Богдан Ступка: Місія актора — знайти контакт із людьми

Про останній день життя Богдана Ступки розповів син актора Остап: «Батько помер о 6:45 (у неділю, 22 липня) в лікарні у Феофанії. Ми в суботу пробули з ним увесь день. Поговорити з ним не змогли, бо останні кілька днів тато вже не міг спілкуватися». Сам актор, який відсвяткував торік 70-річний ювілей, казав: «Згадую слова батька: «Головне дотягнути до 70-ти, а потім живи, скільки хочеш». Я щодня прошу Господа дати мені дотягти до цього віку, а там уже буде новий день». За словами Остапа Богдановича, причиною смерті Ступки-старшого став серцевий напад, що стався на тлі запущеної стадії раку. «Він не любив скаржитися, тому про це мало хто знав. Усі ці місяці хвороба швидко прогресувала», — розповів син видатного артиста. Сьогодні близькі, колеги, друзі згадують актора, його слова, думки, діяльність. Те, що він казав, і те, як він думав і творив, стане надбанням нашої культури.

Про себе

— Я трошки вищий зростом за Роберта де Ніро, а він багатший за мене в мільйон разів. У Польщі мене називають польським актором, у Росії — російським, хоча я завжди кажу, що я український актор. Французькі продюсери порівнювали мене з Жаном Габеном. Воно приємно, але я таки не Жан Габен, і не де Ніро, і не Аль Пачіно. Я — Богдан Ступка! Коли я був молодий, я був максималіст. Я був страшенно конфліктний чоловік у театрі. Мммм!.. (Грає бровами). Тільки що — як то кажуть, стій і падай. Зразу!.. Дуже затятий був чоловік! Справедливість, і так далі, і усе такого штибу. Ну от. Але була практика життя. І на моїй дорозі зустрічалися дуже цікаві люди, і я в них учився. Вони самі про це не знають. Я просто за ними спостерігав: як вони поводяться, і так далі. І я навчився... (дуже тихо) ...прощати.

Батько мій в опері співав, я виріс у театрі, в оперному театрі. І з дитинства дуже любив перевдягатися. Мама нервувалася: «Ти такий манірний, що з тебе буде?». З семи років я ходив за куліси, я слухав фантастичні опери!.. А які композитори, а яке лібрето, яка драматургія! Ви візьміть одного Верді: «Бал-маскарад», «Травіата», «Ріголетто»...

Я приходив додому, починав співати, слуху в мене такого не було. Я різними голосами, молодий хлопчик, співав — і сопрано, і басом, і тенором, і героїчним... І коли залишався один удома, то страшенно любив співати!.. Але мені треба було по нотах співати, а я думав: «Чого це я маю так співати? Є мелодія — а я сам!». І батькам сусіди казали: «Слухайте, скажіть своєму синові, щоби він не вив. Вас немає, ви на роботі, а він завиває!». І тоді я вступав, невдало, в політехнічний інститут на хімію — Хрущов кинув клич «Хімія вирішує все!». (Тихо). А я хотів у театр... А тут у Львові не було ніякого вузу, треба було їхати до Києва. Батьки не хотіли, мати казала: «Я вже маю одного артиста. Досить!». І я не поїхав.

Потім я познайомився з астрономічною обсерваторією. Я був лаборантом. Там був такий професор Ігенсон — дуже розумній чоловік, який казав: «Я з тебе зроблю... астронома». А я все це сприймав, знаєте, так, із погляду театру. Пам’ятаю, що у «Циганському бароні», коли там судді йдуть у тих перуках, вони беруть ці талмуди, значить, закони. І щоб відкрити сторінку, вони роблять отак (голосно дмухає на долоні, розкриті книжечкою): «Ф-ф-у-у-у!..». І там така пилюка піднімалася! В обсерваторії ще був такий доцент Капко. Ну, всі люди талановиті, розумні. А каталоги стояли нагорі. І от вони приходили в таких халатах (проводить руками по боках), такі засмальцьовані ці халати були. Капко окуляри наверх брав (зображує): «Де ж цей атлас по зорях?». І ці книги там років десять лежали, тим порохом припали. Я це сприймав: «О, як у «Циганському бароні».

Про «Тараса Бульбу»

— Із російськими акторами ми порозумілися чудово. Михайло Боярський грав Мусія Шила. Я не можу зрозуміти, чого журналісти пишуть, що він нагадує Д’Артаньяна. Він так був закоханий у це козацтво, ви собі навіть не уявляєте. Під час зйомок у нас був анекдот: у Кам’янці-Подільському Михайло Сергійович ходив у величезному капелюсі. Тож почали говорити, що в Росії зроблена унікальна операція з пересадки капелюха Боярському. Щодо моїх двох «синів», то у них була така установка, ніби ми, люди старшого покоління, не розуміємо молодь. Вічний, так би мовити, конфлікт між батьками і дітьми. Одного разу вечеряли після зйомок. Володимир Бортко, Володимир Вдовиченков, Ігор Петренко і я. Хлопці почали казати, що ми не розуміємо їх. А в чому не розуміємо? Відповідають: «Ну, ви не знаєте комп’ютера». Бортко завівся і каже: «Ану пішли, сядемо за комп’ютер, я тобі покажу». Пішли. Звичайно, Бортко дав фори Вдовиченкову. Я хлопців справді почав не розуміти, бо вони все переводять на зовнішню атрибутику, а молодість — це стан душі. Старше покоління — це тільки інше тіло, а душа завжди молода. І людині буде хоч сто років, а душа молода буде. І молодь повинна тягнутися щось значиме пізнати в цьому світі, а не комп’ютер, бо комп’ютер — це дурниця, він не пояснює, як уникати якихось аморальних вчинків, не пояснює, як обходити... Треба дурного і п’яного обходити. Так мені мама казала. Вона була старша за мене, і я цю заповідь пам’ятаю. І дурного, і п’яного завжди обходжу.

Про Андрія Жолдака

— Я не бачив останніх його вистав. «Одруження» бачив у 2001 році. Цю виставу він теж у черкаському театрі ставив. Я тоді був міністром, приїздив і підтримав спектакль, із яким черкащани поїхали по світу. Кажуть, що Жолдак провокує мене на скандал. А ви хочете скандалу? Я обходжу такі речі... Я ж казав, що мене мама навчила обходити (сміється).

Про Єжи Гофмана

— Ми з Єжиком — я його називаю Юрчиком — товаришуємо. Я телефоную йому на єврейську Пасху, він мені — на Великдень. «Христос воскрес!» — «Воістину воскрес!» Усе як має бути. Він завжди мені давав гарні поради. Я, коли був міністром, 10 мільйонів дав Юрію Іллєнку, щоб він зробив фільм про Мазепу. На мене всі тоді накинулися. Писали, що сам грає, сам собі гроші дав. А я насправді не хотів грати. Але тоді саме поїхав до Варшави підписувати культурний договір про співпрацю між Україною і Польщею. І питаюся Гофмана: «Юрчику, мене ганьблять за те, що я дав гроші. Вважав, що краще зробити один гарний фільм, аніж десять поганих. Іллєнко пропонує мені грати головну роль. А мене ганьблять так, що кістки перемелюють. Що мені робити?». Раніше такого не було. Десь критики могли щось там сказати, а як тільки став міністром, то відразу всі почали говорити, що я поганий. Питаюся: «Юрчику, що мені робити? Грати чи ні?». А він каже: «Чи ти будеш грати, чи не будеш, а ганьбити тебе все одно будуть. Краще грай». Я і згодився. А коли мав зніматися у «Вогнем і мечем», як мене відмовляли від цієї ролі! Проте я таки зіграв Хмельницького. І Польща закохалася в українського героя, який розвалив Річ Посполиту. От вам і сила мистецтва. Пам’ятаю зйомки у Познані на військовому полігоні. Люди приходили та просили у мене автографи. Я казав, що вмію розмовляти польською, а от писати не вмію, тому напишу українською. І поляки в захваті відповідали, що це навіть краще, ніж якби я писав польською. І лишалися задоволені. Місія актора — це знайти контакт із людьми.

Про зраду

— Як виїхав зі Львова до Києва, то мені львів’яни почали казати, що я став зрадником. Знімаюся в російських і польських фільмах — теж зрадник. А чому не порадіти? А якщо я в Голлівуді буду зніматися, то не буду зрадником? І героїв моїх зрадниками називають. Мені в Росії кажуть, що Мазепа зрадник. А я відповідаю, що у нас абсолютно всі зрадники, нема жодного нормального чоловіка. У Польщі теж казали, що я граю зрадника Хмельницького. Питаю: а чого зрадника? Я грав національного героя. А ще мене дратують розмови про відсутність театральної школи. Після «Вогнем і мечем» поляки почали говорити: «Та що там наші актори! От Домогаров і Ступка показали полякам, як треба грати». І це в той час, як у Києві журналісти пишуть, що у нас немає театральної школи. А хто тоді Олексій Петренко — номер один у Росії, на Чернігівщині народився, Сергій Гармаш — Херсонщина, Дніпропетровське театральне училище, Ірина Купченко, Віктор Мережко, Василь Лановий, Людмила Гурченко, Елеонора Бистрицька, яка досі працює в Малому театрі. А тепер візьміть самого Михайла Щепкіна — духовний батько Малого театру, друг Тараса Шевченка. І є ще дуже багато таких, яких я не назвав. Це погана школа? Ще й Ступка там знімається. Тоді до чого ці розмови про відсутність школи?