні. І випадок з Іваном Пащуком вкотре переконує в тому, що людині, яка бачила смерть, вкрай необхідно за допомогою спеціалістів правильно виходити із стану «війна-мир». Бо, на жаль, є такі випадки, коли життєві складнощі демобілізовані вирішують впадаючи в крайнощі – п’ють, дебоширять, або ж вкорочуючи собі віку.
Чому пішов із життя Іван Пащук? Напевно, так і залишиться для кожного загадкою. Адже, в рідних Залісцях про нього говорять тільки хороше. Сільський голова Галина Микитюк, говорить про Івана, який був її сусідом, що хлопець був добрим, дуже роботящим, зажди відкликався на прохання допомогти.
- Я Івана знаю зі служби, були в одному підрозділі, - говорить Руслан Мигдалюк, голова ГО «Рожищенського районного об’єднання воїнів АТО». - Хлопець був снайпером. Відповідальний, виконавчий, про таки говорять «спец своєї справи». Нещодавно я з ним спілкувався, дізнавався де працює, як справи, запитав, чи не хоче бува піти знову до війська за контрактом. Але почув таку відповідь: «Я вже наслужився…». Коли ж мені повідомили, що з Іваном така біда трапилася, відразу не повірив, бо це була людина зі «снайперською витримкою»…
…Сьогодні в останню дорогу Івана прийшли провести його близькі та побратими. Біль та порожнеча ще довго пануватиме в будинку Пащуків. Він пішов… Лишивши по собі напис на стіні «Прости, мамо…».
