Шукаючи роботу на літо, головне — не потрапити в пастку

Для багатьох студентів літо не лише час для відпочинку, а й можливість трохи підзаробити і набратися досвіду. Судячи з оголошень в Інтернеті, шукачів роботи на кілька місяців доволі багато. А от із потенційними працедавцями трохи проблемніше: хоч на перший погляд пропозицій багато, та більшість із них виявляються далекими від правди. Тож підібрати хорошу роботу нелегко, тим паче є ризик потрапити на гачок шахраїв, що хочуть нажитися на дармовій робочій силі.

Традиційно для молоді найпоширеніші вакансії — промоутер, розклеювач оголошень, кур’єр, роздавач листівок. Попри те, що на вулиці ми бачимо десятки хлопців і дівчат, що обрали саме такий спосіб підробітку, знайти подібну роботу не просто. Так, переглядаючи свіжі вакансії, натрапили лише на одного роботодавця, що шукав промоутера. Як пояснив чоловік, потрібна молода людина, котра має працювати на промоакціях, тобто презентувати і заохочувати до купівлі різної продукції. Трудитися необхідно від трьох годин на день у будь-який час, за це платять 50 гривень. Хоча працедавець і запевнив, що робота є чотири, а то й п’ять днів на тиждень, із досвіду знайомих дізналися, що акції відбуваються не так уже й часто.

Влітку до цього списку популярних молодіжних вакансій додається ще й продавець напоїв чи морозива на вулиці.

Так, ми знайшли оголошення, де шукали продавця у кав’ярню на колесах. Робота нелегка — з восьмої ранку до восьмої вечора. Втім, обіцяли непогано платити — 80 гривень плюс невеличкий відсоток від виторгу. При цьому працювати потрібно тиждень через тиждень без вихідних. Отож, підрахувавши, визначаємо, що за два тижні таким чином можна заробити щонайменше 1120 гривень, це без надбавки за продаж. Якщо працювати за таким графіком, то навіть час на відпочинок лишиться.

Зовсім невелику «ставку» пропонують офіціантам у літніх кафе. Студентка Юля розповіла, що минулого року їй платили 500 гривень, але завдяки чайовим заробітки вдавалося подвоїти. Ясна річ, офіційно дівчину ніхто не працевлаштовував. Але це ще не найстрашніше, адже непоодинокі випадки, коли працівників сфери обслуговування закладів харчування взагалі залишають без заробітної плати.

— Якось я влаштувався в одне кафе офіціантом. Звісно, спочатку сказали пройти випробувальний термін, який мав тривати два тижні, — розповідає 19-річний Сашко. — Але мене все не поспішали брати на роботу і грошей не платили. Коли ж минуло три тижні, сказали: «Вибачте, ви нам не підходите», — і лишили без жодної гривні. Та це, певно, політика така у тому кафе, бо персонал там постійно мінявся.

Доволі часто можна натрапити на оголошення такого змісту: «Робота для студентів. Довідки за телефоном». Жодним словом не обмовляються про вид роботи. Та, навіть зателефонувавши, дізнатися, що то за така секретна робота, не вдається — пропонують одразу приходити на співбесіду.

— Найімовірніше, це шукають людину, що буде ходити по різних організаціях і втюхувати всякі дрібниці, наприклад книги чи іграшки. Принаймні так було зі мною. Якось за подібним оголошенням прийшла на незрозумілий офіс посеред різних виробничих приміщень. Там довго заповнювала якісь анкети, де запитання були скоріш психологічного характеру. Типу «Яка ваша мета в житті?», «Чи головне для вас кар’єра?». Проте найтовстішими літерами було питання про омріяну зарплату, та й повторювалося воно кілька разів у різних варіантах, — розповідає студентка Олена. — Далі відбулася співбесіда, в результаті якої так і не зрозуміла, що маю робити, але сказали приходити наступного дня і вже працювати. Прийшла швидше з цікавості. Мені дали наставницю. Лише від неї вдалося дізнатися, що робота полягає у продажі книг. І робити це потрібно не в Луцьку, а їздити по районах. До праці мене візьмуть не одразу, а лише коли два тижні від’їжджу в помічниках і пройду відбір. Та й платитимуть лише відсотки від заробітку — десь чи 7, чи 10. Звісно, така робота мені не підійшла.

Найнадійнішим варіантом студенти вважають пошуки роботи через знайомих. Захмарних заробітків не буде, а втім, і за ніс не водитимуть.

— Я працюю кожного літа на ринку, продаю жіночий одяг. Це місце допомогли знайти друзі батьків. Вимог особливих не було, головне — вчасно з’являтися на роботі, тримати в порядку робоче місце, набирати необхідну кількість продажів і вести звітність із них. Для мене така праця була дуже легкою, — ділиться 21-річна Іванна. — Працювала не офіційно, за місяць платили  800 гривень плюс відсоток від продажу. То виходило в сумі близько 1500 гривень.

Нині все частіше молодь на канікулах намагається поїхати на роботу за кордон. Звісно, таке під силу далеко не кожному, адже без хорошого знання мови — ніяк. Вакансії часто такі ж, як і в Україні: продавець, офіціант, посудомийка. В курортних країнах ще можна працювати в готелі аніматором чи покоївкою.

Студентка Надія розповіла, як торік із колежанками полетіли працювати в США.

— Ми їздили за програмою Work and Travel, яка зараз дуже популярна серед молоді. Підзаробити в США підштовхнули думки про активне проведення часу, про подорожі, досвід, який отримаю від самостійного життя, — каже Надія. — Працювати довелось у мегаполісі Сент-Луїс, штат Міссурі. Житло нам запропонували, проте платили ми за нього самостійно. Меблів там не було, але в готелі трапилися добрі люди і допомогли нам із усім, дали навіть фен для волосся. Влаштувалася на дві роботи: покоївкою в готелі та офіціанткою в кафе. Було важко фізично, але я сама цього захотіла, тому мусила триматися.

Надія розповіла, що з зарплатою проблем не було, її нараховували вчасно. Раз у два тижні за одну роботу отримувала 300 доларів, а за другу — 600. Тож із чотиримісячних «заробітків» приїхала більше як задоволена.