Тетяна Мялковська: Художник — це стан душі та спосіб творити
Напівжартома кажуть: художника образити може кожен. Але є художники, які не ображаються. Більше того, вони сповнені такої творчої енергії та мають настільки широке коло творчого спілкування, що з ними швидше погодишся, аніж почнеш критикувати. Мисткиня Тетяна Мялковська — щира людина: вона постійно ділиться своїм талантом із дітьми–учасниками її творчої студії «П’ятерня». А сьогодні власні погляди на творчість розкриє і нам.
Чи можна стати художником випадково? Тетяна Мялковська категорично відкидає випадковість саме у цьому разі: «…Як написано на долі бути художником, то так і станеться. Випадок — то коли людина в якийсь визначений момент усвідомлює своє призначення чи творче покликання. Але до цього моменту можна йти іноді дуже довго. Аналізуючи своє попереднє (!) життя, а також дитинство й увесь життєвий досвід, я тепер уважно спостерігаю за дітьми і бачу, чого від них можна чекати. У дитинстві не зовсім любила малювати — заважала моя непосидючість: я не могла всидіти на місці більше кількох хвилин. Але коли мене маленькою бабуся водила до церкви (мені було лише 4–5 рочків) — я більше усього хотіла потрапити до хатини, яка була перед храмом. Там жили художники-реставратори. Маленькі вікна тієї хатки були завішені мішковиною, в глечиках (мене це дуже дивувало) — не молоко, а пензлики. Це було надзвичайно загадково і вразило мою дитячу уяву назавжди. Я зрозуміла, що це — вибрані, непересічні люди, які ще й живуть поруч із церквою. Мені здалося, що художники — це ті, котрі з усіх людей найближчі до Бога… Та хатина, до речі, стоїть і досі, й я заглядаю у її віконця щоразу, коли буваю у рідному селі».
Художники… Саме ці люди розмальовують чорно-білий світ у барви веселки та видаються нам, звичайним, диваками.
— Так, серед художників, — продовжує Тетяна Мялковська, — є й такі, що приховують свою належність до світу мистецтва. Знаю гарних, справжніх художників, які, проте, якось соромляться цього і поводяться як звичайні люди, «не мистецькі». Але правдивого художника все одно видає його спосіб мислення.
— Тобто мислити як художник означає в усьому бачити співвідношення кольорів та пропорцій?
— Я вкладаю в поняття «художник» стан душі та спосіб творити. Тобто розглядаю художника як творця, але з позитивним, гармонійним підходом до самого процесу творіння. Творча професія — одна з найважчих. У світі бізнес у сфері мистецтва вважається одним із найприбутковіших. Я б розділяла мистецтво на «салонне», «для народу», окремо — «для себе» (назвемо його егоїстичним). Ясна річ, є й просто ремесло, тобто мистецтво як спосіб заробити на життя. Всі ці поняття поєднуються в царині мистецтва, проте їх усе ж слід розрізняти. Однозначно, серед митців, зокрема й художників, є «високоенергетичні», вони ніби інструменти в руках Всевишнього й у житті виконують якесь високе покликання. Часто вони йдуть на десятки, сотні кроків уперед, і сучасники їх не завжди розуміють. Є й художники, що виконують «замовлення» публіки: вони своїми творами ніби доповнюють нашу з вами повсякденну «картину життя». Вважаю, досить характерним прикладом «професійного ремісництва» є творчість малярки Євгенії Гапчинської. Знаю, що десь у високохудожніх колах її не визнають, бо вона додала до творчості ще й менеджмент, поставила справу «на потік». Така тема варта окремої розмови, але скажу: взагалі, не варто надто сильно захоплюватися творчістю будь-кого. Тобто говорити про те, що вершина мрії — це отримати картину того чи того художника, просто безглуздо. Краще говорити про те, яка гарна писанка чи ікона.
Для мене вершина смаку — це вміння стилізувати образ і правильного його застосувати. Я дуже поважаю людей, які, незалежно від рівня освіти, мають вроджений, правильно вихований смак, заснований на наших традиційних, автентичних художніх цінностях. Захоплююся людьми, що виховувалися самі й виховують своїх дітей на тих орнаментах, які колись висіли у бабусі в хаті. Це візуальні образи, які передавались із покоління в покоління. Наприклад, перше, що може побачити дитина, лежачи в колисці, — це орнаменти на килимі, яким утеплили стіну поруч із нею. Так само з першими кроками вона бачить узори на хідниках, постелених на підлозі. Ті візерунки — матеріалізація нашого генетичного коду. Далі — до іграшок: нехай це буде не пластикова лялька, а, наприклад, дерев’яний коник. Бо то є «спрощена модель» справжньої тварини. Поступово дитина починає розуміти естетику, закони мистецтва, принципи створення образу.
Ми не могли не торкнутись і впливу «навколишнього художнього середовища», зразком стала Італія. Ця країна для нас — наче суцільний музей, а люди там просто живуть. Тетяна підтвердила поширену думку, що збереження сімейних реліквій, які становлять, зокрема, й художню цінність, як це роблять ті ж італійці, теж формує естетику і почуття смаку.
— Це свого роду постійний «художній фон», який із мешканцями Апеннінського півострова — завжди. І все одно не можна заперечити вплив «модних» тенденцій на розвиток масового смаку. Ми живемо в час, коли нам із усіх боків нав’язують різні естетичні стандарти. На жаль, лише одиниці можуть цьому протистояти, дотримуючись власної думки.
Палітра тем нашої бесіди наповнювалась усе новими й новими відтінками, ми говорили і про те, що фрагменти національних українських художніх технік знаходять у європейських і, наприклад, у латиноамериканських традиціях. Зрештою, мабуть, кожен художник із досвідом має чим поділитися зі своєю аудиторією. Одні при цьому висловлюються у нових роботах, інші, як Тетяна Мялковська, — передають досвід і знання вихованцям власної художньої студії.
«Художня» порада: не зважайте на вік і не бійтеся пробувати у житті щось нове, беріть до рук пензлі, олівці — малюйте! Малювання — досить демократичний вид мистецтва, бо як би ви не малювали, але так чи інак то ваш малюнок. А чи кожен може малювати? Тетяна Мялковська навіть радить: малювати — треба, а коли йдеться про молодше покоління, то це навіть необхідно.
Довідка:
Тетяна Мялковська — членкиня Національної спілки художників із 2002 р. Її твори експонувалися на 12 всеукраїнських та 8 міжнародних виставках України, Польщі, Угорщини, Австрії, Грузії, Туреччини, Литви. В творчості домінує національна традиція, християнська духовність, художниця сміливо використовує автентичні матеріали для передання національної ідеї. Свою творчість спрямовує на вивчення забутих традицій та обрядів Полісся, в її малюнках використані елементи забутих орнаментів, оригінальних стилізацій. Постійна учасниця й ініціатор творчих акцій, виставок, проектів.