Традиційне лозоплетіння відроджує Руслана Вронська

Наближається свято світлого Воскресіння, і скоро на ринках з’явиться такий пасхальний атрибут, як кошик — інколи їх стільки, що очі розбігаються. І всі такі красиві — яскравого вишневого чи коричневого кольору, виблискують на сонці. Як пояснила «Відомостям» член Національної спілки народних майстрів України, викладач Волинського училища культури і мистецтв Руслана Вронська, яка 15 років займається лозоплетінням, 90% наших покупців не розуміють, що вони придбавають. Адже, за її словами, професійний майстер ніколи не дозволить собі скріпити роботу за допомогою лаку і ніколи не фарбуватиме виріб хімічними барвниками.

— Природний барвник не дає насичених відтінків, — пояснює Руслана Іванівна. — Наприклад, цибульник зафарбовує у попелястий колір, шкірка лози дає охристий. Часто мене запитують: чому ваш кошичок так по-простому виглядає, але коштує вдвічі дорожче? Не завжди люди розуміють мистецтво лозоплетіння і виробництво речей з лози для повсякденного вжитку. Якщо художник виконує роботу за всіма технологічними вимогами, плете форму з лози, він ніколи собі не дозволить використати будь-який матеріал. Він обов’язково має бути заготовлений у відповідний період: пізня осінь, зима, рання весна. В інші пори прут буде порожнистим, і виріб з нього вийде неміцним. Але той, хто розуміє, що цей виріб виготовив не просто виробник, а митець, з природного матеріалу, і ця річ не є стандартною (бо, як правило, у мене вироби ніколи не повторюються), купить її не роздумуючи. Є дуже багато людей, які чекають, коли я приїду на ярмарку. Вони створюють вдома колекції з моїх робіт: одного разу можуть дозволити собі купити хлібницю, другого — кошика, потім — бутлика, світильника, якусь іграшку — не тільки для прикраси, а й для повсякденного вжитку. Та зазвичай свої вироби я дарую. Хоча інколи роблю на замовлення.

Руслана Вронська технологічно вивчила прийоми плетіння зі всіх рослинних матеріалів: з рогозу, наприклад, її навчив народний майстер України, нині покійний, Йосип Романшук. Хоча, як зізналася нам, не кожен митець хоче передати усі тонкощі і секрети своєї творчості, бо конкуренція нікому не подобається. Але їй у цьому плані пощастило — в житті зустрічала немало людей, які допомагали, вчили. Соломоплетіння засвоїла від народної майстрині Марії Кравчук, яка викладала у Купичівській середній школі, де відразу після закінчення художньої школи довелося попрацювати й Руслані Іванівні. Прийоми плетіння з кореня сосни засвоїла від майстрині, яку зустріла в Чернігові на всеукраїнському симпозіумі майстрів. Навчилася, як правильно заготовляти коріння, щоб не пошкодити деревину, як його обробляти, як підготувати матеріал для плетіння.

Доленосною, за словами пані Руслани, була у її житті зустріч з мистецтвознавцем Зоєю Навроцькою, яка на той момент очолювала спілку народних майстрів Волині.

— Адже вона зуміла в мені розгледіти творчу особистість саме у напрямку прикладного мистецтва, — пояснює Руслана Іванівна. — Змогла мене скоординувати на творчість у традиційному мистецтві. Допомогла стати не просто виробником речей з лози для продажу на базарі, а все ж таки справжнім художником, майстром техніки лозоплетіння, з відродженням традицій нашого волинського краю. Перші свої роботи, які подала на виставку як претендент в Національну спілку майстрів народного мистецтва, мали позитивні відгуки навіть голови спілки Володимира Прядки. Мене здивувало те, що на перший погляд такі прості й невибагливі форми зацікавили людей. Я зрозуміла, що стала створювати наші волинські традиційні форми і тепер основним завданням у житті вважаю відродження традицій волинського краю у лозоплетінні. Я почала працювати над формою, що створювалася завдяки зразкам, які ще збереглися по селах у дідусів-бабусь. У цьому допомагали студенти.

Роботу в училищі на відділі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Руслана Вронська вважає досягненням життя. Тут вона працює понад 15 років. Каже, що для митця важлива не тільки творча робота, але й уміння виховати і передати свої знання іншим. А вона має вже ким похвалитися, бо вивчила кількох молодих митців, які є претендентами у народні майстри України. Але себе вона ще вважає початківцем.

— Я ще багато не знаю, мені ще немало треба вивчити, засвоїти, створити, — зізнається майстриня. Коли є можливість, Руслана проводить майстер-класи для всіх бажаючих: дітей різного віку, починаючи з 5 років, дорослих, які займаються фінансами, економікою, політикою. Найбільше цих навчань на ярмарках. У серпні минулого року Руслану з майстер-класами запросили на Ягеллонську ярмарку в Любліні. Майстриня каже, що у Польщі дуже розвинене ремесло лозоплетіння.

— Воно одне з прибуткових видів промисловості: виробники-підприємці вивозять кошики, крісла-качалки та інші речі домашнього вжитку, — ділиться враженнями від побаченого у поляків майстриня. — Наше лозоплетіння, порівняно з їхнім, на дуже низькому рівні. У нас є кілька фабрик з виготовлення виробів з лози, але їх чомусь у магазинах не видно, бо зазвичай такий товар іде на експорт.