Фільм «Майстер і Маргарита», знятий Юрієм Карою в 90-х, покажуть уже в березні

По-справжньому довгоочікувана прем’єра фільму Юрія Кари «Майстер і Маргарита» відбудеться на початку березня, якщо цій події знову не перешкодять якісь містичні обставини, які часто пояснюються цілком звичайними причинами. Глядачі чекають виходу фільму майже 20 років.

У лютому 1991-го президент компанії «ТАМП» Володимир Швидкий підписав з Юрієм Карою контракт на сценарій і постановку фільму. Перший кадр було знято 3 червня 92-го. Зйомки проходили в Москві і її околицях, а також в Ізраїлі. Картина була готова до показу в 94-му, але через розбіжності між режисером і продюсерами, що витратили на її виробництво $15 млн., так і не вийшла в прокат. Кара, якого підтримували всі зірки фільму, відмовився скорочувати авторську 200-хвилинну версію до двох годин. Друга частина неприємностей була пов’язана з претензіями нащадків третьої дружини Булгакова на творчу спадщину письменника. Поки творці фільму відстоювали своє право в суді, в Інтернеті з’явилася піратська монтажна 3-годинна копія. Але з обтяжуючою якістю картинки.

Компанія «Люксор» викупила права на картину й уже анонсує в 2011 році вихід 118- хвилинної версії на широкий екран і випуск повної режисерської версії на DVD. За іронією кіно долі, глядачам доведеться порівнювати фільм Юрія Кари із серіалом Володимира Бортко, який був знятий на 12 років пізніше, але показаний в 2005-му.

Про те, як знімали фільм, виданню «Сегодня» розповіла художник по костюмах Ганна Кузнєцова.

У складі знімальної групи Ганна Іванівна вилетіла в Ізраїль, строк перебування на Землі обітованій був обмежений трьома тижнями. Автобус із реквізитом заздалегідь відправили своїм ходом у Туреччину, щоб потім на поромі переправити в Хайфу. Але автобус вибився із графіка й спізнився до порома, а наступний рейс — через тиждень! Зйомки опинилися під загрозою зриву.

Михайло Ульянов до прем’єри не дожив. Фото «Люксор»

Довідавшись про лихо російських кінематографістів, заповзятливі театрали із числа колишніх співвітчизників запропонували напрокат свої театральні костюми й реквізит. І продюсер картини Володимир Швидкий, на гроші якого знімали фільм, уже готовий був піти на угоду з євреями. «Кара розбудив мене в 4 години ранку й сказав, що тільки я можу переконати Швидкого, — згадує Ганна Іванівна. — Я сказала, що театральний мотлох нам не потрібний, і краще втратити кілька знімальних днів, але витрачені гроші на перевезення окупляться потім, якщо глядачі побачать чудових акторів у правдоподібних костюмах, а не в бутафорських вбраннях. І він погодився. Потім докірливо дивився, як уся група за його рахунок ледарює на березі Середземного моря. 

Іудеїв планували знімати в Криму. І до осені 1991-го біля стін Судакської фортеці вже були вибудувані декорації. Сотні військових були «мобілізовані» на масовку. «Декорація Єрусалима Юрієві Вікторовичу сподобалася, але коли він побачив верблюдів, вибухнув скандал, — згадує Ганна Кузнєцова. — Виявилося, що замість необхідних одногорбих дромадерів у Судак пригнали двогорбих бактріанів, яких на Близькому Сході ну ніяк бути не могло. Потім ми довідалися, що й затверджений на роль Ієшуа актор Микола Бурляєв зніматися не може — він не одержав благословення церкви на цю роботу!». А ще з Москви до Криму оператор не доїхав, і плівку не привезли, і під завісу всіх неприємностей — погода зіпсувалася. Недобрих знаків з’явилося стільки, що «кримсько-іудейську» кампанію взагалі скасували. Тільки через рік група Кари відправилася за натурою на Святу землю — в Ізраїль.

Зйомки в Ізраїлі проходили по-справжньому в екстремальних умовах. Відкрита гориста місцевість: ні кущів, ні дерев, тільки фанерні щити й натягнуті тенти. Спека під 40 градусів і вище, а люди в шкірі, металі, мішковині. На знімальний майданчик підвозили бочки з льодом. «Ми рятували акторів від теплових ударів як могли, — згадує Ганна Кузнєцова. — Мочили ганчірки в крижаній воді й накладали на обладунки, які просто неможливо було зняти між дублями. Там же безліч пряжок, застібок, шнурівок. Лише шоломи реально було зняти, тому що вони розжарювались як сковорідки!».

Ієшуа — Микола Бурляєв. Фото «Люксор»

І в цій ситуації знімальна група була вражена витримкою й самовіддачею Миколи Бурляєва, Михайла Ульянова, Лева Дурова… «Я була в числі тих, хто спочатку не сприйняв вибір Кари на роль Ієшуа саме Бурляєва, — говорить Ганна Іванівна. — Він довго вибирав, на замітці був навіть хтось зі співаків: Тальков або Малінін. Але в Ізраїлеві навіть найзавзятіші скептики були вражені роботою Бурляєва. Як він перевтілювався — це просто нереально! Перед тим як увійти в кадр, він стояв за щитом, ніхто його не бачив і не насмілювався підійти до нього (він взагалі й після зйомок ні з ким майже не спілкувався, був одинаком, на всі наші «будь ласка» щось буркотав собі під ніс), і група могла чекати на нього півгодини. Але коли він виходив — це вже була інша людина, з іншими обличчям і енергетикою, з іншого часу. Бурляєв же заїкається, але коли його вустами говорив Ієшуа — він уже не заїкався!».

Дивував своїм перевтіленням і Михайло Ульянов. Очевидці тих подій були особливо вражені, коли на знімальний майданчик уперше привезли неаполітанського мастифа — здоровенний злісний пес без команди підійшов і ліг біля ніг актора, і потім як щеня скрізь ходив за ним. Власниця собаки навіть злякалася — що це росіяни зробили з її собакою?!

Коров’єв і Бегемот. Фото «Люксор»

Московські епізоди знімали влітку й у листопаді 1992-го: «Бал сатани» — у садибі Марфіно (25 км від Москви); будинок Маргарити — в особняку на Остоженці; у Саду театру «Ермітаж» — «Двір Вар’єте»; у Театрі Маяковського — сцену «Вар’єте»; зустріч Майстри з поетом Іваном Бездомним — у Сокольниках.  

«Роман Булгакова — не п’єса й не кіносценарій, і при екранізації скорочення й навіть зміни неминучі, — коментує фільм кінознавець Юрій Іваниченко. — А трактування можуть і повинні бути різними. Картину Кари варто подивитися хоча б заради акторських робіт. «Сучасного» німецького чорта грає Валентин Гафт, і в кожному епізоді змушує задуматися про диявольську суміш могутності й ницості, жорстокості й справедливості. Чорт, але не «Князь Тьми», який втомлено піднімається над світом… Ієшуа Бурляєва в перших сценах гарний і людяний, а у фіналі його не роздивишся. Сильний і енергійний, і зовсім земний Пілат — думаю, одна із кращих ролей великого Михайла Ульянова. Блискучий Лев Дуров — цього Левія Матфея не можна не запам’ятати й у цього Левія не можна не повірити. Невелика, не «випукла» у фільмі роль Афранія — але який же гарний Юрій Шерстнев!

Воланд — Валентин Гафт. Фото «Люксор»

Є й невдачі — наприклад, «як завжди» не відбувся Бегемот у жодному обличчі, а улюблениця мого покоління — Анастасія Вертинська — грає щось схоже до давньої своєї Офелії, трішки адаптованої до нереальних реалій «Майстра й Маргарити». Можливо, Стєклову в ролі Азазелло не вистачає значущості. Філіпенко гарний як Коров’єв, але не такий блискучий, як у Бортко, граючи Азазелло.

Про задум я говорити не хочу, а от бачення булгаковського світу… Послідовно й цілісно. Усе зроблено, навіть до вибору вбогої натури на Святій Землі, для того, щоб знову й знову вдумуватися в зміст. Не перебільшена й не прикрашена реальність (обох часів), і навіть надреальність іде в тому ж ключі, і тільки на їхньому зіткненні виникає сарказм і гротеск».

Режисер Юрій Кара

«Я недавно переглядав фільм і можу сказати, що він, на щастя, поки не застарів, — говорить режисер Юрій Кара. — Коли ми знімали на початку 90-х, уже була доступна комп’ютерна графіка, але я тоді свідомо не став її використовувати. Ми знімали саме в стилі роману, враховуючи, що він був написаний в 30-ті роки. Можливо, картина буде не так ефектно виглядати, але це й на краще, тому що на тлі нових технологій це було б уже смішно. Ми намагалися дуже дбайливо віднестися до першоджерела. Очевидно, це й підкупило композитора Альфреда Шнітке, який погодився написати музику до фільму. Адже він на той час уже пішов з кіно, але коли подивився знятий матеріал, то погодився на співпрацю і, я вважаю — написав геніальну музику. Її плодів він, як і деякі наші артисти, на жаль, не побачили…  Багато доль були підрубані разом із цим фільмом, у тому числі й моя».