Воскова свічка відновить духовний розрив поколінь

Через свої вироби львів’янин Микола Грибок намагається відтворити поняття священного в українській родині Два дні у Луцьку на Театральному майдані бджолярі з усієї України частували перехожих медом, медовухою, пропонували лікувальні засоби з бджолопродукції, а також воскові свічки. До речі, свічки найоригінальнішого дизайну були у Миколи Грибка зі Львова.

— Ця свічка зображує Світовида, який дивиться на чотири сторони світу, — пояснює покупцям Микола Іванович, беручи в руки одну з фігурок. — Ця — бога землі Велеса, — продовжує. — Його часто зображали у формі бика, бо він вважався священним у наших предків, охоронцем домашніх тварин. А це — велика Богиня-матір, яка вже 7 тисяч років тому була оберегом у кожній хаті. Ось Хорс, — показує наступну свічку бджоляр. — Ви можете побачити тут символи сонця і вогню, адже наші пращури були сонцепоклонниками.

Поки чоловік розповідав, біля нього зібралося чимало цікавих, які уважно слухали і запитували про ціну виробів. А один чоловік захотів придбати Світовида. Він почав заперечувати Миколі Івановичу, мовляв, коли таку свічку запалимо, то знищимо свій національний символ. На що бджоляр відповів, що таким чином ми бога або символ не палимо, а робимо пожертву духам предків.

Як потім виявилося при розмові, Микола Грибок — доцент Національного університету «Львівська політехніка», член ради братства бджолярів України. Родом зі Скобелки Горохівського району. Саме там і знаходиться його пасіка зі 130 вуликів.

— Бджільництво — це наша родинна справа. Колись я виріс на хуторі, де дід мав ще старі дуплянки. На грушах, липах їх було більше сотні. Тому той родинний ланцюг я переривати не хочу. Ви тепер влітку подивилися б на мою пасіку, — із захопленням розповідає пан Микола. — Це той рай, де я відпочиваю.

На думку Миколи Івановича, проблема сучасної української спільноти — духовний розрив поколінь, тому через свічки він намагається відтворити поняття священного в українській родині. На його переконання, коли така свічка-скульптурка потрапить у кожну хату, мимоволі хтось почне цікавитися, зачитається, що означають усі ці символи. Тому він і розробив проект «Українська свічка в українську хату на українські свята». За його словами, більшовицький режим фактично зламав ланцюг поколінь, тому зараз начасі його відновлення.

— Коли сідаєте за різдвяний стіл, які страви маєте на ньому? — запитує мене пасічник.

— 12 страв і кутю обов’язково, — відповідаю.

— А чому кутю, знаєте? Щоб урожай був у наступному році, — розповідає пан Микола. — Бо наші предки були хліборобами. До куті додається маківка — символ плодовитості, щоб вівці родилися, телятка, адже в одній знаходиться 30 тисяч зернинок. А коли є урожай і м’ясо, родина буде у достатку. А ще Микола Іванович пояснив, що завжди був оберегом у нас часник, який клали на стіл, щоб злі духи відійшли. А традиційні вареники символізують молодий місяць і продовження роду. Тому коли хочете, щоб у сім’ї було поповнення, ця страва обов’язково має бути на столі. А український борщ — символ кровного зв’язку.

— Ще китайський філософ Конфуцій говорив: символи і знаки керують світом. Тому, відновлюючи символи, ми мітимо свою територію, відтворюємо себе. Саме таку філософію ви можете побачити в Японії, Кореї, Китаї. У них в основі суспільства лежить традиціоналізм, а в основі організації життя — модернізація економіки. Ми повинні навчитися не тільки торгувати, а й виробляти. Бо коли перейдемо від базарів до виробництва і збережемо себе в традиціоналізмі — значить, збережемо себе і в ланцюгу поколінь, — підсумовує Микола Іванович. — Отакі ми пасічники — добрі господарі, освічені люди. І одночасно вміємо триматися загалу, бачите, на фестивалі зібралися люди з різних земель України, і це добре. Якщо тут представили напої, то це не та трутизна, що продається в магазинах. Від такого питва отримуєш естетичне задоволення, нема сп’яніння, погіршення здоров’я. А скільки лікувальних виробів! Адже всі продукти у вулику мають життєву силу, бо знаходяться у місцях зародження життя. Знаєте, що таке мед? Це продукт кохання квітів. Бджола на нозі переносить пилочок, запліднює іншу квітку, а та в екстазі віддає їй мед, — посміхаючись, розповідає Микола Іванович.

Щось схоже на Волинський фестиваль меду відбувається у Львові на Покрову. Але там збираються бджолярі з країн, які межують з Україною. На думку Миколи Івановича, саме такі заходи сприяють обміну новинками бджільництва та сприяють експорту нашої бджолопродукції за кордон. Адже, за словами львів’янина, минулого року на експорт пішло 14 тисяч тонн меду, хоча Україна виробляє близько 60 тисяч тонн, тому є проблеми з його реалізацією. У складі делегації братства бджолярів Микола Грибок побував у Німеччині, Кореї. Нещодавно він повернувся з Франції, де українці вибороли право проводити всесвітній конгрес об’єднання пасічників усього світу у 2013 році.