В угорське місто Сентендре скуштувати марципани приїздять із усього світу

Історія Сентендре, спочатку села, а згодом — міста, почалася в 11 столітті, коли король Іштван І дарував поселенню ім’я Святого Андрія. У 16-17 столітті тут оселилися тисячі сербів і греків, які втікали від війни з турками. Наприкінці 19 століття більшість сербів повернулася на батьківщину, але угорське місто Сентендре зберегло своє сербське обличчя: тут вісім православних церков, вузькі звивисті вулички. А від греків лишився середземноморський колорит в оформленні будинків. Тепер це містечко є найбільш відвідуваним туристичним центром Закруту Дунаю, в основному завдяки сотні сувенірних крамничок із місцевими виробами й унікальному Музею марципана.

Музей марципана у Сентендре з’явився в 1994 році. Заснував його Карой Сабо, якого всі місцеві називають «Сабо бачі» — дядько Сабо. Він народився і став кондитером у Трансільванії (Румунія). В останній рік Другої світової війни Карой перебрався в Австрію, шукаючи кращого життя. Однак у післявоєнній руїні влаштуватися було складно, тому на початку 1950-х Сабо разом із родиною виїхав до Лівану. За кілька років, що провів у Бейруті, Карой навчився виготовляти марципани. Коли померла його дружина, Сабо перебрався до Угорщини, у місто Сентендре, де спершу відкрив кондитерську та магазин, а згодом — Музей марципана. У Європі є тільки три музеї, присвячені цим ласощам, — у Сентендре, Таллінні (Естонія) та Любеку (Німеччина). Проте найбільш відома та приваблива для туристів — експозиція цукрованих солодощів в угорському містечку.

Справжній марципан — це суміш змеленого на борошно мигдалю та цукрового сиропу чи цукрової пудри. З такої мішанки можна виробляти пластичну масу, різні фігури — тварин, людей, будинки, портрети тощо. У Музеї марципана понад сорок вітрин. Вони заповнені різноманітними виробами — все солодке і їстівне. Більшість музейних експонатів зробив сам Карой Сабо: портрети багатьох представників королівської династії Угорщини, 160-сантиметрову модель парламенту, героїв мультиків Волта Діснея. Також у марципані застигли двометрові скульптури британської принцеси Діани та короля поп-музики Майкла Джексона, з якими туристи охоче фотографуються.

Біля кожного експоната — табличка, на якій вказано автора, параметри солодкого шедевра і кількість вихідного матеріалу. Наприклад, на весільний торт висотою майже в людський зріст пішло 970 яєць, 15 кг масла, 15 кг шоколаду і 35 кг цукру.

Крім музею, в якому спокусливі ласощі заховані за склом вітрин, на першому поверсі приміщення є магазинчик із марципанами. На його полицях не монументальні роботи, а всілякі фігурки, цукерки, кольоровий марципановий пластилін, шоколад — кондитерські вироби, які обов’язково треба придбати на сувеніри.

Накупити подарунків також можна на центральній вулиці міста: всі будинки тут — сувенірні крамниці. В магазинах, де вивішені скатертини, серветки, рушники, хустки, сорочки, блузки, відразу впізнається знаменита «угорська гладь». Яскраво-синьою плямою виділяється магазин, де продають традиційні ситцеві тканини й одяг із них. Уся матерія — кольору індиго, з білим набивним малюнком, який виходить після накладання на тканину воскового орнаменту. Руки так і тягнуться, щоб узяти на примірку спідницю, сукню чи сарафан, закинути на плече синю сумку.

Не пройдеш і мимо магазинів зі спеціями. Головна приправа, яка надає особливого колориту угорській кухні, — паприка (мелений червоний стручковий перець). Пекучий перець продається в упаковці червоного кольору, а солодкий — білого, мішечки прикрашені вишивкою, до них додаються дерев’яні ложечки та лопаточки. Характерними угорськими сувенірами є вироби з фарфору, кришталю і кераміки: посуд, глиняні глечики, кружки, фігурки тварин. Тут же можна купити відомі угорські вина — червону «Бичачу кров» і білий «Токай».