За професією — меліоратор, за покликанням — дипломат
Майже чверть століття Волинське обласне управління водних ресурсів очолював Юрій Бахмачук, обійнявши цю посаду в червні 1987-го та звільнивши її лише в лютому 2012-го. Через кілька днів, 11 жовтня, шанованому в Україні й області фахівцю виповниться 70. Проте й нині Юрій Бахмачук лишається у строю, працюючи провідним інженером із міжнародного співробітництва та водночас очолюючи обласне товариство меліораторів і водогосподарників.
Коли четвірка краща за п’ятірку
Біографія Юрія Бахмачука не вкладається в радянські стереотипи: водником у дитинстві не мріяв стати, серед рідні меліораторів теж не мав. Обрав професію випадково і, треба сказати, попав просто в яблучко. Інакше б такого авторитету в галузі не здобув.
Як розповів ювіляр, змалечку він дуже хотів учитися. В школу пішов, не маючи і 6 років. Їхнім сусідом у місті Костополі, що на Рівненщині, був зав. райвно на прізвище Чмир. Йому чи не щодня набридав малий Юрко проханнями взяти його в перший клас. Потім долучив до тієї справи матір. Пішла вона до сусіда, і той вирішив справу дипломатично:
— Ганно Андріївно, не переживайте, візьму вашого хлопця в школу, — заспокоїв жінку. — Походить два-три тижні, ну від сили чотири, і перехоче.
Та хлопчина виявився наполегливим і школу кидати не збирався. Спочатку, правда, вчився переважно на четвірки (за п’ятибальною системою), траплялись і трійки. Але коли вже закінчував 7 клас, то у свідоцтві була лише одна четвірка. Саме ця оцінка й відіграла в житті юнака визначальну роль, бо завадила вступити в Львівський автодорожній технікум.
Навчання у Рівненському інституті інженерів водного господарства стало доброю школою для Юрія Бахмачука. Крім ґрунтовних знань, знайшов тут і свою половинку. Вікторія, як і він, теж здобувала знання у цьому виші. На четвертому курсі одружилися, на п’ятому — вже мали синочка Сашка.
Не раз переконувався, що справжнім керівником стає той, хто пройшов усі щаблі виробничої кар’єри. Саме так складалося і в Юрія Бахмачука.
Після закінчення інституту, хоч мав можливість зостатися працювати у навчальному закладі, поїхав у невеличкий Путивль, який тоді називали містом партизанської слави. У місцевій механізованій пересувній колоні № 52 пройшов шлях від майстра, виконроба, начальника дільниці, головного інженера до посади начальника. Керівником організації став у 28 років. І це при тім, що з третього курсу інституту його на два роки забрали в армію. Хоча, хто знає, можливо, армійський гарт згодом і допоміг долати життєві перешкоди. ПМК, яку очолював Юрій Бахмачук, була потужною будівельною організацією. Мала близько 60 екскаваторів, майже сто бульдозерів, 8 скреперів, багато іншої техніки.
Де були купини, жита ростуть
Здобутий у Путивлі досвід знадобився і в Луцьку, куди Юрій Йосипович переїхав у 1976 році. Працював у тресті «Волиньводбуд» головним технологом, головним диспетчером, начальником виробничого відділу. В ті роки на Волині активно проводилися меліоративні роботи, щорічно після реконструкції та нового будівництва вводилося до 16 тис. га меліорованих земель, працювало дев’ять потужних механізованих колон.
Із тих років Юрію Йосиповичу особливо запам’яталося спорудження найбільшої в області Верхньоприп’ятської осушувально-зволожувальної системи. Вона унікальна, оскільки може не лише скидати з полів зайву воду, а й зволожувати їх у разі потреби. Тут є такий унікальний об’єкт, як насосна станція в с. Забужжя, яка в засушливу пору здатна щосекунди перекачувати із Західного Бугу в Прип’ять два кубометри води, вздовж каналів пробурено кілька десятків артезіанських свердловин, які теж можуть поповнювати систему водою. П’ять будівельних організацій працювало тоді одночасно на різних об’єктах системи, а головним куратором будови довелося бути саме Юрію Бахмачуку.
— Пересічному громадянину, наприклад, сьогодні важко уявити заболочені, порослі осокою і верболозом околиці селища Ратне, купини заввишки до 60–70 см, — пригадує ветеран картини з не такого вже й далекого минулого. —Зараз там сіють жито, садять картоплю, випасають худобу. І не вина меліораторів, що деякі осушені землі в наш час облогують, заростають чагарниками, заболочуються. Бракує досвідчених керівників, які зуміли б визначитися, що і де треба садити, які землі використовувати, а які не вартують того, щоб вкладати у них гроші. Можливо, для природи буде краще, якщо там відновляться болота.
Як визнання заслуг Юрія Бахмачука стало призначення його в 1987 році начальником Волинського обласного виробничого управління меліорації та водного господарства, з 1991-го — обласного виробничого управління водних ресурсів і водного господарства, з 2011-го — обласного управління водних ресурсів. Під керівництвом Юрія Бахмачука забезпечувалось утримання в робочому стані державної меліоративної інфраструктури та дотримання необхідного водно-повітряного режиму на 346,7 тис. га меліорованих земель області, на яких виробляється понад 30 відсотків сільськогосподарської продукції, а в районах поліської зони — усі 80–90.
А попереду ще нечимне і прип’ять
Як на мене, то секрет кар’єрного успіху Юрія Бахмачука у тому, що він ніколи не ховався від роботи, а завжди шукав її. Скільки років, наприклад, ми з ним пробивали проект відновлення легендарного озера Нечимного під Ковелем, перебування на якому надихнуло Лесю Українку до написання драми-феєрії «Лісова» пісня». Скільки зусиль затратили, аби подолати численні перешкоди й отримати нарешті дозвіл природоохоронних та інших організацій на проведення робіт. На жаль, брак коштів поки що не дає змоги втілити задумане в життя. Жителі десятків сіл Полісся вдячні Юрію Йосиповичу за те, що споруджені ним дамби захищають їх від затоплення річками Стохід і Прип’ять. Останніми серед них стали райцентр Любешів і с. Люб’язь. Сьогодні разом із теперішнім начальником Волинських облводресурсів Ростиславом Кравчуком він планує оформити витік ріки Прип’ять. Та хіба перерахуєш усі зроблені Юрієм Бахмачуком добрі справи?!
Колишній начальник Маневицького районного управління водного господарства Микола Остапець, який до того кілька десятиліть був першим керівником цього найбільшого в області району, вважає, що Юрій Бахмачук має прекрасні організаторські здібності, у роботі проявляє як вимогливість, принциповість, наполегливість, так і уміє знайти потрібне слово, щоб підтримати людину, заохотити її до праці. Не раз і сам був свідком, коли в напружений момент, аби розрядити обстановку, Юрій Йосипович розповідав якусь кумедну історію чи анекдот — і на похмурих, а інколи і злих обличчях з’являлася посмішка.
У 2003 році Юрію Бахмачуку надано почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України», а в 2004-му його було нагороджено відзнакою «Почесний працівник Держводгоспу України».
Надійним помічником Юрія Йосиповича є дружина Вікторія Олександрівна. Багато років вони працювали разом. Але жодного разу ніхто з підлеглих не відчув, що вона дружина керівника, що розраховує у зв’язку з цим на якісь привілеї.
Спільно виховали двох синів. Старший, Олександр, працює на дипломатичній роботі. Зараз представляє інтереси України в Італії. Менший, Ігор, бізнесмен, займається теплоенергетикою. Є в подружжя Бахмачуків і троє внуків.
Як не дивно, Юрій Йосипович, усе життя працюючи біля води, так і не став рибалкою. А ось гриби любить і вміє збирати. Жартує, що якби не став водником, обов’язково пішов би в лісівники: робота у них така ж важка і цікава.
Напередодні ювілею ми щиро вітаємо Юрія Йосиповича з поважною віхою у житті. Залишайтеся, друже, таким же оптимістом і працелюбом, яким були завжди, сто літ вам і доброго настрою!
Фото з архіву Юрія Бахмачука