Луцькі повії за ніч заробляють чотири тисячі гривень

А це набагато більше за прожитковий мінімум

Інтим за гроші, як не прикро, — вада суспільства, яку практично неможливо викорінити. Як відомо, попит народжує пропозицію, а затребуваність цих специфічних послуг стабільно висока. Це може підтвердити кожен, хто в нічну пору проїздить вул. Рівненською у Луцьку. Саме тут розсадник місцевих «нічних метеликів», і саме тут, спостерігаючи за роботою повій, побували «Відомості».

Близько десятої вечора ми разом із працівниками відділу по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, УМВС України у Волинській області вирушили на лови порушниць суспільної моралі. Об’єкт подорожі — вулиця Рівненська, іменована місцевими «жрицями кохання» не інакше, як «вулиця червоних ліхтарів». Під’їжджаємо до улюбленого місця дівчат, а там три представниці найдревнішої професії вже очікують на грошовитих клієнтів. Нашого автомобіля «нічні метелики» не помічають, тож всіляко намагаються заманити проїжджих. Без зайвих пересторог, мало не вибігаючи на шосе, демонструють свої принади, поводяться вкрай весело та зухвало.

— П’яні, — резюмує один з правоохоронців, — Вони зазвичай на дорогу тверезі не виходять, а якщо й виходять, то за ніч все одно добирають норму.

Через кілька хвилин дівчата помічають нас, і, на моє здивування, нікуди не тікають. Як з’ясувалось, дамочки так себе поводять, бо насправді їм нічого боятись. Правоохоронці, затиснуті в жорсткі рамки закону, в боротьбі за моральність суспільства фактично безсилі. Все, що вони можуть зробити, це скласти протокол і передати його в міськраду за місцем проживання проститутки. Лише там спеціальна комісія приймає рішення про стягнення з порушниці штрафу.

— За проституцію не передбачена кримінальна відповідальність, лише адміністративна, — розповідає Іван Фурсик, старший оперуповноважений відділу по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. — За торгівлю власним тілом на них чекає всього лиш штраф у 150 грн. Якщо панянка дебоширить, відмовляється складати протокол, то можемо до ранку в КПЗ потримати. Такі методи малоефективні в боротьбі з проституцією. Якби штрафи були більшими чи можна було б забирати хоча б на 15 діб. А так ми їх «ганяємо», а вони знову і знову виходять на трасу.

За даними правоохоронців у них на обліку знаходиться 75 волинських повій. Більшість із них — молоді дівчата, віком від 17 років. Хоча трапляються й старші жіночки, яким вже далеко за тридцять.

Наш приїзд повії стрічають сміючись: «Ну що, знову протокол складатимете?».

Згодом із однією з них вдається поспілкуватись. Це 36-річна жінка, зовнішній вигляд якої є традиційним для «нічних метеликів»: напівпрозора літня сукня, що ледве закриває сідниці, чоботи-ботфорти, посинілі ноги, бо, незважаючи на нічну прохолоду, колготи чи бодай панчохи відсутні. Від дами тхне алкоголем, в руках — пакетик із соняшниковим насінням, яке вона ні на мить не перестає лузати.
Тетяна (назвемо її так) на трасі далеко не новачок: вже два роки «працює» в Луцьку. До цього вдовольняла чоловіків у польському борделі.

— Там значно краще працювалося, та лишитися не змогла. Я виросла на Україні, в мене тут друзі, діти, тож тягнуло додому, — каже Тетяна.

Виявляється, «жриця кохання» є матір’ю трьох дітей — на її шиї дві доньки та п’ятирічний син. За словами панянки, саме відсутність коштів на їх виховання привела її на панель.

— Діти не знають про мій спосіб заробітку. Вони думають, що я співаю в барі. Там у мене працюють подруги, які при потребі можуть прикрити. В мене ще син росте, не хочу, аби він знав, чим я займаюсь.

Година роботи повії коштує 400 гривень. За її словами, буває таке, що вдень має до чотирьох тисяч гривень прибутку. Запитую, на що ж витрачає ці кошти?

— Ця сума тільки на перший погляд велика, — запевняє повія.— Якщо є діти, які ходять до школи, то гроші тануть швидко. Сьогодні рахувала, що в місяць 300 гривень витрачаю тільки на дорогу до школи для одного, бо діти вчаться в іншому місті. Знімаю чотирикімнатний будинок в Луцьку, який тягне 1800 гривень щомісяця. Старшій доньці 16 років, а вона ж хоче гарно вдягнутися і взутися. Чимало грошей йде на косметику та парфуми для себе, не кажучи вже про білизну. Бо щоб подобатися клієнтам, потрібно пахнути і виглядати шикарно.

В міліції ж інша версія того, куди діваються зароблені тілом гроші. Правоохоронці розповідають, що більшу частину заробітку «жриці кохання» зазвичай пропивають і програють в азартні ігри. Серед проституток багато наркозалежних, тож ті свої кровні гривні витрачають на чергову дозу. Звичайно, заробіток у наркоманок значно менший: такі за годину плотських утіх просять від 150 до 200 гривень.
Недаремно інтим за гроші вважається одним з найприбутковіших тіньових бізнесів. Це уже давно зрозуміли в багатьох країнах Європи, легалізували проституцію і мають додаткове наповнення казни. А в нас, як завжди, мимо пропливають кругленькі суми, бо заробітків наших повій ніхто не облікує і, звісно, не стягує податків.

Наша співрозмовниця розповіла, що умови життя повій за кордоном набагато кращі. Тож «Відомостям» стало цікаво, як же живуть проститутки в Європі? Відповідь на ці питання дав колишній охоронець одного з нелегальних борделів в столиці Ірландії Дубліні, який нині перебуває на Волині.

За словами екс-охоронця, в публічний будинок на роботу влаштовують двома способами. Місцеві дівчата приходили сюди самі, бажаючи заробити. До них керівництво закладу ставилось з прихильністю, це були свого роду віп-повії. Та були тут дівчата, які потрапили до борделю, м’яко кажучи, незаконно. Їх купували в людей, які попередньо заманювали довірливих красунь із-за кордону, обіцяючи хорошу роботу. До цієїї категорії належали росіянки, білоруски, угорки, полячки і українки. Власники «будинку втіх» знущалися над ошуканими дівчатами, били їх, аби ті ставали смиреннішими, підсаджували на голку. Для усіх дівчат надавався дах над головою, щоправда, ті, хто приходив добровільно, мали для проживання значно комфортніші умови. Про все інше кожна повія дбала самостійно. Ціна послуг теж значно різнилася. Ті, хто влаштовувався сюди добровільно, за годину кохання отримували від 150 до 250 євро, залежно від зовнішнього вигляду та віку. Приїжджі за ту ж саму роботу отримували лише по 50 євро. Попри все, за здоров’ям дівчат слідкували, в штаті борделю працював лікар, тож панянки постійно проходили медичні огляди.

Як не крути, проституція була, є, і очевидно, буде. Подолати це явище ще досі нікому не вдалося. Тож варто працювати чи то над легалізацією цієї діяльності, чи то над розробкою радикальніших методів боротьби з торгівлею людським тілом.