Художня студія Надії Воєводіної рятує від депресії та сірої буденщини

Для дітей і школярів у Луцьку є достатньо різного роду навчальних закладів, гуртків, де вони можуть проявити свої творчі таланти. А от дорослі в цьому плані дещо обділені. Тому й виникла більше року тому в художника-дизайнера Надії Воєводіної ідея створення мистецької студії для тих, хто хоче втекти від сірої буденщини. Своєрідним підсумком її діяльності стала виставка робіт студійців у галереї мистецтв Волинської спілки художників. Тоді голова спілки Володимир Марчук наголосив, що ця студія має власне обличчя та формує свою публіку. Секретом такого успіху Надія Воєводіна поділилася з газетою «Відомості».

Сама вона навчалася у Вижницькому коледжі декоративно-прикладного мистецтва, потім — у Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича. З 1996 року — постійний учасник обласних виставок. Її роботи, виконані різними техніками — ткацтво, батік, шкіра, олійний живопис, акварель, гуаш, — зберігаються у приватних колекціях України та зарубіжжя. Ще у студентські роки Надія спробувала різьбу по дереву, ювелірну справу. Добре розуміється на скульптурі, кераміці, ткацтві, розписі тканин, скла. За плечима солідний педагогічний досвід — п’ять років працювала в школі №11 м. Луцька, приблизно стільки ж вела гурток у благодійному фонді, рік проробила у художній школі.

— Думка створити щось подібне у мене була вже давно, — розповідає Надія Валеріївна. — Та все якось то часу не вистачало, то коштів. Але одного разу я поділилася своєю ідеєю з друзями, і вони мене підтримали. Оскільки знаю багато технік прикладного мистецтва, то хотіла, щоб і студія мала таке спрямування. Передусім це мав бути клуб для дорослих. Тому що життя увесь час крутиться навколо того, що зварити, що одягнути, як гроші заробити, і буденність нас засмоктує. А тут, суджу по собі, та й студійці підтверджують, хоча б на пару годин, але можна від усього відключитися та зосередитися на прекрасному, тим паче, що сам створюєш його власними руками.
На початках клуб відвідували дорослі, проте вони часто приходили з дітьми, які також долучалися до роботи. Пізніше й студенти почали приходити. Тож тепер студія має три групи, де окремо займаються дітлахи, студентська молодь і дорослі. До слова, зараз, окрім прикладного мистецтва, тут ще й живопис вивчають. Пані Надія каже, що студійці самі захотіли спробувати малювати, і для багатьох це стало справжнім хобі.

— У вас, мабуть, — запитую, — займаються ті, хто має художні здібності?

— Ні, це не обов’язково, — каже Надія Валеріївна. — Не треба бути визначним митцем, аби декорувати для себе чашечку чи щось зробити зі шкіри. Діти інколи такі речі виготовляють, що я сама дивуюся. От, наприклад, шкіряна квітка, — показує невеличку прикрасу зі шкіри у вигляді хризантеми, — таких за урок ми робили три. Є люди, які не малювали, а тепер почали, і, вірите, створюють роботи, які б я хотіла мати у своїй колекції. Люда у нас ресторатор, — каже про жінку, яка сидить за мольбертом, — має музичну освіту та ніколи не малювала. Коли я їй запропонувала, то вона все віднікувалася: «тю, у мене ж не вийде». Однак я наполягла, щоб спробувала, і тепер бачу: щось почала вельми часто у студію приїжджати. Я запитую, мовляв, що сталося, а вона — «вдома немає що робити, спати не можу, бо думаю, що у моїй картині не так».

Людмила почула нашу розмову та прокоментувала посміхаючись:

— Бажання було велике. Хотілося малювати. Тут усі відвідують заняття для душі, для нас це велике задоволення. Це своєрідне лікування. А як Надя вміє працювати з дітьми! Ви б бачили, як усіх зорганізує.

— Знаєте, в чому фішка цієї студії? — продовжує Надія. — Кожен урок ми проходимо щось нове по техніках. Приміром, робили рамочки, композиції до Нового року, трошки вивчали флористику, пляшки різними техніками прикрашали, з солоного тіста іграшки ліпили, яйця до Пасхи розписували і так далі. Це для того, щоб кожна людина знайшла якусь свою стежку, адже технік є дуже багато і вивчати одну нудно. Зараз маємо проходити ткацтво різними матеріалами, будемо моделювати одяг. Тобто кожен урок несе щось нове.

Надія Валеріївна сама придумує дизайнерські речі та показує своїм учням майстер-класи з їх виготовлення. Матеріали на заняття також підбирає сама. А вже потім, удома, її учні можуть удосконалювати навички, одержані в студії. Так, наприклад, набув великої популярності вареник, виготовлений із солоного тіста, — своєрідна іграшка, як у прадавні часи. Його потім розмальовують і чіпляють на шовкову стрічку. Виходить цікавий національний презент — навіть за кордон уже возили. Також на Новий рік діти виготовляли ляльки. То потім удома на цю річ «присіли» мами, і одна принесла їх цілий ящик. Інша жіночка до Восьмого березня вдома виробляє сувеніри — оздоблює пляшки мозаїкою.

— Студентів своїх навчила виготовляти ялинки, — розповідає майстриня, — то вдома в кожного тепер їх є з десяток. Одна моя учениця має своє ательє, тут спробувала робити прикраси зі шкіри, а тепер їх використовує при моделюванні одягу, тож виходить ексклюзив. Значить, ті знання, які я даю, мають життя, це супер, заради цього варто щось творити!