Співачка Еріка з Червонограда підкорює вершини українського шоу-бізнесу

Співачку Еріку (Настя Кочетова) точно знають ті, хто дивився «Фабрику зірок-3». А навіть якщо не дивилися — не біда! Ця молода, талановита й наполеглива дівчина вирушила у сольне плавання. Про свого продюсера, ставлення до службових романів і красиве життя Еріка нещодавно розповіла в одному з інтерв’ю.

— Хто придумав псевдонім Еріка?

— Я. Завжди мріяла так назвати свою доньку в майбутньому.

— Ще плануєте це?

— Думаю, уже ні. Може, Емілі назву. Мені подобається все на літеру «Е». Такий у мене фетиш. Ця літера така тверда, впевнена, й імена, які на неї починаються, такі ж. Придумала псевдонім під час «Фабрики». Нам дали таке завдання, довго думала над варіантами, та врешті-решт зупинилася на Еріці.

— З чого почалося ваше захоплення музикою?

— Мені здається, це в мене в крові було. Моя мама постійно слухала музику, співала. Це у нас четверте покоління голосу. Напевно, просто генетика, адже з раннього дитинства я знала, що хочу бути співачкою. Тримала в руці уявний мікрофон і співала пісні Анжеліки Варум та Сі Сі Кетч.

— Як вирішили взяти участь у «Фабриці»? Для цього потрібна певна сміливість.

— Судячи з того, скільки людей приходить на кастинги, навіть не знаючи, що таке музика, — сміливість тут не потрібна. Я прийшла на першу «Фабрику зірок», на якій мене Юрій Нікітін не оцінив, оскільки була мала й не потрапляла «під стандарт». Потім спробувала себе на «Американському шансі» — й перемогла. Там здобула колосальний досвід. Коли повернулася з Америки, була не затребувана як артист, тому почала викладати вокал, співала в ресторанах. І тут з’явилася реклама, що буде «Фабрика зірок-3». Власне, я пішла підтримати свою ученицю. Тоді вирішила спробувати ще раз, і все пішло, як по маслу. Мабуть, настав мій «зірковий час».

— Що дало більший досвід — «Американський шанс» чи «Фабрика»?

— «Американський шанс» — це проект іншого типу. Там я працювала з американськими викладачами, голлівудськими професіоналами, жили ми в Голлівуді. На «Фабрику» я прийшла вже сформованою виконавицею. А коли потрапила на «Шанс», просто вміла добре співати й мала відкрите серце. З собою у мене була одна пара джинсів, і я навіть не знала, що таке тональний крем і підбори. Потрапила туди дивом. Це для мене було, як тренування перед «Фабрикою». Потім я повернулася, на позичені гроші переїхала до Львова, зняла квартиру, відкрила власну вокальну студію. Мені ніхто не допомагав, тільки мама. Господь побачив, що я не здаюся, і вирішив дати мені шанс. «Фабрика» для мене була найвищим рівнем, школою життя. Зараз розумію: якби потрапила туди ще раз, то працювала б у десять разів більше й зробила б усе краще.

— А погодилися б узяти участь ще в якомусь шоу талантів? Ось буде, наприклад, другий сезон «Голосу країни»...

— Чесно кажучи, вокальні конкурси мене вже не цікавлять. Може, «Нова хвиля» або «Євробачення», але це інший рівень. Це такий стрес, постійно комусь щось доводиш. Утім, я постійно доводжу, що багато чого варта. Зараз от виборюємо разом із продюсером і командою місце «під сонцем». Можливо, пішла б на конкурс, який розвиває інші таланти: танці, акторську майстерність. Але якби вирішили з продюсером і командою, що треба йти на пісенне змагання, то зробила б це. Я не боюся та не лінуюся вчитися!

— Як змінилося ваше життя після «Фабрики»?

— Кардинально. Передусім тому, що тільки-но «Фабрика» закінчилася, ми зрозуміли, що нікому вже не потрібні. Мені подобається, що Сергій Кузін (продюсер співачки Еріки, — авт.) чесно каже новим «фабрикантам»: «Після проекту ви залишитеся наодинці з собою та своїми творчими проблемами». Це правда: під час проекту ти в кадрі, тебе всі знають, ти суперзірка, а коли все закінчується, то не кожен має змогу продовжити кар’єру.

— Вам пощастило?

— Так, але цьому передували чотири місяці затишшя. Проект закінчився, тури також. Повний штиль, під час якого я, чесно кажучи, впала в депресію: розуміла, що нікому не потрібна. Братами Борисенками більше цікавилися, бо вони хлопці, а дівчині розвивати сольну кар’єру набагато важче. «Новий канал» допомагав, чим міг, але вони не могли повністю мене продюсувати. Я дуже вдячна Ірині Олексіївні Лисенко (генеральний директор «Нового каналу», — авт.). Знаю, що вона дуже довго радила Сергію Кузіну зайнятися моїм проектом. Власне, завдяки її рекомендації я й працюю з Сергієм.

— А якщо запропонують, наприклад, пісню, яка вам абсолютно не подобається? Скаже продюсер: «Треба. Це людям припаде до смаку, на цьому грошенят заробимо».

— Я вірю продюсеру. Сергій Кузін — це людина, яка ніколи нічого просто так не говорить. У нього нюх на хіти! Я прекрасно розумію: якщо робитиму ту музику, яку хочу сама, мене не слухатимуть великі маси. Треба враховувати менталітет народу. Ми слов’яни, тож західний підхід не може прижитися у нас. Наша музика є дещо простішою, це інший напрямок. Ось, наприклад, у мене була дилема, сумніви з приводу пісні «С первого взгляда». Сергій сказав: «Ну, мала, треба, бо це буде хітяра!». Мені здавалося, що вона зовсім не моя. Тоді ми вирішили робити її, тільки суто в моїй манері, під мій стиль виконання. І це справді мій найкращий хіт. Продюсер прораховує до деталей, знає, що матиме успіх.

— Віднедавна ви стали ведучою «Фабрики зірок-4». Подобається нове амплуа?

— Знаєте, це надзвичайно важко. Це колосальна праця, дуже виснажлива. Я не можу зрозуміти, як Маша Єфросиніна витримує такий графік. Чотири години прямого ефіру, кожні три хвилини ти з’являєшся на сцені й робиш підводки, спонсорські блоки, а у вухо тобі лементує суфлер. На сцені говориш одне, а у вухо тобі кричать інше: «Говори це, підійди туди, зроби отак». А люди бачать тільки гарну картинку. Мені сценарій узагалі давали вночі за кілька годин до ефіру. Без досвіду ведучої — це складно. Слава Богу, я не затиналася на перших ефірах, посміхалася та шикарно виглядала завдяки стилістам. Трішечки підглядала, звісно, та це через хвилювання.

— Як людина, яка вже пройшла певний шлях до своєї мети, що порадите молодим талантам, які прагнуть успіху?

— Так, певний шлях я пройшла і пишаюся тією сходинкою, де у свої 22 перебуваю. Проте все одно почуваюся «зеленою». Розумію, що нічого ще не знаю, і насправді це чудово. Дай Бог, аби я все життя вчилась. А молодим талантам хочеться побажати не боятися нічого, але й не бути занадто нахабними. Часто кажуть, що треба йти по головах, аби досягти успіху, та мені здається, що не можна переступати через людей — це потім «відгукнеться». Треба йти вперед і не зазнаватись. І хай там що, не відмовлятися від своєї мрії, не опускати руки. Працювати, працювати та ще раз працювати!

Довідка

Еріка (Настя Кочетова) народилася 13 квітня 1989 р. у місті Червонограді Львівської області. Закінчила музичну школу за класом флейти. У 2007-му взяла участь у телепроекті «Американський шанс» і стала його переможницею. Фіналістка талант-шоу «Фабрика зірок-3». У 2010-му дійшла до фіналу проекту «Фабрика. Суперфінал», а також представляла Україну на конкурсі виконавців «Пісні моря».