Головний тренер ФК «Волинь» Анатолій Демяненко: Влітку команда поповниться новими футболістами з Сербії та Португалії

Анатолій Демяненко розпочав свою футбольну кар’єру 17-річним юнаком, коли потрапив у дубль дніпропетровського «Дніпра». Сьогодні у нього за плечима не лише досвід гравця, а й тренера. Як футболіст він запам’ятався «голом надії», який забив здалеку під час матчу «Динамо» з голландським «Утрехтом» у 1986 році. Його визнали кращим футболістом СРСР і називали взірцем для наслідування як кращого атакувального оборонця. Шлях, яким мандрував Демяненко як тренер, видався доволі масштабним.

Після закінчення кар’єри футболіста Анатолій Васильович подався в тренери «Борисфена», потім тривалий час був наставником «Динамо». У 2008 році знаний футболіст поїхав до сонячного Азербайджану, де працював головним тренером команди «Нефтчі», а з серпня 2010-го очолив узбецький клуб «Насаф», із яким виграв Кубок АФК — другий за значимістю клубний турнір Азії.  В січні цього року його призначено головним тренером футбольного клубу «Волинь».

«Відомостям» вдалося зустрітися з Анатолієм Демяненком, порозмовляти про перспективи луцького клубу та випитати секрет про найближчі кадрові зміни в складі ФК «Волинь».

— Анатолію Васильовичу, свого часу ви побували в ролі футболіста, сьогодні займаєтеся тренерською діяльністю. Яка праця легша?

— Безперечно, футболіста, незважаючи на фізичні навантаження. А особливо, коли за заняття улюбленою справою ще й гроші отримуєш. Бути тренером складніше, бо це величезна відповідальність. Багато гравців, кожен із характером. Тут важливо бути хорошим психологом.  Та й не кожен колишній футболіст потягне цю важку ношу — тренувати таких, яким колись був сам. Головний тренер вимагає результату від цілої команди футболістів і тренерів, і навіть підібрати спортсменів — складно і відповідально.

— Ваша поява у волинському футболі була доволі неочікуваною. Принаймні для вболівальників.

— Життя — така непередбачувана річ. Сьогодні працюєш в одному місці, завтра — в іншому. В грудні мені запропонували очолити «Волинь», на той час у мене ще був контракт в Узбекистані, але я вирішив змінити місце роботи.

— Вам легко дався переїзд в Україну? Узбекистанський «Насаф» не шкода було покидати?

— Я пропрацював із ними півтора року, створив міцний кістяк команди. В «Насафа» хороший президент — Алішер Султанов. Я пояснив йому, що мені запропонували повернутися в Україну, і вдячний за те, що він із розумінням поставився до мого від’їзду. Недарма кажуть, що добре скрізь, а вдома — найкраще.

— Якою була «Волинь», на ваш погляд, у січні, коли ви тільки-но прийшли, і якою вона є зараз?

— Найперше, що мене вразило: тут було дуже багато гравців по контракту. Дуже багато. Тож щонайперше треба було розібратися з ними. Я перевірив, хто відповідає рівню, з деякими розібрався. Смірнова, бразильця Гобера перевів у дубль, поки у них контракт. Але загалом команда зрозуміла за цей час мої вимоги. Я хочу, щоб вони грали в справжній футбол. І у мене такий принцип, що у кожному матчі мої футболісти повинні викладатися максимально, незалежно від того, який суперник — «Шахтар» чи «Оболонь».

— Гравці «Волині» не порівнюють вас із своїм попереднім наставником Віталієм Кварцяним?

— У нас із Кварцяним різне бачення футболу. Коли команда грає, дійсно грає, то у неї більше шансів досягти результатів. Я вимагаю від своїх підопічних, аби вони не стояли на місці, а розвивались професійно, більше того, наполягаю на цьому. Адже вони приходять не просто побігати, покопати м’яча та розійтися. Ми розігруємо різні ситуації, які трапляються на полі під час матчу. Тому і на тренуваннях хочу максимальної віддачі. Не приховую, що «Волинь» було важко перебудувати в психологічному плані. Але нічого, за три місяці вже маємо результат.

— Ви працюєте за методом «батога й пряника»?

— Футбольна команда в ідеалі в такому ритмі й повинна працювати. Це моя думка. Десь треба крикнути, десь стусана дати, когось погладити по голові.

— Знаємо, що Кварцяний відбирав до команди лише високих футболістів. Як до цього ставитеся ви?

— Світовий футбол показує, що ріст не має значення. Візьміть того ж Мессі, Хаві, Ін’єсту — хіба вони високі? «Баварія» має маленького захисника Філіппа Лама. Аби стати гравцем «Волині», футболіст має бути працелюбним і розуміти, чого від нього хоче тренер.

— Перші кадрові зміни в складі клубу ви вже здійснили: привели в команду Савича, Шандрука, Романчука, Наконечного. Що чекає на «Волинь» найближчим часом?

— Ми приглядаємося до футболістів, причому не лише українських. Скажу по секрету, що це балканські країни — Сербія, Македонія, Хорватія та Португалія.

— Дозволю собі запитати, хто з нинішніх гравців «Волині» вас не влаштовує?

— Претенденти на виліт є. Хто конкретно мене не влаштовує, поки сказати не можу. Проте все проясниться, думаю, влітку, коли ми формуватимемо команду до наступного сезону. Ви ж розумієте, що цих «кандидатів» треба кудись прилаштувати.

— Багатьох уболівальників «Волині» хвилює питання про перехід Майкона до іншого клубу, начебто бельгійського. Він вважається кращим бомбардиром української Прем’єр-ліги. Ви його відпустите?

— Ситуація така, що Майкон сам хоче піти. Він потужний футболіст, але якщо не хоче грати, то як ти його змусиш? Вже видно, що до тренувального процесу Майкон почав ставитися зверхньо. Я дав йому трохи відпочити, він тривалий час не грав. У нас була серйозна розмова, він пообіцяв, що наразі гратиме далі. Час покаже. Все залежить від Майкона.

— 22 квітня планується другий матч «Волинь» — «Динамо». Ви тренували «Динамо», а зараз тренуєте волинян. Що відчуваєте під час таких матчів? Душа не болить за колишніх підопічних?

— Все дуже просто. Я вважаю себе професіоналом. Чесно працюю та виконую свої обов’язки. Неприємних відчуттів під час таких матчів у мене немає. Це робота, треба працювати й легко сприймати те, що є. А те, що, наприклад, «динамівці» можуть знати тактику поведінки моєї команди на полі, — це не виключено. Проте життя не стоїть на місці, я читаю багато футбольної літератури, дивлюся й аналізую матчі. Тому моя тактика підготовки гравців змінюється практично кожної гри.

— Поки ФК «Волинь» перебуває на 11-й позиції у турнірній таблиці в Україні. Яких результатів чекати від команди до кінця сезону? Ваші прогнози.

— Сезон закінчується 10 травня. Зрозуміло, що поки наше завдання — зберегти команду в українській Прем’єр-лізі. А вже наступного року ставитиму більш вимогливі завдання, будемо боротися, щоби потрапити хоча б у шістку кращих. Обіцяти не хочу, не люблю слово «обіцяю». Будемо працювати, час покаже.

— Ви покинули «Насаф», вигравши з цією командою Кубок АФК. Це аналог Ліги Європи, тільки в Азії. Порівняйте, будь ласка, український футбол із узбекистанським.

— Різниця велика. Українська Прем’єр-ліга стоїть набагато вище за усіма показниками: матеріальні ресурси, база, інфраструктура, навіть ті ж футболісти.