Микола Романюк: Хто б що не зробив — винуватий буде голова

У жовтні минулого року громада Луцька вибрала на пост міського голови Миколу Романюка — банкіра й екс-голову облдержадміністрації. Минуло більше півроку. Тому можна вже робити якісь перші проміжні висновки щодо роботи міської ради під новим керівництвом. Про успіхи, прорахунки та плани Микола Романюк розповів у інтерв’ю «Відомостям».

— Миколо Ярославовичу, в складі депутатського корпусу Луцькради 24 представники «Батьківщини», які разом зі «Свободою» та членами партії «За Україну!» легко можуть сформувати більшість. Після вашої перемоги у мерських перегонах багато місцевих експертів прогнозували вам, м’яко кажучи, «нелегке» життя з радою. Як вдається знаходити компроміси?

— Це право громади — голосувати за тих людей, яким вона довіряє. Тож як міський голова я маю працювати з тим депутатським корпусом, який обрала громада. Спочатку було дуже складно: депутати ще не вийшли з передвиборної гонки. Це відчувалося на сесіях міської ради. Впродовж цього періоду я зустрівся практично з усіма депутатами. Вони вже зрозуміли, що я мало займаюся політикою. У мене на столі лежать папки (показує на стіл з акуратно розкладеними папками, — авт.). Ця стосується мосту, ця — дороги, ця — парку. Це — Театральний майдан, освітлення міста, це стосується нового вокзалу. До речі, якщо все буде добре, розпочнемо його реконструкцію у кінці травня. За цей час мав нагоду побачити депутатів, пізнати, хто є хто. Таких, що тільки «до політики», треба сказати, на щастя, дуже мало. Вже сьогодні ми трішки «притерлися». Багато господарських питань вирішувати вдається. Як приклад — голосування на останній сесії з питання продовження оренди земельної ділянки облспоживспілці в обмін на добудову мосту над залізничними коліями.

— Існує думка, що для міського бюджету було б набагато вигідніше, якби місто саме здавало в оренду землю підприємцям. Адже реально облспоживспілка — це посередник, який платить у казну мізер порівняно з тим, що заробляє на міській землі.

— Ідеально було би мати госпрозрахункове підприємство «Комунальний ринок», яке б здавало підприємцям землю в оренду. Та щоб створити його, треба все ламати через коліно. На сьогоднішній день ми лише на Завокзальному ринку маємо тринадцять орендарів. Угоди про оренду з ними укладені до 2016 року, 2027 року, та ж облспоживспілка має угоду до 2014 року. 0,8 гектара землі взагалі передані у власність пану Джулинському. Я не хочу сказати, що прийняте рішення є єдино правильним. Але в ситуації, що склалася… Чому б не взяти в облспоживспілки 1 мільйон 300 тисяч гривень? Адже все рівно землю і надалі надаватимуть їй в оренду. Якби депутати не продовжили договір, то у 2014 році, напередодні чергових місцевих виборів, підприємці знову прийшли би під стіни міської ради. На 95% даю гарантію, що договір продовжили би на п’ять років. Щодо орендної плати… Міська рада ніколи би не змогла здавати в оренду землю за 60 гривень. Адже ми діємо відповідно до законодавства та земельного кодексу. Тому від оренди ми мали б стільки ж, скільки маємо сьогодні — 1 мільйон 400 тисяч гривень у рік. Адже як державна структура ми не маємо права робити комерційні накрутки. В рішенні сесії досить жорстко виписано норми про захист підприємців. Із ними зобов’язані також укласти відповідні договори. А це гарантії робочих місць, стабільності, розвитку. Там також є пункт, що через рік вони зобов’язані подати проект реконструкції ринку. Сама ж реконструкція розпочнеться років за п’ять. Повірте, ми вибрали найкращий варіант. Адже у нас були й інші пропозиції. Той же Джулинський приходив і говорив: «Я готовий добудувати міст, тільки дайте гектар у власність». Зараз та земля, яка віддана йому у власність, коштує два мільйони доларів. Ще віддати? Це при тому, що він є платником єдиного податку й платить усього лише 600 гривень. Розумію, що голосував депутат чи не голосував, а з мене громада запитає. Бо я міський голова. Хто б що не зробив, усе одно винуватий буде Романюк. Так що рішення прийняте — і міст буде.

— Одним із перших ваших кроків на посаді Луцького міського голови мала стати інвентаризація майна та землі. Вдалося це зробити? Чим володіє Луцька громада?

— Що стосується інвентаризації комунального майна, ми її повністю провели. Проаналізували ефективність використання. Навели порядок. Єдине, що залишилося незавершеним, то це питання майна після об’єднання житлово-експлуатаційних контор. Це питання ми вивчаємо.

Що стосується землі, я думав, що це буде швидко. Не так вийшло. Розпочали цю роботу з того, що зі структури Держкомзему забрали наше управління земельних ресурсів, завели повністю базу. Питань дуже багато. Попередньо можу сказати, що плату за землю у Луцьку ми недоотримуємо відсотків на двадцять. КРУ встановило, що у Луцьку бюджет недоотримав два мільйони плати за землю. Я можу сказати, що ця сума більша. Взяти хоча б «Волтекс». Там понад 30 гектарів землі. Пан Кропива нею користується, та не платить. У результаті висять борги за землю у сім мільйонів. Ми зараз займаємося цим питанням. А в цілому інвентаризацію землі аби завершили до кінця року. Тому що це потребує аналізу всіх угод. Узяти навіть те ж питання по ринках. Виявилося, що всі орендарі платять за землю по-різному. Різниця у сумі — у чотири-п’ять разів! І це за земельні ділянки, які розташовані поряд. За землю має платитися 3% від її вартості. Цієї суми не платять приблизно 400 орендарів. Ми з ними працюємо, переукладаємо угоди. Та щоб повністю завершити інвентаризацію, в першу чергу маємо визначити межі міста.

— Як вирішується це питання?

— Ми сьогодні працюємо з одинадцятьма сільськими радами. П’ять уже прийняли рішення про підписання меж, три — на стадії прийняття рішення. Думаю, доведеться ще попрацювати місяць-другий. Принципових розбіжностей немає. Щодо розширення меж міста на взаємовигідних умовах є порозуміння з Жидичинською сільською радою. У Крупі сьогодні вивчають питання про передачу місту авіапідприємства з земельною ділянкою. Там є проект на 450 будинків котеджного типу. Якщо ми вже зачепили тему житлового будівництва, то на Привокзальній є територія військового містечка. Я зустрічався з міністром оборони. Військові не заперечують проти передачі майна. Взамін ми маємо надати квартири військовослужбовцям. За генпланом забудови там заплановано житловий мікрорайон.

— У місті величезна черга тих, хто хоче отримати житло. Чи є у них перспективи?

— Вільні квартири, які є у Луцьку, віддані у підмінний фонд. Але їх дуже мало. У нас близько 200 ветхих будинків, жителів яких треба відселяти. Щодо черговиків, то діятимемо наступним чином: земельна ділянка дається в оренду управлінню капітального будівництва міської ради. Тоді вони домовляються з будівельниками, хто дасть більше квартир. І тоді вже ці квартири можна давати тим, хто стоїть на черзі. Землі без квартир забудовникам у Луцьку не даватимемо. Інший варіант, який застосовуватимемо, — продаж ділянок із аукціону.

— Хотілося б почути більше інформації щодо залучення інвесторів до Луцька. Ви казали, що маєте намір це зробити, оскільки у місті не вистачає робочих місць.

— Що стосується залучення інвестицій, то це робота не одного дня. У нас є серйозні пропозиції. Ми беремо участь у всіляких форумах і конференціях. Я спілкуюся з нашим бізнесом, який щось хоче та може зробити. Є непогані тенденції, проявляється інтерес. Якщо порівняти з іншими містами, то у Луцьку залишилося багато виробництв. Перестали працювати, по-суті, «Синтшкір» і «Волтекс». Решта працюють. На СКФ приходять інвестиції. На КРК прийшли нові власники. Вони серйозно налаштовані, не ріжуть станки на металобрухт. Сьогодні там говорять про підвищення заробітної плати. Вони зрозуміли, що їм треба вдосконалювати виробництво. Якщо взяти навіть той самий сміттєпереробний завод, то сьогодні є три проекти. Вийшли на досить серйозний рівень.

— Ми вже років десять чуємо, що завод от-от буде.

— В Україні немає жодного сміттєпереробного заводу. І ніхто ще так близько не підійшов до завершальної стадії, як ми у Луцьку. Тобто Кобринчук зробив дуже багато: все, що потрібне для будівництва заводу, готове. Тільки приїжджай і підписуй документи. Я відразу поставив рівень, нижче від якого не можна опуститися: переробка сміття має бути не нижче як 70%. Ми сьогодні вивозимо в рік 210-220 тисяч тонн. У нинішніх об’ємах ще чотири роки можемо возити сміття у Брище. Якщо 70% перероблятимуть, а залишатимуть 30%, то матимемо полігон на 12 років.

— Минула владна каденція виділяла великі гроші для ремонту доріг Луцька. Проте на більшості з них уже через рік були ями. Це до того, що гроші на ремонт потрібно не лише виділяти, а й контролювати виконавців, як вони його роблять. Ви до цього готові? Які вулиці збираєтеся ремонтувати цього року?

— Сьогодні ми отримали 30 мільйонів гривень на ремонт доріг. У першу чергу намагаємося зробити поточний і ямковий тих вулиць, якими їздить громадський транспорт. Завершимо реконструкцію вулиць Станіславського і Гнідавської. На це виділяється сім мільйонів гривень. Завершимо вулицю Клима Савура. Таким чином розвантажимо рух на проспекті Волі. Також у планах реконструкція вулиць Конякіна, Городецької та Гетьмана Мазепи. Це шість доріг, на які кошти передбачені. Управління доріг оголосить тендер. Роботи розпочнемо на кінець липня. У мене є перелік на капітальний ремонт іще 57 вулиць міста.

Будемо робити дороги і на Вересневому, і на Вишкові, і на Дубнівському масиві. На жаль, на всі вулиці грошей не вистачить. Крім того, ми робитимемо білощебеневе покриття. Виділено 400 тисяч. Це у приватних секторах.

— А як щодо контролю за якістю?

— Скажіть, хіба «Спецкомунтранс» може робити дороги? Навіщо було тратити гроші та купувати йому каток? Що, у Луцьку нема куди використати гроші? Вони почали говорити про те, щоб купити новий грейдер. «Скільки це коштує?» — цікавлюсь. А ті: «Тисяч 800». «Він треба?» — питаю. Кажуть, що дуже треба. Поцікавився: скільки коштує година роботи приватника на найдорожчому грейдері взимку? Вийшло, що можемо за ту суму винаймати приватника 10 років. Це ж вигідніше для бюджету. Чому ж «Спецкомунтранс» мав займатися дорогами? Він возив сміття, то хай робить це далі. «Луцькавтодор» має всю техніку. Нам треба вибирати, хто працюватиме якісніше та дешевше, і замовляти роботи. Я хочу, щоб у Луцьку працювали за принципом: не можемо якісно зробити дороги цього року, то робимо, скільки можемо. Решту підсипаємо, латаємо діри та вертаємося на цю вулицю наступного року, продовжуємо ремонт. Але робитимемо якісно. Поки я буду міським головою, нові гроші на ті ж дороги давати не буду. За свою каденцію я нестиму відповідальність за кожну дорогу. З іншого боку, має бути громадський контроль. Побачили, що неякісно дорожники роблять, — подзвоніть, а ми відреагуємо.

— У нещодавньому інтерв’ю «Дзеркалу тижня» начальник Держфінінспекції (колишнє ГоловКРУ) Петро Андреєв заявив, що його відомство провело аудит у деяких містах України щодо надання житлово-комунальних послуг. З’ясувалося, що жителі реально споживають лише 40% послуг, які закладені у тарифах. Решта 60% — це накладні витрати, які прикривають безгосподарність чиновників. Чи проводився у Луцьку такий аудит і якою буде ваша політика стосовно тарифів на житлово-комунальні послуги?

— Щодо тарифів на центральне теплопостачання, водопостачання та водовідведення, то їх розмір встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України. Чинні тарифи на послуги «Луцьктепла» та «Луцькводоканалу», встановлені НКРЕ, значно менші (на 30% і 10% відповідно) за економічно обґрунтовані витрати на їх виробництво. Наразі джерел фінансування відповідної різниці в тарифах для підприємств немає.

Щодо тарифів на послуги житлово-комунальних підприємств. За результатами аудиту, проведеного КРУ у Волинській області на початку цього року, встановлено, що у 2007-2009 роках по ЖКП тарифи не покривали економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. Через це підприємства недоотримували значних сум доходів. Міським радам було рекомендовано встановити економічно обґрунтовані витрати. Що і було зроблено у Луцьку в 2010 році. Якщо говорити про ефективність роботи житлово-комунальних підприємств, то я ними не задоволений. Наскільки швидко та коли їхня робота буде ефективною, невідомо. Бачу тільки один вихід — створення конкурентного середовища у цьому напрямку. Скільки б ми не заставляли, скільки б не створювали умов, однак ефективно працює лише одне — конкуренція.

Думаю, що не всі ЖЕКи відпрацьовують заплачені їм гроші. Я з керівниками продовжу об’їжджати місто. Вже такі спроби робив. Їдемо в автобусі. Стоїть начальник ЖЕКу. Запитую у нього, чому дерева не побілені. Він розказує, мовляв, каштани не можна білити, їх там щось роз’їдає. Горобини також не можна. Я набираю експерта. Він каже: хто тобі таке сказав? Не хоче білити. Тепер за косіння. Кажуть у «Зеленому господарстві»: немає чим, числиться вісім газонокосарок, зараз із двох збираємо одну. Дякуючи керівнику «Модерн Eкспо» Петру Пилипюку, закупили. Тепер — косіть і вкладайтеся у затверджені тарифи. Не зможете — знайдуться інші.

— У Луцьку, крім «Адреналін Сіті», ніде проводити сімейне дозвілля. У нас немає ні аквапарку, ні путящого зоопарку. А парки в останні роки просто знищені. Які кроки влада робить, аби лучани могли відпочити у своєму місті, а не їхати до Рівного, Львова, Тернополя?
— Почнемо з того, що в Луцьку немає жодного парку, який відповідав би стандартам. Усі парки треба проінвентаризувати, визначити межі, видати паспорти. Потрібно, щоб з’явився господар. Підходи такі: що можна — зробимо. Шукаємо охочих узяти в оренду парки. Я собі поставив за мету в цьому році зробити певні роботи у Центральному парку. Ми поділили його на зони: хочуть підприємці торгувати — хай прибирають певну територію. Зробимо освітлення всіх алей. 800 тисяч гривень на це виділив народний депутат Ігор Палиця. Ігор Єремеєв проплатив лавочки в парк. Сподіваємося, що не поламають.

— До речі, це своєрідна «фішка» Романюка — давати певне соціальне навантаження бізнесменам. Важко з ними говорити та переконувати щось зробити для міста? Що просить бізнес взамін?

— Кажуть, що Романюк бере хабарі світильниками. Я кажу: хабарів не беру, а світильники давайте. Щодо того чи важко, у першу чергу говорю з тими, про яких «Коментарі» написали, що вони на мене «впливають». Почав із Цибульського — директора СКФ. Він показав приклад. А взагалі, багато хто сам зголошується. Той же Палиця прийшов і запитав: «Що я можу зробити для міста?». В результаті — матимемо освітлений парк. Єремеєв із Івахівим зголосилися купити світильники для вулиці Лесі Українки. Є й інший випадок. Підприємець каже: «Миколо Ярославовичу, я куплю десяток ліхтарів». Немає проблем. Через пару днів прийшов і каже: «Я ж ліхтарі купую, то ви рішення виконкому щодо перевезень змініть». Я коли це почув, сказав, аби Ковпак (директор «Луцьксвітла», — авт.) негайно повернув гроші. Преференція може бути одна: якщо треба вирішити «паперове» питання, працівники літатимуть, але зроблять це за день-два, а не за встановлені законом тридцять діб. Жодних інших преференцій ніхто не отримає.