Начмед дитячої лікарні Людмила Гагаловська: Найбільша радість — коли маленькі пацієнти виписуються додому

Щоб людина потрапила на той шлях, який їй судився, аби виконати своє призначення, доля іноді змушена розставляти перешкоди й руйнувати мрії. Людмила Аркадіївна Гагаловська могла б досягти вершин у спортивній гімнастиці — у 17 років уже була майстром спорту, а стала педіатром. Так склалися обставини, але, каже зараз, ні про що не жаліє і ні за що не змінила б спеціальність. До Львова, де здобула медичну освіту, привів спорт, на педіатрію — випадок, а на Волинь, таку далеку й абсолютно відмінну від рідного Донбасу, — заміжжя. Ось уже вісімнадцятий рік Людмила Аркадіївна лікує маленьких волинян, завідуючи медичною частиною обласної дитячої лікарні. 20 травня незмінний заступник головного лікаря, двічі мама і тричі бабуся, святкуватиме 55-літній ювілей. Людмила Аркадіївна сумовито зауважує, що за щоденною великою відповідальністю, яку взяла на себе, і не помітила, як збігли роки. Але й надалі готова приходити на 7.30 ранку та до вечора організовувати роботу чималого колективу для порятунку недужих діток.

— Найбільше задоволення — коли дітки виписуються додому здоровими, — каже Людмила Гагаловська. — От заходиш у палату, а там – чистота-порядок. Це не радує, це погано, бо дитина лежить, не може встати, не грається. А коли в палаті розгардіяш, речі перевернуті — це добре, це означає, що дитя видужує.

Народилась Людмила Аркадіївна у місті Стаханов Луганської області (раніше — Кадіївка Ворошиловградської області). Закінчила семирічку, а далі вступила у Ворошиловградську школу-інтернат спортивного профілю. Серйозно займалась спортивною гімнастикою, влітку 1974 року виконала норматив майстра спорту. Після закінчення спортінтернату поїхала вступати у медичний виш до Львова.

— Чому саме туди і чому на лікаря? Коли займалася спортом, багато було змагань — об’їздила всю Україну, Білорусь, Росію. Але найбільше мене вразив Львів — місто дуже відрізнялось від Донбасу, від рідного шахтарського регіону, — пригадує начмед. — Хотіла навчатися на дорослого лікаря, щоб виходити батька. У шахті він заробив рак легенів і я мріяла його вилікувати. Напевно, якби тато не хворів, то, можливо, й не потрапила б у медицину. Хотіла продовжувати кар’єру в гімнастиці або стати спортивним лікарем. Така спеціальність була тільки в Прибалтиці, але батьки не відпустили так далеко. Їдучи у Львів, я розраховувала, що матиму пільги при вступі як майстер спорту. Але посвідчення затрималось на затвердженні у Москві, тож ішла по загальній черзі. Шансів вступити на лікаря загальної практики не було, вирішила — буду дитячим. А посвідчення отримала через рік, коли вже перший курс закінчувала. Тож зі вступом спортивні досягнення мені не допомогли.

Бюджетне навчання треба було відпрацювати: 1980-го Людмила Гагаловська за направленням приїздить у Ратнівську райлікарню. Тут її чекав чоловік, який закінчив педіатрію у Львівському медінституті на три роки раніше і був направлений у Ратно.

— У ті часи в районах лікарів практично не було. Нам, двом педіатрам, надали житло, туди й переїхали разом зі старшим сином, — розповідає Людмила Аркадіївна. — Чоловік працював районним педіатром, я — завідувачем відділення. Тоді бракувало кадрів, тож навіть не дивлячись на те, що ти молодий спеціаліст, тобі довіряли відділення. У Ратному в нас народився другий син. Діти фактично зростали у лікарні: ходили з нами по палатах, робили обхід, в якійсь із палат відпочивали і ввечері поверталися усі додому.

У 1987 році родина Гагаловських переїхала до Луцька, де їм запропонували роботу в інфекційній лікарні. Тут Людмила Аркадіївна затрималась недовго — її призначили головним лікарем дитячої поліклініки, під її керівництвом збудували поліклініку, що на вулиці Чорновола у Луцьку (раніше — вулиця Спортивна).

— А далі мене покликали на місце заступника головного лікаря по медичній частині в обласну дитячу лікарню. Спершу було страшно, бо великий колектив — 150 спеціалістів, відповідальність. Але колеги мене відразу зрозуміли й прийняли. Ніколи ти сам не станеш фахівцем, якщо тобі не допоможуть. А допоможуть тобі тоді, коли довіряють. Волинська обласна дитяча лікарня — одна з найкращих в Україні, і це заслуга всього дружного фахового колективу.

Крім медичної частини лікарні, вже сім років Людмила Гагаловська відповідає ще й за кафедру педіатрії Волинської філії факультету післядипломної освіти Львівського медичного університету. Щороку під її керівництвом навчання проходять до півтора десятка інтернів.     

Сини виросли, але жоден не захотів іти слідами батьків. Вони знають, яка це важка праця і постійна зайнятість, коли переживаєш за кожного маленького пацієнта і їм приділяєш усю увагу, обділяючи власну сім’ю. Але Людмила Аркадіївна сподівається, що хтось один із трьох онуків таки продовжить лікарську династію.