Подружжя Ярмолюків перетворило занедбану територію у райський куточок

4 червня 2009, 15:26

Джерело: Відомості

Бізнес — дуже прагматичний вид діяльності, у ньому немає місця романтиці та «повітряним замкам». Це з одного боку, а з іншого, підприємництво — дуже складна, але захоплююча гра. Саме у цьому переконалися Павло та Ольга Ярмолюки. Їхній бізнес дозволяє людям у цю «романтику» зануритися і в прямому, і в переносному значенні. Вони створили один з найкращих в Україні готельно-ресторанний комплекс «Срібні лелеки», який не лише відповідає європейським стандартам, а є втіленням мрії про культурний відпочинок для дорослих і реальну «казку», в яку потрапляють діти. Такий дух нестандартності панує ось уже кілька років поспіль… — Що визначає реалії сьогоднішнього бізнесу? — Уміння працювати на перспективу, створюючи довгострокові, рентабельні проекти. «Срібні лелеки» — один із них. Сьогодні докорінно змінюється психологія ведення бізнесу, оскільки змінюються умови. Час «швидких грошей», надприбутків минув. Це було, можливо, в період зародження ринкових відносин, у середині 80-х. А сьогодні прибуток стає, скажімо так, розумним. — Ви вибрали напрям, який найбільше імпонував? — Готельно-ресторанний бізнес — нова, зовсім незвична для нас справа. Філософія життя, культури, спілкування, яка докорінно відрізнялася від усього, що ми знали раніше, мобілізація сил, уміння й навичок, інвестиція своїх грошей і уваги (!) в персонал. Професійного успіху в цьому бізнесі потрібно набути. А це — колосальна, дуже важка праця. Та до цього нам не звикати. Ми завжди шукали шляхи для росту, вдосконалення, рухалися вперед. Пригадуємо, коли одружилися, грошей на прожиття зовсім не вистачало. На зарплату музиканта у 75 карбованців особливо не розженешся. От і доводилось у літній період та в «нічні зміни» розвантажувати вагони з сіллю, кавунами, м’ясом та «рити» траншеї — підробляти в будівельних організаціях. Економічна криза у той час теж внесла свої корективи: всі «ринули» в торгівлю. Бажання досягнути чогось більшого привело і нас на ринок. Та ми на цьому не зупинилися. Орендували кілька пилорам, де розпилювали і готували деревоматеріали для будівництва. Для успішного ведення бізнесу на той момент ми мали багато. Нас учило життя, вчилися самі. Були молоді, мали здоров’я та свободу. Тому могли експериментувати, йти на ризик. Будівництво готельно-ресторанного комплексу стало нашою мрією. — Як виникла думка назвати комплекс «Срібні лелеки»? — Спочатку не могли визначитися, вагалися із назвою. Друзі допомогли. Благо, життя нам завжди посилало гарних людей-однодумців, які вірили в успіх і перспективу. А лелеки — символ любові, добробуту, благополуччя… Ми з чоловіком живемо в парі ось уже 2 десятки років, багато мандруємо Європою і аналізуємо їхню ментальність та культуру. Завжди милуємось чистотою та охайністю тамтешніх вулиць, парканів, вмінням турбуватись про власну землю, на якій люди добре працюють і мають можливість гарно відпочити. Частинку Німеччини чи Голландії ми хотіли донести й до лучан (дехто, навпаки, свої гроші намагається вивести за кордон). Думаємо, що вдалось це зробити. — Чи все робилося без перепон? — Та що ви! Точилася справжня боротьба за той шматок землі. На місці збудованого комплексу раніше був «козячий парк», чи парк любові (так його називали місцеві жителі). Складалося враження, що це — Богом забутий куточок. Територію перетворили на справжнє сміттєзвалище: порожні і биті пляшки, мийка для автомобілів (поблизу річка Сапалаївка), зламані кущі. Люди там випасали кіз, які гризли кору дерев. Окультурити, зробити цивілізоване місце для відпочинку — доволі добра справа. Отож, і назріла в нас ідея будівництва комплексу. «Срібні лелеки» — це бажання нашим же коштом подарувати і мікрорайону, який будується, і уже збудованому (під назвою Балка) насамперед здорові «легені». Та проблеми почали з’являтися одразу після того, як поставили паркан. Нас звинувачували у буцімто «самовільному захопленні території». Одна з «молодих і гарячих» політичних сил виводила до майбутнього рекреаційного комплексу своїх прибічників з ломами та кувалдами і з погрозами знести огорожу. У засобах масової інформації кілька років поспіль «Срібні лелеки» були «фігурантами не в законі». Та ми впевнено робили свою справу: прибирали територію (вивезли 40 вантажних машин із сміттям), «чистили» дерева, насаджували хвойні рослини. Одразу збудували кафе і кілька альтанок. Бізнес-план почав діяти. Згодом прийняли рішення зводити готельно-ресторанний комплекс. Тепер же крапки над «і» розставлено. Усі звинувачення і погрози у наш бік виявилися неправомірними. Cьогодні ми працюємо і розвиваємося. — Як вам вдалося підібрати персонал, навчити людей добре працювати? — Довірою та любов’ю. Коли любиш і поважаєш людей, з якими працюєш, у них не залишається іншого виходу, окрім як відповідати взаємністю. Порядність і чесність — головні принципи наших відносин. Основний колектив «Срібних лелек» формувався ще на початку. Разом зі всіма й ми вчилися, «гарували» з раннього ранку до пізньої ночі. Звісно, було важко, але водночас і неймовірно цікаво. Особливо після того, як усі побутові проблеми було розв’язано і забезпечено відносну стабільність. — Тоді й стало цікаво вибудовувати бізнес на перспективу, розробляти стратегію й тактику ведення готельно-ресторанної справи? — Зараз життя прискорюється, люди багато часу витрачають на негативну енергію. Тому потребують релаксації. Її вони отримують у нашому комплексі. Надзвичайно приємна аура спонукає до хорошого відпочинку із щирою гостинністю, смаком вишуканої кухні, відчуттям спокою і духовного вдосконалення. І про дітей ми подбали: побудували майданчик для ігор та розробили спеціальне дитяче меню. Ми почали здобувати популярність у іноземців, в заможної еліти і в зірок естради, в середнього класу, в небагатих людей. Та ведення такого виду бізнесу не може бути тільки для душі. Воно повинне приносити чітко прорахований і реальний прибуток. У планах — будівництво оздоровчого комплексу на цій території. А поки що для лучан та гостей міста — відпочинок у сучасних готельних номерах, на озелененій території, смачний обід у кафе та приємна вечеря у ресторані.