Волонтери хлопців відмивали, годували, відбивали від «тітушок»

Ковельчанина Володимира Мовчана кілька разів поранили на Майдані. Вперше — 18 лютого. Шрапнель застрягла під шкірою голови. Про те, що поранений серйозно, навіть не здогадувався: лікарі перев’язали голову — і Володя повернувся на Майдан. Особливо важку рану отримав уже 20 лютого. З його діагнозом, здавалося б, вижити було неможливо: кульове поранення в обличчя.

Проте він вижив. Оперували у Києві, потім у Кракові. Повернувся в Україну. Казали, що він не зможе говорити. Одначе сьогодні Володя говорить. Цими днями він — в обласній клінічній лікарні. Йому ще потрібне лікування. Та найстрашніше вже позаду. І все завдяки небайдужим дівчатам із Волонтерської сотні Майдану. «Відомості» зустрілися з волонтеркою Наталією Поповою у лікарні, коли жінка провідувала Володимира Мовчана.

— Наша Волонтерська сотня почала діяти 18 лютого. Все розпочалося з того, що мене попросили знайти знайомого у 17-й київській лікарні. Коли приїхала туди, то жахнулася, — розповідає волонтер Наталія Попова. — Я побачила, скільки там волинян. Їм була потрібна негайна допомога. Саме волонтери хлопців відмивали, годували, одягали. Рятували від міліції, відбивали у «тітушок». Виробляли документи… Зараз навіть не можу сказати, як у нас усе виходило. Наша сотня починалася з дев’ятьох дівчат. До цього ми не були знайомі. Зовсім різні, та з великим бажанням допомогти. Й у нас дещо виходило.

Кажучи, що виходило лише «дещо», пані Наталя явно применшує. Адже саме завдяки зусиллям дівчат Волонтерської сотні десятки майданівців вдалося вивезти на лікування до Польщі, попри відсутність документів.

Серед них, до речі, був і Володимир Мовчан.

— Я вже закінчував лікування у Кракові, а в мене ще не було закордонного паспорта, — розказує Володя. — Та я дуже вдячний за все.

— Але ми ще далі боротимемося за Володине здоров’я, — каже Наталка. — У нього є проблеми з оком. Зараз зв’язалися з українцями в США, шукаємо клініку, де б погодилися допомогти.

До честі дівчат із Волонтерської сотні, вони не кидають своїх підопічних навіть після того, як знаходять їм медзаклад, у якому допоможуть, гроші на лікування, а й далі стежать за їхніми долями.

— Найтяжчих хлопців із Майдану нам вдалося вивезти в Ізраїль, — згадує Наталя. — Серед них і волиняни Артем Запотоцький і Саша Гуч. Я їх супроводжувала. Пам’ятаю, Сашу «не брав» морфій, а болі були жахливі, він лежав і тільки зубами скреготів... Треба було терміново привезти маму. А в неї зі знайомих у столиці — нікого. І тут телефонує моя кума і каже: «Наташа, не хвилюйся. Допоможу». І вона зустрічає у Києві Сашкову маму, купує їй квиток і садовить на літак. Саша, як побачив матір, тільки і сказав: «Нене». Зразу лікування стало ефективнішим. Я хочу сказати, що нам допомагає дуже багато людей. І іноді ця допомога, можливо, на перший погляд, незначна, може бути неоціненною.

— Волонтерська сотня — це єдина організація, де можна було отримати всю інформацію про потерпілих на Майдані, — каже настоятель кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці Української греко-католицької церкви в Луцьку Роман Бегей. — Ми хотіли допомогти нашим хлопцям, шукали про них інформацію. Я пропонував на українській раді церков, щоб створили комісію для збору відомостей про потерпілих. Тобто їхати до рідних кожної конкретної людини і дивитися, чим ми можемо їй допомогти. Може, дах поремонтувати, роботу знайти. Це називається конкретна допомога окремій людині. Пішли з цією ідеєю в обладміністрацію. Допомоги жодної. Хлопці лежать у лікарні, а там ніхто не має інформації. Для мене це було жахливо. І тут мені кажуть: нічого шукати не треба, є жінка, яка має відомості про всіх. Так ми познайомилися з Наталею.

Сьогодні перед Волонтерською сотнею — нові виклики. Дівчата допомагають бійцям, пораненим на Сході. Не просто допомагають, а подекуди у буквальному сенсі рятують їхні життя. Так було з двома волинянами–бійцями Нацгвардії, які отримали поранення 9 травня у Маріуполі. Їх і ще двох чоловіків оперували лікарі місцевої лікарні. Проте залишатися там було небезпечно, адже по місту ходили озброєні бойовики. Офіційна влада з поміччю зволікала. Волонтер Наталія Воронкова через фонд Коломойського знаходить вертоліт і помагає доправити чоловіків у дніпропетровську лікарню.

— Наш волонтерський досвід дуже нам згодився у сьогоднішній ситуації, — не приховує Наталія Попова. — Рідні бійців телефонують нам, а не у міністерства. Наш принцип — знайти людині саме ту клініку, де можуть допомогти, й оплатити лікування. Везти просто «кудись» немає сенсу. Проблема нашого МОЗу в тому, що вони не хочуть визнати, що в Україні не всім хворим можуть допомогти. Лікарів заставляли казати, що наші медики можуть вилікувати і нічого гроші вивозити з України. А це далеко не так. Нам буквально за кожного хворого доводиться боротися. Створена координаційна рада. Входить три лікарі, яким ми довіряємо, з якими стояли на Майдані, волонтер і представник МОЗу. На цій раді приймаємо рішення, куди вивезти на лікування. З нами працюють перекладачі, медики зі всього світу. Ми закидаємо документи, визначаємо, хто з лікарів може допомогти, а потім шукаємо кошти…

Сьогодні волонтери допомагають не лише у лікуванні. Зараз вони збирають групу дітей, батьки яких постраждали на Майдані, для оздоровлення у Тулузі (Франція). Сприяють у юридичному оформленні документів.

— Ми допомагаємо писати звернення в Гаазький суд із прав людини. Вважаємо, що проти майданівців було скоєно злочин. Це був розстріл. Ні одна людина з 10 найтяжчих, яких ми вивезли до Ізраїлю, не тримала зброї. Їх було поранено або випадково, або коли вони витягали скривавлених побратимів з-під обстрілу, — каже Наталія Попова.

Вона і сьогодні на передовій. Зараз опікується бійцями, яких розстріляли під Волновахою. Це з її повідомлення у «Фейсбуці» рідні дізналися, що Петро Берчук зі Старої Вижівки вижив у бою під Волновахою: «Берчук Петро, зі Старої Вижівки, 1990 р. н., заявлений Міноборони як померлий, ЖИВИЙ!!! Знайшли в лікарні Харкова! Дружина Юля щаслива... Господи, поможи...».

Таких повідомлень після трагічних подій 22 березня справді чекають у волинських сім’ях, рідні яких поранені та перебувають далеко від домівки.

От і цими днями не без допомоги молодої жінки важкопоранених бійців 51-ї бригади перевезли з Харкова в Київ.

«…Із Харківського військового шпиталю до Києва ДОЛЕТІЛИ ЖИВИМИ сім важкопоранених військових, — повідомила вона. — Серед них легендарні з 51-ї Волинської ОМБ Андрощук М. О. і Пащенко С. О., вивезені останніми з Волновахи... Щира подяка «Добробуту» і Тетяні Тимошенко за суперреанімобілі! Хто хоче передати в Києві хлопцям передачу, пишіть мені, у військовий шпиталь до них доступ поки обмежений...» — написала громадська активістка.

На її переконання, сьогодні допомогти може кожен. Головне — не бути байдужим.

— Зараз багато чоловіків із багатьох родин на Волині мобілізували. У тому ж селі люди можуть допомогти сім’ї город обробити, щось по господарству… Хто чим може, — переконує Наталія. — Зі Сходу очікуємо біженців. Шукаємо родини, які могли б у себе поселити людей. Всяка допомога згодиться. На особливому ж контролі зараз — обмундирування армії.

Розповісти про все, що роблять дівчата з Волонтерської сотні, просто неможливо. За короткий період вони навчилися досконало одному — бути в потрібному місці у потрібний час. Стати з ними поруч може кожен із нас.

На фото: Ці тендітні дівчата з Волонтерської сотні зуміли допомогти тисячам українців