Українців у Канаді найбільше тішить відсутність корупції

Всі ми знаємо, що Канада — це країна емігрантів. Вистачає тут і наших земляків, перші з яких перебралися близько сотні років тому. Але не припиняють емігрувати сюди українці й нині. Як живеться їм за кордоном, нам розповіла Ольга Шостачко, яка з батьками та меншим братом переїхала до Канади майже чотири роки тому. За цей час вони, звісно, обжились, придбали власний дім, знайшли друзів і роботу, вивчили мову.

— Ми живемо в центральній провінції Саскачеван у місті Реджайна. За розмірами воно трохи більше від Луцька. У Реджайні немає нічого особливого, тому на вихідні більшість мешканців виїжджає за місто на відпочинок. Тут дуже холодні зими, снігу зазвичай ще більше, як в Україні минулого року. Спершу було трохи незвично, бо, скажімо, автомобіль на ніч потрібно підключати до спеціального обігрівача, щоб він вранці рушив, — розповідає сміючись Оля. — Першим у Канаду переїхав наш тато. Знайшов тут роботу для себе, а тоді вже забрав усіх нас. Звісно, на початку було дуже важко, особливо з мовою, бо в Україні англійську вчили лише трохи. Тож ми з братом одразу пішли навчатись: я — в університет, а він — на мовні курси.

Зі слів Олі, що краща у тебе англійська, то легше знайти гідну роботу. Спочатку дівчина працювала потроху аж у трьох місцях — у хімчистці та на ресепшині в двох клініках. При цьому встигала вечорами вивчати мову в університеті.

— Щоб здобувати освіту за якоюсь спеціальністю, необхідно мати відповідний мовний рівень. Диплом, який підтверджує знання мови, я отримала лише минулого року. І відразу пішла здобувати фах медсестри, — розповідає Оля. — Зараз навчаюсь, усе ще працюю в клініці на ресепшині, а по вихідних — в агенції з нерухомості. Платять не надто багато, але робота не важка. А от брат працює на будівництві.

Волинянка запевняє, що у Канаді вища освіта — це ключ до гарного та забезпеченого життя. Молодь із усіх сил старається здобути хорошу спеціальність. Навчання, правда, дуже дороге: щомісяця доводиться витрачати в середньому понад тисячу доларів. Та й варіант учитись абияк, лише б отримати диплом, не проходить — постійно потрібно старатись і працювати над собою. Але навчатись є для чого, оскільки заробітні плати спеціалістів дозволяють достойно жити.

— Найбільш оплачувані професії — лікар та юрист. Наприклад, гінеколог отримує 600 тисяч доларів у рік. Сімейні лікарі заробляють у середньому 20 тисяч на місяць, — каже співрозмовниця.

Зі слів Олі, більшість молодих українців у Канаді зрештою влаштовуються на непогану роботу — в банках, страхових агентствах, клініках. А от старші люди, через відсутність хорошого рівня мови, працюють у ресторанах чи магазинах, отримуючи мінімальну зарплату. Щоправда, та «мінімалка» пересічному українцеві видасться ледь не максимумом, бо становить 10 доларів за годину. Плюс офіціантам тут прийнято залишати «на чай» 10–15% від замовлення, а продавцям доплачують надбавку за роботу протягом тривалого часу.

Втім, на ці гроші канадські українці не надто розкошують, хоч вартість продуктів та одягу така ж, як в Україні. Якщо немає власного помешкання, левову частку заробітків доводиться витрачати на його оренду.

— Оренда квартири обходиться у 1000–1200 доларів на місяць, придбати собі житло теж недешево, та більшість українців у підсумку таки купує його. На знімній квартирі наша сім’я жила лише півроку, а потім придбали власний дім.

— У Реджайні вистачає наших, є навіть спілка українців, куди ми іноді ходимо на святкування. Батьки в основному з земляками і спілкуються. Більшість моїх знайомих — канадці. А от брат товаришує з японцями, арабами, китайцями, бо вчиться з ними в одній групі, — каже Оля.

Так як Канада — країна іммігрантів, то тут шанують традиції багатьох країн. Оля розповіла, що їхня сім’я святкує два Різдва, відзначає наш Новий рік, але поважає і китайський. Окрім цього, святкують Великдень, Хелловін і День Пам’яті.

— Нещодавно в Торонто індуси вийшли бастувати проти встановлення новорічної ялинки. Дивні люди: приїхали в чужу країну і влаштовують революцію. То наш прем’єр сказав, що можуть їхати додому, якщо їх тут щось не влаштовує, — ділиться волинянка.

На Ольгу та її сім’ю Канада справила лише позитивні враження. Каже, що тут усі дуже ввічливі та приємні, на вулиці люди вітаються одне з одним, постійно посміхаються, в разі потреби намагаються допомогти.

— Я колись на парковці біля магазину захлопнула свій автомобіль заведеним. Підійшла до якоїсь пані та запитала, чи має час відвезти мене додому по запасні ключі. То вона мене без проблем відвезла і була дуже рада, що допомогла мені, — пригадує Оля. — Але найкраще те, що в Канаді абсолютно немає корупції, і це дуже круто!