В українській прокуратурі працюють Шахрай і Котик, а в міліції - Вовкодав

У правоохоронних органах країни служить немало людей з незвичними і навіть дещо символічними прізвищами.  Ті, хто ще не встиг забути шкільну програму, напевно пригадають комедію Олександра Грибоєдова "Горе від розуму". І одного з її героїв, особу доволі неоднозначну - полковника Скалозуба. Цей персонаж іронічний і в чомусь по-офіцерськи грубуватий. Літературознавці схильні вважати, що прізвище це слід читати ніби навпаки - від слова "зубоскалити". Є Скалозуби й серед наших сучасників. Наприклад, Леонід Скалозуб, уродженець села Ярославка, що на Чернігівщині. Сьогодні він очолює Департамент держслужби боротьби з економічною злочинністю МВС України. Люди старшого покоління знають це відомство по абревіатурі ОБХСС - так у Союзі іменувалися відділи боротьби з розкраданнями соціалістичної власності. Грибоєдова Леонід Павлович, звичайно ж, читав. Але з однофамільцем з його комедії асоціацій не вбачає: "Полковник і полковник, згадується побіжно, чим займається, неясно, за що відмінності-заслуги, теж. Ні вже, краще я самим собою буду - генералом Зубоскалом з МВС". А нинішній глава СБУ, у минулому кадровий дипломат Валентин Наливайченко - козацького роду, із Запоріжжя. Цією обставиною без потреби не козиряє, але до прізвища ставиться з симпатією. Одного разу, після зустрічі з журналістами, запросив їх на новорічний фуршет словами, що викликали усмішку і пожвавлення присутніх: "Прошу підняти по келиху шампанського! Треба ж мені якось виправдовувати своє прізвище". Є на Житомирщині село Лебединці. Найпоширенішим у нім є прізвище Суботенко. Півсела - цілі вулиці і, якщо по-міському висловлюватися, то навіть масиви Суботенків. Про це повідав Леонід Суботенко - начальник штабу Держдепартаменту з питань виконання покарань.  "Одне таке село на всю Україну, іншого немає і не треба, - хвалиться бравий генерал внутрішньої служби. - Прізвище рідкісне, і якщо кого де зустрічаю з таким - виявляється, він теж з Лебединців. А чому, звідки традиція пішла, ніхто до ладу і не знає. Напевно, ще зі старих часів, коли суботники зароджувалися". Леонід Суботенко лише кілька років тому прийшов у центральний апарат тюремного департаменту. Але систему знає досконально - до цього довелося попрацювати на різних посадах у колоніях Київської області. Коли призначили начальником управління, випускав на свободу відомого правозахисника Степана Хмару, що перебував у Лук'янівському СІЗО. Згадує, що і він, і Юлія Тимошенко сиділи в одній камері, правда, в різний час. "Степан Ільковіч раніше, а Юлія Володимирівна вже після нього, - говорить генерал. - В жіночому блоці наліво - перша камера. Хмару до жіночого блоку відправили - щоб один сидів".  Куратором тюремного департаменту від Генпрокуратури є людина з не менш цікавим прізвищем, схожим на день тижня, - Валентин Неділько. Звідки вона узялася, колишній прокурор Печерського району столиці точно не знає, але родовід свій вивчав і сказав, що діди-прадіди його з Чернігівщини. Одного разу з Валентином Григоровичем стався курйоз, пов'язаний саме із його прізвищем. Дзвонить йому Михайло Потебенько, на той час генпрокурор, і питає: "Секретар сказала, що ти мене шукав..." Неділько знітився: "Та ні, Михайле Олексійовичу, не дзвонив я вам". "Ну як не дзвонив?! - скипає генеральний. - Мені ж передали". І кинув трубку. Потім знову дзвонить: "А, це не ти - це Понеділко, народний депутат мене шукав, помилка вийшла". Дійсно, Неділько, Понеділко - як не переплутати? Воєнруком у школі починав трудову біографію молодий педагог Олександр Вовкодав. А потім йому запропонували перейти до інспекції у справах неповнолітніх. Попрацював, набув досвіду і незабаром повернувся у рідне село Вербове, що в Запорізькій області, вже дільничним інспектором міліції. А потім Вовкодав, прізвище якого, незважаючи на молодість, вимовляли з повагою навіть люди похилого віку, перевівся в обласний центр, в Управління пожежної охорони. Там попрацював в прес-службі, а потім його забрали в центр громадських зв'язків УМВС у Запорізькій області, де працює донині. Зовні своєму "вовчому" прізвищу він не відповідає - спокійний, неагресивний. "Думаю, хтось із пращурів моїх з сірим десь зустрівся, звідси і рід Вовкодавів пішов. А взагалі-то предки мої були людьми неабиякими. Прадід землю любив, разом з синами її обробляв, але розкуркулили в колективізацію і заслали на Соловки. Пішки туди дійшов і в 80 років помер". П'ять років тому майор міліції Павло Скала кинув виклик вищому керівництву МВС. Старший інспектор з особливих доручень НЦБ Інтерполу вимагав притягти до кримінальної відповідальності тодішнього міністра Миколу Білоконя, інших керівників, що фальсифікували, на його думку, результати виборів президента. Скала наполягав на порушенні кримінальних справ відразу за 14 статтям КК України, інкримінуючи начальству стеження за опозиційними політиками, перешкоджання діяльності міжнародних спостерігачів, журналістів. ГПУ заяву прийняла, але Білоконь і його команда покарані не були. "Не знаю, чи допомогло тоді, на переломі, моє прізвище вистояти психологічно, - підкреслює він. - Ім'я, прізвище впливають на формування особистих якостей людини, а як їх сприймає оточення, це вже індивідуально. Батько переказував історію, що родове прізвище у нас було довше - Скаленко, чи що. Але коли священник робив у церковній книзі запис про народження, не вистачило чорнила, і її укоротили. З тих пір ми - Скала". Іноді наголос роблять на першому складі, як, скажімо, у Східному Тиморі, куди Павла направляли з місією ООН. Його це не бентежить. У Кіровоградській області відшукали заступника начальника Голованівського райвідділу міліції Руслана Штуку. Питання про родовід і походження прізвища застало його зненацька: "Коли вчився, хлоп'ята жартома називали мене "Тищею", а так особливих проблем прізвище ні у кого не викликало". У офіцера є дружина і двоє дітей - дівчинка і хлопчик. Питання, чи бути в сім'ї одному прізвищу, навіть не обговорювалося: "Я Штука, дружина Штука і діти Штуки", - говорить Руслан Петрович з гордістю.  Неабиякі прізвища мали, як ми знаємо, і видатніші діячі міліції. Не так давно МВС очолював Микола Білоконь. Підлеглим він запам'ятався тим, що публічно обіцяв три дні пити на радощах у разі перемоги Віктора Януковича на минулих виборах. Наразі Микола Васильович живе в Москві і повертатися до України, судячи з усього, не бажає. Цікаві прізвища мають прокурорські працівники. Так, однофамілець видатного російського адвоката і талановитого юриста Федора Плевака - Валерій Плевако - перепризначав нещодавно на новий 5-річний термін прокурором Краснопольського району Сумської області. У прокурора Нижньогірського району Криму прізвище - Могоричев. І у Дебальцевського транспортного запам'ятовується - Валерій Шкуро. Михайло Медведь - прокурор Мостиського району Львівської області, Ростислав Кукуруза - Куп'янський транспортний, Дмитро Кавун - прокурор міста Південне Одеської області. Є прокурори Храпливий і Шахрай, Голуб і Кока, Бесіда і Горобець, Первак і Котик, Щебетун і Ступа. Обдзвонити всіх видання не змогло, але більшість підлеглих сказали, що начальники до своїх прізвищ ставляться з почуттям гідності і навіть гумору. У 2009 році в Україні свої прізвища змінили 8317 людей. Громадяни змінили прізвища Черв'як на Шаманський, Цап на Великанич, Песик на Новик, Жеребілов на Якимчук, Кривий на Принцевський, Глухий на Сірик, Носатий на Паскарик, Губа на Вітковська, Тризна на Мірошник, Шахрай на Даль. Традиційним для зміни імені і прізвища є також прагнення окремих громадян стати повним тезком відомих людей. Наприклад, з початку року зареєстрована зміна імен Павлова Вікторія на Ахматова Ганна, Русин Олег на Ющенко Віктор, а Буковець Віктор після зміни власного імені став Володимиром Кличком.