Духовний сад протоієрея Валентина Микитюка
Настоятель Хрестовоздвиженської церкви зі Смідина оновив храм, посадив сад і плекає віру в серцях духовних чад
ЗА БОЖИМ ПРОМИСЛОМ
Смідин — одне із найбільших та найдавніших сіл Волині. Його літопис — це історія шести церков: Микільської (друга половина ХІV століття), Святого Симеона (роки існування невідомі), Хрестовоздвиженської (1693–1944 рр.), Свято-Троїцької (1869–1944), Світлого Воскресіння Христового (1884–1944) та Хрестовоздвиженської (1991 рік — і до сьогодні), настоятелем якої з 2009 року є протоієрей Валентин Микитюк. А оскільки священик — це не професія і навіть не покликання, а промисел Божий, то як втриматися від запитання, що привело вже не юнака, а багату життєвим досвідом людину на стезю духовного служіння?
— У дитинстві моя мама, Ганна Макарівна, водила мене до сповіді, святити паску, і ці події залишили в пам’яті неповторний і незгладимий слід, вони й стали точкою відліку в духовному житті, — згадує отець Валентин. — Згодом, у дев’яностих роках уже минулого століття, працюючи на самодіяльній кіностудії при районному Будинку культури, довелося знімати документальну стрічку «Про що мовчать святі?», в якій розповідається історія Мильцівського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря. Фільм був класично чорно-білим. На той час на території обителі діяв будинок-інтернат для престарілих. Ми ходили просторими приміщеннями, піднімалися на горище, оглядали підземний хід, а зі стін на нас дивилися старовинні фрески із зображеннями святих. Консультували нас тоді протоієрей Микола Романюк зі Старої Вижівки та протоієрей Іоанн із Гірницького благочиння. Символічно фільм закінчувався словами святого Феодосія Печерського: «Господи, во имя Пресвятые Твоея Матери возрожден бысть Дом сей». Через два роки після зйомок у монастирі з’явилися перші насельники, а згодом він був переданий Церкві.
ЗАСЯЯВ ХРАМ У ПОЗОЛОТІ КУПОЛІВ
За короткі шість років, відколи отець Валентин призначений настоятелем Хрестовоздвиженського храму, тут відбулося багато змін. Розповідає, як разом із тодішнім старостою взялися споруджувати огорожу, бо територія довкола церкви чималенька.
«Батюшка мурує, а ти вдома сидиш!» — підштовхувала до хорошої справи Василя Мацюка його дружина, а потім про це мені розповідала.
Та й хіба її одну в селі зачепили за живе намагання священика оновити храм і все довкола нього? Коли сільчани побачили свого настоятеля з кельмою, пилкою та молотком, байдужим мало хто залишився. Згодом завдяки його старанням з’явилися і цегляна огорожа навколо церкви, і центральний вхід — ворота-арка, приміщення недільної школи, котельня. На храмі замінили сім куполів і хрести, нині вони виблискують позолотою. Саму церкву пофарбовано, в ній проведено опалення, відремонтоване церковне начиння. Біля храму особливий дизайн — квіткові клумби. Є навіть свій фонтанчик.
— Останнє диво — то ідея Галини Лавринюк, — оповідає батюшка. — Влітку в маленьку водойму діти навіть рибок запускають.
ДЕРЕВА ВИБИРАЛИ В ЛЮБОМЛЬСЬКОМУ РАЙОНІ
З оновленням храму в його прихожан з’являлося чимало інших цікавих пропозицій. Зійшлися на одній, що всім припала до душі: вирішили закласти біля церкви сад. І щоб не витрачати часу на сумнівні породи фруктових дерев, одразу поїхали в село Бірки Любомльського району до знаного садовода Вадима Марчука.
— Спочатку вибрали у нього 32 саджанці, — розповідає протоієрей Валентин. — Потім докупили ще. Нині маємо 50 фруктових дерев, три сорти винограду, кущі малини, аґрусу. Серед дерев яблуні «чемпіон», «рено», «флоріна», «голдраш», «радість», «аріва», «топаз», «ліголіна», «дельбар жубіле», «амулет», «грінслівз», «теремок», персик «пам’ять Родіонова», черешні «ванда», «ньюстар», «ерлайс», самозаплідна слива «стенлі», абрикос «самбірський», «петропавлівський», «київський красень», груші «конференція», «стрийська», «анжеліс», «бланка», горіхи, ліщина, а ще актинідія київська крупнолиста (жіноча та чоловіча), кизил, смородина, порічки тощо.
Отець Валентин пояснює: попри те, що деякі дерева теплолюбиві і властиві лише південним регіонам України, вони добре прижилися й на Волині, оскільки є результатом селекційної роботи Вадима Марчука.
— До слова, і схема посадки дерев розроблена Вадимом Леонідовичем, — додає настоятель храму. — Її суть полягає в тому, що відстань між деревами та кущами винограду має становити 3,5 м, а між рядами — 6 м, міжряддя між кущами малини — 50 см, аґрусу, смородини та порічок — метр, кизилу — 3 м, актинідії — 4 м.
Ось така садова арифметика! Нині смідинці згадують, як дивувалися, коли довелося копати лунки для дерев розміром метр на метр. Багато хто допитувався: «Навіщо такі великі, вдома ж обходимося меншими?». «Так передбачено схемою», — запевняв батюшка.
Потім вибирали з них землю і завозили натомість нову, в якій багато перегною. Правильна посадка, старанний догляд, зокрема захист від шкідників, дали очікуваний результат: у 2010-му сад заклали, а через три роки його першими плодами вже ласували діти, звичайно, найперше ті, хто прислуговує настоятелю у храмі.
— В планах на майбутнє — встановити в саду вулики, — ділиться новою ідеєю. — Це хоч непроста і клопітка справа, але варта уваги.
У БІБЛІЇ ЗГАДУЄТЬСЯ ПОНАД СТО РІЗНИХ РОСЛИН
За словами протоієрея Валентина Микитюка, який на дозвіллі любить помилуватися садом, у Біблії зафіксовано більше тридцяти епізодів, де події розгортаються саме в саду. Як приклад він наводить один із них із Книги пророка Даниїла, де йдеться про те, як двоє старійшин хотіли обмовити дружину Йоакима — Сусанну. Тільки завдяки Даниїлу жінка уникнула страти, а її кривдників було покарано. У цій розповіді згадується мастикове дерево та дуб.
За Книгою Буття, у раю росли різні дерева, кожне з яких принадне на вигляд і до споживання, посеред райського саду були Дерево життя та Дерево пізнання добра і зла. А ще в Біблії згадуються тополя, смоква (фігове дерево), кедр, пальма, гранатове дерево, сенна, або касія вузьколиста (неопалима купина), олива, троянди, лілія, пшениця, ячмінь — загалом понад сто різних рослин.
Зрештою, з чим порівнює апостол Лука Царство Боже? З гірчичним зерном, яке людина садить у своєму саду і виростає воно великим деревом, і небесні птахи знаходять на його гіллі прихисток.
Зростає, тягнеться до сонця молодий смідинський сад біля храму, який уже відзначив своє перше двадцятиріччя. Щороку завдяки молитвам отця Валентина до духовної обителі приходить усе більше людей у бажанні змінити своє життя і себе.
— У Книзі пророка Ісаї сказано, що, як земля дає нам рослини свої, а сад вирощує посіяне в ньому, так і Господь Бог проявить правду і славу перед усіма народами, — підкреслює протоієрей Валентин. — Тож плекаймо свою віру, як сад, щоб дала вона багаті духовні плоди і служила людям во спасіння.
На фото: Молодий сад біля смідинського храму влітку