Віртуальне знайомство переросло у невіртуальне кохання

Ще років шість-сім тому знайомство в Інтернеті вважалось якоюсь екзотикою. Зараз це явище не просто масове, а й повсякденне. Навіть тривалість відносин уже вимірюють не пудом солі, а мегабайтами електронних листів. До мережі слідом за молоддю потягнулись і… ветерани (я перебільшую, люди зрілого віку). Віртуальні знайомства сьогодні — це зручно, швидко та й просто ефективно. Але… Психологи кажуть, що довгі пошуки своєї половини в Інтернеті мають руйнівний вплив на психіку людини незалежно від того, які саме наміри лежать в їх основі: бажання розважитись, романтика чи серйозні стосунки. За рік-два людина непомітно для себе може перетворитись із безнадійного романтика на класичного циніка або збоченця. Та знайомства в Інтернеті, всупереч поширеній думці, не завжди закінчуються розчаруваннями — у цьому переконалась на власному досвіді лучанка Катя. «Відомостям» вона розповіла про віртуальне знайомство, яке переросло в невіртуальне кохання.

— Катя вийшла заміж, — якось сповістила мене одна хороша знайома.

— Вітаю! А за кого? Колегу по роботі? (Катя у той час викладала іноземну мову в школі) — запитала.

— За Сергія, в Інтернеті познайомилась. Програмістом працює на фірмі, хороший хлопчик.

Не до кінця збагнула, як це може бути насправді, бо просто ще не зустрічала людей, які таким чином познайомились та ще й одружились. Але факт є факт. Цікавість взяла верх: думаю, розпитаю, як усе було.

— Я дуже часто розчаровувалась у хлопцях, — почала Катя. — Мої батьки переживали з цього приводу, постійно намагалися познайомити мене з кимось ідеальним. Я ж хотіла, щоб хлопець був щирим, без шкідливих звичок, щоб ми завжди були рівними у стосунках, щоб ніхто ніким не керував. Якось, просто заради цікавості, зайшла на сайт знайомств, заповнила анкету, помістила своє фото. Мені одразу ж почали писати. Та скільки ж було вульгарщини! «Як ти на рахунок сексу?» — писали, «Давай порозважаємось, дєтка!». І малолітки відгукувались, і старші чоловіки. Я дратувалась. Комусь відписувала в грубій формі, на когось взагалі не реагувала, то й переставали писати. Я просто для себе згодом усвідомила, що на те все з гумором треба дивитися і не сприймати так серйозно.

За кілька тижнів… ні, не активного пошуку, а швидше посиденьок в Інтернеті, Катя натрапила на фото молодого чоловіка, який також був зареєстрований на сайті знайомств. Глянула — симпатичний, написала йому свій номер телефону. Він передзвонив. Поспілкувалися — ніби є про що поговорити. Зустрілися. Зав’язалась дружба. За кілька місяців одружились.

От і все. Та, виявляється, це був тільки початок. Сімейне життя у пари не склалось. За рік розійшлися. От відтоді Катя й почала активно шукати собі чоловіка. Знову по Інтернету. Вона вже була «профі» у цьому питанні. Мала навички, своєрідний талант розпізнавати людей на віддалі і, головне, досвід. У мережі, каже, порівняно з реальним життям, простіше й водночас важче: тут діють свої специфічні закони. Тому й успіх чатує далеко не на всіх. Та їй пощастило.

— Місяць наполегливо займалася пошуком чоловіка, — посміхається Катя. — Зустрілася з одним — не сподобався, з другим — теж не такий, як хотілося б, з третім, четвертим і п’ятим… Навіть вже трохи почала розчаровуватися: один уявив себе «крутим», інший дав фото друга, бо сам страшненький, у третього в голові «одна полова», як то кажуть… Добре, хоч мама підтримала (дійсно, скажу я вам, мама Каті, 45-річна Людмила, — сучасна й креативна у всіх поняттях — авт.). Казала, щоб не впадала у відчай, щоб вірила в успіх.

Ромка сподобався дівчині одразу. Симпатичний, зазначила вона, коли побачила фото хлопця на сайті, тільки «трохи схожий на бандита» (хіба на фото, бо в житті він — звичайний приємний гарний хлопець). Він написав, щоб дала свій номер телефону. Та дівчина поки вагалася. За кілька днів знову побачила його в Інтернеті. На цей раз таки написала телефон. Він одразу й подзвонив.

— Ми спілкувались майже цілу ніч! — пригадує Катя. — Мені дуже легко було розмовляти з цим майже незнайомим хлопцем! А говорили про все на світі — про роботу, захоплення, музику, ігри… Він, до речі, щойно купив комп'ютер і підключився до Інтернету. І ціллю знайти собі подружку не задавався. Жодного разу ні з ким і не знайомився таким чином, бо був дуже зайнятий (Роман працює на будівельній фірмі). Не ходив по кафе і барах, бо просто не любить таких прогулянок, та й по бібліотеках теж.

Наступного дня молоді люди зустрілись, пішли на ковзанку. Далі були «оглядини» хлопця у дівчини вдома. Батькам він дуже сподобався! Гарний, скромний, розумний… Рома розповів про свою сім’ю, про плани на майбутнє… От тільки те, що Катя була не розлучена, не зовсім сподобалось йому, насторожило. Та вона вже досить довго не жила з чоловіком, а процес розлучення затягнувся. Коли ситуація прояснилася, у Роми не було сумнівів: він хоче бути з Катею.

— Рома, на відміну від мене, має мовчазну і спокійну натуру, зате він чудово розуміється у всьому, відчуває мене серцем, — каже дівчина. — І загалом наш випадок — це ніби ілюстрація вислову про те, що протилежності притягуються. Адже в нас, хоча й інтереси збігаються, зате темпераменти різні. Але в цьому є й свої плюси — Рома вміє мене заспокоїти, а я його навпаки — «розрухати». Ми чудово доповнюємо одне одного.

За кілька місяців пара одружилась. Ромі тоді було 27 років, Каті — 25. Більше року вони вже разом. І сподіваються, що так буде завжди. Батьки попіклувалися про власне житло, Рома сам у ньому зробив ремонт. Сьогодні мріють про народження діток.

— Своє щастя цілком реально зустріти і у віртуальному світі, — переконана пара. — Головне — дуже цього хотіти.