За вандалізм карають живих

І якщо цвинтарі українських населених пунктів, де хоронять своїх співгромадян, хоч якось доглядаються родичами та комунальними службами, то старі поховання і могили зазнають дедалі більшої руйнації – і часом, і погодними умовами, і (як не прикро) самими людьми. Україна – багатонаціональна держава, яка обрала проєвропейський вектор розвитку. Ми прагнемо називатися цивілізованими і культурними людьми, які знають свою історію і поважають її. Ми прагнемо бути добрими сусідами для розвинених країн. А це означає, що ми повинні шанобливо ставитися не лише до живих, а й до померлих. Останні заслуговують особливої уваги, адже це не просто люди, що померли від хвороб чи старості, а й ті, хто були жорстоко вбиті, розстріляні, закатовані як нацистами, так і енкаведистами під час Другої світової війни. Солдатам Другої світової та воякам УПА пам’ятних Обелісків, стел, пам’ятників та Пагорбів слави споруджено багато. У той же час не слід забувати про невід’ємну частку української історії під назвою «Голокост». Про масове знищення євреїв (національності, що існувала на наших теренах протягом двох тисячоліть)  в роки Другої світової. Понад мільйон вбитих євреїв  досі лежать у братських могилах, яких по всій Україні більше тисячі. Такі масові поховання розкидані по околицях міст та сіл, у лісах та полях. Багато  місць масових розстрілів взагалі забудовані і давно втратили свої географічні межі.

Саме для захисту та впорядкування таких стихійних поховань в Україні було реалізовано проєкт «Захистимо пам’ять», ініціатором якого у 2011 році виступили німецький Фонд «Меморіал убитим євреям Європи» та Український центр вивчення історії Голокосту. Результатом стало спорудження на території України п’яти пам’ятних місць всім єврейським жертвам, що загинули внаслідок масових розстрілів під час Голокосту. Одне із таких місць – у селі Кисилин Локачинського району Волинської області, де пам’ятний меморіал займає понад 400 квадратних метрів. Ще один меморіал – у П’ятиднях Володимир-Волинського району Волині, який виріс на місці розстрілу 25-ти тисяч жителів (євреїв) воєнного Володимира.

Я піднімаю тему запущених єврейських поховань ще й тому, що останнім часом почастішали випадки осквернення старих могил і наруги над новими пам’ятними спорудами. Так, мова про вандалізм – найгидкіше, що може дозволити собі людина (хоча після цього і людиною важко назвати). Адже у будь-яких віруваннях ставлення до померлих – святе. І коли мотиви «чорних археологів» мають меркантильний відтінок ( пошуки металу чи цінних речей), то дії «чистих» вандалів не підлягають людському розумінню. Хоча і дії «чорних археологів» марні, оскільки людей перед розстрілом обшукували і забирали все цінне. Який мотив у того, хто малює фарбою на єврейському пам’ятнику німецьку свастику? Який мотив у розбиванні мацев (єврейських надгробків)? Що відчувають ці люди і що спонукає їх на такі дії? Напевно, у бажанні посіяти розбрат у воюючій країні, розпалити міжнаціональну та міжконфесійну ворожнечу. Напевно, що хтось «надихає», штовхає на скоєння цих злочинів. Мало того, що під час Другої світової єврейськими мацевами вимощували вулиці та тротуари, викладали фундаменти будинків, то ще й нищиться те, що зберігає нашу пам’ять досі. Споконвіку Волинь (як і вся Україна) була і залишається регіоном багатонаціональним та багатокультурним. І величезну роль у цю «багатість» привнесла саме єврейська спільнота, яка була невід’ємною часткою кожного українського населеного пункту.

 Користуючись нестабільністю у нашій країні, злочинні елементи намагаються всіляко цим скористатися, «загасити пожежу бензином». Для цього підходить і тема Голокосту. Українська Служба Безпеки днями піймала одного із вандалів у Кіровоградській області. Нацистську свастику та антисемітські написи «художник» наносив на пам’ятнику жертвам Голокосту (місці страти нацистами близько тисячі євреїв) у Голованівську. Зловмисником виявився киянин, пристрасний фанат свастик та рун, які використовували фашисти. Тепер затриманий чекатиме на вирок суду, адже «намалював» він аж на дві статті Кримінального Кодексу України: ч.1ст.161(«Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті…») і ч1 ст. 297 (« Наруга над могилою, іншим місцем поховання…»). А це вже реальний строк за гратами. 

І справа тут аж ніяк не в національності, як видається на перший погляд. Справа у тому, що у цих похованнях захоронені такі ж люди, як і ми з вами. Тільки зі складнішою і жорстокішою долею. Думаю, що побороти бажання чинити наругу над померлими досить просто. Для цього варто лише уявити, що б ви відчували, прийшовши на могилу рідної вам людини і побачивши зруйнований чи розмальований пам’ятник. Тривожити спокій померлих не варто – за вандалізм карають живих…