Господарський суд Волині вищий за Верховний?...

Хочеш залишитись без штанів, довірся державі

КБ «Західінкомбанк», про який ітиме мова нижче, засновником якого у 1996 році виступив Василь Гаврилишин, свого часу був досить успішним. Вважався муніципальним, у ньому відкривали рахунки як фізичні, так і юридичні особи міста, проводились різного роду платежі, закордонні операції. Не існувало жодних проблем із виплатами. Але це до певного часу.

У 2009 році ситуація змінилась. Голову спостережної ради фінустанови В. Б. Гаврилишина звинуватили у корупційних схемах із відмивання грошей. За рішенням суду в квітні 2009-го його затримали і помістили до Київського СІЗО, майно арештували.

Незважаючи на досить тривалий термін розслідування (більше двох років), матеріали за жодним із обвинувачень, висунутих В. Б Гаврилишину, так і не передавались до суду та ніколи не були предметом судового слідства. Причина — юридичних доказів його «шахрайства» фактично не було виявлено. Тому Печерський районний суд міста Києва ще 2 листопада 2009 року постанову про порушення кримінальної справи стосовно Гаврилишина В. Б. скасував як незаконну та безпідставну. Через місяць Апеляційний суд м. Києва це судове рішення залишив без змін. Як результат, чоловіка врешті-решт вимушені були відпустити на волю без застосування до нього жодного запобіжного заходу. А він, як передбачлива та далекоглядна людина, знаючи, що в спокої не залишать, виїхав за межі України.

«Прихватизація» по-єнакіївськи

Криза 2008 року серйозно вдарила по всій банківській системі України. У скрутному становищі опинилися практично 80% фінустанов.

Чи можна було порятувати «Західінкомбанк»? І чому саме оточення Юрія Іванющенка (відомий кримінальний авторитет за часів Януковича на прізвисько «Юра Єнакіївський», в кримінальному світі — «смотрящий») вирішило його викупити? Бажання відновити ліквідність і платоспроможність установи чи все-таки «подоїти» вкладників?

Із призначенням у 2009 році тимчасовим адміністратором «Західінкомбанку» Г. І. Ярошенко відбувається реорганізація ТОВ КБ «Західінкомбанк» у ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК». Мета ніби благородна — оздоровлення фінустанови. Насправді ж, виявляється, під виглядом так званої деномінації частку у статутному капіталі її основного засновника Гаврилишина зменшують більше, ніж на 120 мільйонів гривень, до 800 тисяч. Після цього ПАТ «ЗАХІДІНКОМБАНК» вводить у засновники нових «інвесторів» в особі підприємств, які належать родині Іванющенків та її оточення. Зокрема, з часткою у статутному капіталі в розмірі 51% входить у банк «Компанiя з обмеженою вiдповiдальнiстю «Паррокс Корпорейшн Лiмiтед» (Parroks Corporation Limited), одноосібним власником якої є Іванющенко Арсен Юрійович, син Юрія Іванющенка.

Що ж до програми фінансового оздоровлення ТОВ КБ «Західінкомбанк», яка була затверджена рішенням від 11 листопада 2009 року № 669 Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків і передбачала відновлення платоспроможності та ліквідності банку, а також вихід установи на прибуткову діяльність уже в першому кварталі 2010 року, то вона виявилася звичайнісінькою фікцією.

До цього часу залишається таємницею, яку суму отримали ініціатори рейдерського захоплення колись прибуткового КБ «Західінкомбанку». На сьогодні переважна більшість вкладників, сума коштів яких у банку вимірювалася більш як у півмільярда гривень, залишилася ні з чим, оскільки реальну видачу вкладів «оздоровлений» банк так і не почав.

Дії тимчасового адміністратора Г. І. Ярошенко, як бачимо, не захистили ані кредиторів, ані вкладників. Не забезпечили відновлення платоспроможності та ліквідності фінустанови.  Не відбулося і стабілізації її діяльності. Банк із балансовою вартістю статутного капіталу в розмірі 133,7 мільйона гривень та активів у розмірі 1,32 мільярда гривень (офіційні дані на 31 грудня 2008 року) був переданий в управління «інвестору» з сумнівною інвестицією в розмірі в межах 170 мільйонів, які так і не надійшли до банку.

Частка ж В. Б. Гаврилишина  у статутному капіталі за час арешту зменшилася з 89 до 1 відсотка. І це при тому, що відповідно до постанови органу досудового розслідування від 28 квітня 2009 року ця частка була арештована. Тобто мала б бути недоторканною.

І ще одна важлива деталь — продаж 51-го відсотка акцій банку «Компанiї з обмеженою вiдповiдальнiстю «Паррокс Корпорейшн Лiмiтед» (Parroks Corporation Limited), одноосібним власником якої був Іванющенко Арсен Юрійович, було проведено без отримання дозволу Нацбанку та Антимонопольного комітету.

Нацбанк «зіграв» не на руку вкладників, а його тодішніх  нових господарів

Ситуація з  повернення депозитів клієнтам банку могла змінитися в позитивну сторону, якби правильно на той час повів себе Нацбанк України (управління на Волині очолює Олександр Бєлік). Просто потрібно було визнати ПАТ «Західінкомбанк»  неплатоспроможним і погасити його зобов’язання через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

У 2013 році, коли ситуація набрала масових акцій,  «Відомості» надсилали Нацбанку лист з проханням роз’яснити, чому «Західінкомбанк» не визнано неплатоспроможним і не позбавлено ліцензії? Адже пункт 2 статті 75 ЗУ «Про банки» каже, що саме Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови, що «банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п’ять і більше робочих днів тому». Крім того,  стаття 76 згаданого закону зобов’язувала НБУ прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, зокрема, у разі «невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов’язань перед вкладниками й іншими кредиторами». А далі Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мав повідомити про своє рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Як бачимо, підстав, щоби Нацбанк прийняв рішення про визнання ПАТ «Західінкомбанк» неплатоспроможним, на той час було достатньо. Але не було волі керівників Нацбанку. Тисячі вкладників так і не отримали своїх грошей.

Нагадаємо, на час реорганізації банку сума кредитного портфелю складала мільярд сто мільйонів, а депозити 560 мільйонів. Насправді проблем із виплатами не існувало.

«Війна» за приміщення на Перемоги,15 затягнулася

Маючи перед собою чітку ціль – максимально скористатись ситуацією, новоспечені господарі вирішують, що з передачею активів та пасивів, їм автоматично переходить і добудова приміщення на Перемоги, 15, здана в експлуатацію у 1998 році. Тому ігноруючи інформацію про те, що споруда уже є власністю ПП «Ірома», про що свідчать документи,  серед яких Свідоцтво на право власності,  нотаріально посвідчений Договір, нові власники 6 лютого 2012 року реєструють добудову на ПАТ «Західінкомбанк». Так під виглядом бажання повернути гроші клієнтам вирішують прибрати до рук те, що їм по праву не належить, а є у законній  власності  ПП «Ірома».

Згідно технічного паспорта від 10.04.1998 року, загальна площа адмінбудівлі складає 1226.6 кв м. Така ж цифра фігурує і в Державному реєстрі речових прав та обтяжень. Оціночна вартість, згідно Висновку №76/71 будівельно-технічного дослідження від 30 листопада 1999 року,  становить 9 816 095  гривень. Придбав її КБ «Західінкомбанк» (частка Гаврилишина у Статутному фонді складала 89%)  в МП «Інкомсервіс» за126 тисяч гривень.  

Одним із пунктів купівлі-продажу Договору від 27.10.1999 року був:  «У разі зміни учасника Покупця, який володіє контрольним пакетом, Продавець має право за своїм вибором або вимагати від Покупця доплати різниці між проданою ціною, вказаною в п.1 та дійсною вартістю приміщень, визначеною відповідно до висновку експерта на момент такої вимоги, або припинити дію цього Договору, повернути Покупцю одержані кошти та вимагати повернення приміщень, вказаних в п.1 цього договору».

Будучи повноцінним господарем приміщення, ПП «Ірома» (правонаступник «Інкомсервісу») запропонувало керівництву ПАТ «Західінкомбанк» вирішити питання наступним чином: підприємство повертає отримані свого часу від нього 126 тисяч гривень  і розриває угоду. В іншому випадку, якщо банк не погоджується, він зобов’язаний, згідно з Договором,  виплатити «Іромі» різницю суми вартості будівлі.

ПАТ «Західінкомбанк» проігнорував пропозицію приватного підприємства.  

Тоді «Ірома» скористалася своїм правом: частину приміщення передала на умовах ренти ТзОВ «Спецуправління Дорсервіс».

ПАТ «Західінкомбанк» в особі Уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (з 2014 року триває процес ліквідації банку) через суди продовжує наполягати на тому, що він єдиний справжній господар даного приміщення і як доказ, подає до суду договір купівлі-продажу від 27.10.1999 року, нібито підписаний тодішньою головою правління Наталією Гаврилишиною, який, за їхніми словами, вони випадково знайшли в архіві у травні 2016 року. Переконує, що документ справжній, що, мовляв, підтверджує експертиза, зроблена на замовлення банку.

Нагадаємо,  згідно законодавства, експертизу можна вважати дійсною лише при умові, що саме суд призначає і направляє документ на експертизу, а експерт підписується, що несе кримінальну відповідальність за недостовірність фактів. Крім того, зразок підпису теж повинен братись у клієнта у залі засідання. Цього зроблено не було. І, як видно зі справи, Волинський господарський суд не збирався цього робити.  

Махінації з документами

Як ми уже попередньо сказали, існує два договори купівлі-продажу добудованого адмінприміщення на Перемоги,15. Обидві сторони наполягають на оригіналах. Коли ж ми стали розбиратись, то зрозуміли, що один, той що у нинішнього банку, є службовою  підробкою, що тягне за собою кримінальну відповідальність за ст.366 КК України.

По-перше, куди подівся пункт, який дозволяє зі зміною учасника покупця вимагати доплати різниці між проданою ціною та дійсною вартістю приміщень, визначеною відповідно до висновку експерта та припинити дію договору?  У знайденому документі ПАТ «Західінкомбанк» він прибраний,бо, зрозуміло, ні на які доплати нинішні господарі банку не підуть.

У «знайденому» Договорі площа приміщення складає 1098 квадратів, земельна ділянка – 1900 кв м.

У договорі купівлі-продажу «Іроми» площа приміщення, із врахуванням ресторану, становить1226.6 кв м і земельна ділянка під забудовою 270 квадратів. Вказується, що ресторан (166,8 кв м) і гаражі (223,9 кв м) – разом 390, 7 кв м не продаються. Таким чином, загальна площа приміщень, які підлягають продажу, згідно договору від 27.10. 1999 року, складає не 86/100 частини добудови, як стверджує ПАТ «Західінкомбанк», а 68/100.

Саме площа 1226,6 кв м. фігурує і в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень з моменту виготовлення технічного паспорта і до цього часу. А державна реєстрація права власності в БТІ згідно з пунктом 1.6. інструкції «Про порядок державної реєстрації  права власності….» від 09.06. 1998 року була обов’язковою умовою для власників нерухомого майна незалежно від форми власності.

Крім того, в «Іроми» є технічний паспорт на добудову адмінбудинку, складовою частиною якого є експлікація внутрішніх площ по кожному поверху, підвальних приміщеннях-гаражах та автомобільному заїзду в підземні гаражі, виготовлений 10.04.1998 року. Згідно з цією аплікацією, загальна площа будівлі становить теж 1226,6 кв м.

Тому за будь-якого варіанту придбати частину будинку розміром 1098 кв м неможливо, як і неможливо було придбати земельну ділянку в розмірі 0,19 га. На той час такої у власника приміщення просто не було.

Є ще документ, який підтверджує, що єдиним власником всього приміщення добудови є ПП «Ірома», - це рішення Луцької міської ради №204 від 22.06.1994 року про виділення МП «Інкомсервіс»  земельної ділянки під будівництво. На підставі цього рішень зазначена добудова і була зареєстрована за МП «Інкомсервіс» в БТІ.

Печатка. У договорі, який знаходиться на руках «Іроми», на печатці зображений ідентифікаційний код. На договорі  протилежної сторони він відсутній, чого не могло бути. КБ «Західінкомбанк» під керівництвом Василя Гаврилишина проводив закордонні банківські операції, а  тому код був обов’язковим.

На кого працює Фонд гарантування вкладів

23 липня 2014 року, за рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Західінкомбанк» визнається неплатоспроможним і наступає процес його ліквідації.  З того часу Фонд набуває права кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам.  Зокрема, в його управління переходить все майно, кошти. Фонд формує ліквідаційну масу. Звісно, в його інтересах будь-яким методом повернути дане приміщення у сферу банку, щоб потім вигідно продати і начебто розрахуватись з боржниками. Але тут виникає  питання: якщо так, то чому, маючи експертну оцінку вартості приміщення більше дев’яти мільйонів гривень, Фонд занижує його вартість до трішки більше трьох мільйонів? Як здогад, швидше за все, намітився клієнт на його придбання, звісно не без інтересів Фонду. В іншому випадку, це суперечить бажанням Фонду розрахуватись із кредиторами.

Яким насправді є це бажання і в чому воно полягає, окрім триразового заниження вартості будівлі по проспекту Перемоги, 15 в місті Луцьку, засвідчують ще кілька фактів.

Двоповерховий будинок площею понад тисячу квадратних метрів, в якому знаходилась Житомирська філія банку разом з господарськими будівлями, Фонд продав також за трохи більше, як три мільйони гривень. Це в центрі великого міста за 130 кілометрів  від столиці! Але найцікавіше те, як вбачається з документів, покупцем будівель багатомільйонної вартості стала… двадцятирічна дівчина з села.

У продажу першого поверху площею понад 260 квадратних метрів багатоповерхового будинку в Івано-Франківську, в якому донедавна розміщувалась тамтешня філія банку, взагалі прослідковується детективна історія. Добрих чотири трикімнатних квартири, за розмірами площі, лише за 50 тисяч доларів у мальовничому місті Прикарпаття дістались уже волинянці з-під Луцька. Подейкують, що справжнього господаря через неї відшукати не важко, він, начебто, і є одним з реалізаторів всього цього  добра.

До речі, багато цікавого приховано і з купівлею-продажем майна Луцької фабрики вікон «Алювіжен», яке знаходилось у заставі банку. Думається, правоохоронцям є над чим попрацювати.

Суд над судами

Прикро, що ми живемо в країні, де зло часто перемагає добро, де безчестя затьмарює чесність. Де закони працюють як дишло: куди повернеш, туди й вийшло.

Ситуація з приміщенням на проспекті Перемоги, 15 - яскравий цьому приклад. Є реальний власник, є офіційні документи, які засвідчують про його права. Є постанова Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015 року, є рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 року, Волинського господарського суду від 21 липня 2016 року, є постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2016 року, нарешті ухвала Верховного суду України від 13.09.2016 року та рішення Вищого господарського суду  України від 30.11.2016 року. Всі, як один, підтверджують, що право власності на добудову адмінприміщення на Перемоги. 15, що у Луцьку, належить  приватному підприємству «Ірома». Здавалось би, крапка. Ні.

Господарський суд Волинської області  в особі судді Валентини Дем’як 03.10. 2016 року знову починає розкручувати процес доказування, кому належить приміщення. А це вже суперечить не тільки законам, але й  категорично заборонено Конституцією України. Бо рішення судів, які  набрали законної сили, тим більше Верховного суду України, є остаточними і перегляду, а точніше ревізії, як у даному випадку, не підлягають.

До речі, почекаємо, що з цього приводу скаже Рівненський апеляційний господарський суд, до якого уже надійшла скарга на це безпрецедентне суддівське свавілля. Хто і що за всім цим стоїть – це вже запитання до відповідних органів.

Галина Федоренко