Перший судинний хірург Волині у 80 років ще лікує хворих

Ця людина безмежно віддана своїй професії. Він — хірург, який вже одним поглядом випромінює особливу цілющу енергію. За його плечима — понад півстоліття лікарського стажу. І головне — тисячі врятованих життів. Талант і досвід лікаря — судинного хірурга Олексія Григоровича Леня — відомі і в області, і в Україні. А першою сходинкою до обраної професії стало… врятоване життя братові, за яке тоді ще молодий хлопець поплатився тюремним ув’язненням.

— Мені було 17 років, коли одного разу ввечері, ледь перебираючи ногами, постукав у двері мій двоюрідний брат Степан, — пригадує Олексій Григорович. — З його грудей цюркотіла кров. Тоді ми з сестрою промили й обробили рану, перев’язали його і відвезли в криївку (так називалось сховище на Львівщині, звідки родом чоловік). От тоді й вирішив — буду лікарем. Та не судилося одразу втілити мрію в життя. «Добрі» сусіди донесли на нашу сім’ю НКВДистам за те, що ми врятували «бандита» (брат був вояком УПА). Сестру і батька заарештували одразу, а я якось умудрився втекти. Та через кілька років і мене чекала така ж доля, як і рідних. За такий «злочин» мене ув’язнили й відправили у Свердловську область на лісоповал, а вже через 2,5 роки потрапив під амністію. Приїхав на батьківщину, думав, одразу буду вступати до ВУЗу. Та захотілось маму відвідати у Прокопівську — її вивезли в Росію за кілька років до того, як я в тюрму потрапив. От там і залишився, закінчив вечірню школу і поїхав до Кемерово на навчання.

Іще довго відслідковували «злісного злочинця» Олексія Леня НКВДисти, навіть ректору Кемеровського медичного інституту дали вказівку виключити студента із закладу. Та за добру поведінку і гарне навчання і викладачі, і ректор були прихильними до хлопця і ніяких поспішних кроків не робили. Олексій успішно закінчив інститут і приїхав у Луцьк… одружуватися. Знайомство із лучанкою Надією (тепер уже покійною дружиною) — окрема історія в його житті, яку він згадує з теплотою і любов’ю. Та про те, що доля його перекинула на Волинь — не шкодує, бо саме тут чоловік зумів реалізувати себе і допомогти хворим.

— Я шість років працював у Луцькому медучилищі. Згодом, у 1969 році, мені запропонували посаду хірурга в обласній лікарні, — розповідає Олексій Григорович. — 10 років оперував, навчався на курсах по судинній патології у Києві, Харкові, Москві. Коли постала потреба у створенні відділення судинної хірургії — я був чи не єдиним підготовленим спеціалістом у цій сфері, тому призначення завідувачем не стало новиною.

Уже й не пригадує Олексій Лень, скільки операцій він провів і скільком врятував життя, адже пройшло чимало часу. Лишень, каже, інколи на день і по 7 хворих оперували на одному столі — просвіту не бачили. В основному, пригадує, це були втручання при закупорці артерій. На той час оперували найпростішим, але найдосконалішим, на його думку, методом.

— Бували, звісно, й прорахунки, — каже лікар. — Аж згадувати важко. Робив одному чоловікові аортостегнове шунтування для відновлення кровопостачання — вшивав у бік аорти велику браншу (штучну трубку), а другу виводив на одне й друге стегно. Операція пройшла вдало, та за кілька днів нагноїлася головна артерія. Довелось ще раз оперувати. Та нічого, уже немолодий чоловік живий-здоровий, на консультації час від часу приходить.

Хірургія, за словами лікаря, це рукоділля. Тут немає стандартів. Треба завжди бути готовим до будь-яких несподіванок і діяти відповідно до обставин. Хірург повинен миттєво приймати професійні відповідальні рішення, адже щонайменша втрата часу може бути фатальною. Майстерності і професіоналізму навчитись можна і потрібно, вважає Олексій Лень. Єдине, чому не навчишся ні за якими підручниками і семінарами, — бажанню допомогти іншій людині, жертвуючи своїм часом, здоров’ям, особистими інтересами, високими моральними принципами. Цьому навчає тільки власна совість і серце, готове служити іншим. Якщо ж прагнеш досягнути відчуття власновартості — працюй до виснаження, відшліфовуй свої навички до найменших тонкощів. На це потрібні роки. Але вони того варті, — переконаний Олексій Григорович.

— Я ніколи не брав грошей за свій труд, — продовжує лікар-хірург, — і завжди тримав руку в правій кишені, щоб гроші ніхто «не тицяв». Це було моїм життєвим принципом, від якого я не відмовився і дотепер. Його філософія успіху — працювати не заради почестей, самозадоволення чи навіть самореалізації, це філософія непересічної особистості, покликання, дар якої — бути корисним світу, в який ти прийшов. У свої 80 років Олексій Лень приймає пацієнтів у Волинському обласному госпіталі для інвалідів війни. Життєвий марафон, вибраний ним, не дозволяє жодних тайм-аутів, адже попереду… ні, не найскладніші дистанції, а життя, де хочеться «ще трохи постояти на своїх ногах і не приносити клопоту на старість літ іншим людям». P.S. 14 березня 2010 року лікар Лень Олексій Григорович відсвяткував своє 80-річчя. «Відомості» вітають ювіляра і бажають доброго здоров’я і довгих років життя.