Україна-Польща: шлях до діалогу

Цього разу загострення україно-польських відносин спровокувало висловлювання люблінського воєводи Пшемислава Чарнека стосовно особи українського історика Григорія Купріяновича, лідера української громади у Польщі. Промова, виголошена 8 липня 2018 року на урочистостях у Сагрині виявилася, на думку польського воєводи, не такою вже й невинною.  Про що Пшемислав Чарнек не забарився сказати 11 липня на відкритті пам’ятника жертвам Волинської трагедії у Любліні. На сказане він відреагував словами, що «бандеризм, який призвів до геноциду тоді і, на жаль, нині процвітає на Західній Україні».

Хоча, прослухавши уважно всю промову Григорія Купріяновича, стає дивно, чому історична хроніка подій, підкріплена доказовою базою документів і свідчень ще живих (хоч і поодиноких) свідків тих подій, так лякає польську сторону.

Історію потрібно знати, вивчати, вникати в неї. Але тлумачити її можуть або очевидці, або історики-професіонали. Говорити можна багато. Звинувачувати один одного також можна у будь-яких злочинах чи незручних політичних заявах. Але в Україні триває національно-визвольна війна (не побоюся так сказати). Тому найменші звинувачення сприймаються болісно не лише українцями, але й більшістю простих поляків. Бо ми споріднені нації, зі схожими долями. У кожної нації свої герої, кожна нація має право на власну пам’ять. І жодна інша держава не має морального права вказувати іншій, кого шанувати, а кого варто стерти з пам’яті.

Нині на часі як Україна, так і Польща, дійшли у своїх взаємовідносинах до тієї межі, де великими яскравими буквами написано слово ДІАЛОГ. Лише через діалог, через вміння не лише говорити самому, але й слухати свого співрозмовника залежить майбутнє обох європейських держав. 

Радикалізм існує (в тому чи іншому прояві) у кожній демократичній країні. І нацизм, на превеликий жаль, теж існує. А як вже його називають, справа інша. «Бандеризм» аж занадто схожий на проросійське словечко зі словника ФСБ. 

«Нас нічого не ділить, маємо спільну важку історію. Треба розмовляти про неї, над цим працюють польські та українські історики. Маю надію, що колись ми знайдемо спосіб, аби поставити, як кажуть, крапку над «і», аби припинити нерозуміння, що є в цих історичних питаннях», – сказав Генеральний консул України в Любліні Василь Павлюк. Його підтримав і директор Інституту національної пам’яті Польщі Анджей Шнайдер, заявивши, що для польсько-українських відносин важливо говорити правду про ті події та гідно вшановувати жертв.

Саме сторична правда (а не її спотворення) повинна стати умовою налагодження добрих україно-польських відносин. Умовою побудови спільного європейського майбутнього. Діалог, взаєморозуміння і повага до спільної минувшини, якою б гіркою та суперечливою вона не була.

Оксана Залєвська