Расизм в Україні: закон і стаття є, посаджених расистів немає

Голова Нігерійського земляцтва Анікі Джонсон не приховує захвату: нарешті в Україні прийняли закон, що посилює покарання за злочини, зроблені на ґрунті расової, національної й релігійної ненависті. «Ми всі чекали цього! - радіє Джонсон. - Проводили демонстрації біля парламенту, писали в СБУ й МВС».

Не скінхеди, але хулігани

Африканці, що торгують секонд-хендом біля столичної станції метро «Шулявська», цю новину сприйняли куди стриманіше й обговорюють її неохоче: вони явно втомилися від уваги журналістів. Ринок, прозваний киянами Шулявським Гарлемом, неодноразово горів дотла в результаті підпалів, тут влаштовували мітинги ультраправі організації, учасники яких перевіряли патенти в чорношкірих торговців, а цього літа один зі старійшин ринку - нігерієць Джуліус Езіке був застрелений впритул. Як ухвалили експерти, із саморобної зброї. Похоронна церемонія перетворилася в антирасистську акцію: за тілом Джуліуса до моргу відправилися біля трьохсот африканців, вони скандували «Алілуя!» й «Стоп расизму!», а деякі учасники мітингу в знак протесту лягли на проїзну частину, через що на дорозі утворився затор. Міліція розглядала кілька версій убивства, але мотив расової ненависті виключила відразу.

Анікі Джонсон з Нігерійського земляцтва переконаний, що загибель Езіке - справа рук фашистів, однак позиція стражів порядку його не дивує. В Україні переважна більшість нападів на чорношкірих кваліфікуються як побутові злочини, а не цілеспрямовані атаки скінхедів.

Різкий стрибок расистської злочинності відбувся три роки тому: у жовтні 2006 р. моніторинг Конгресу національних громад України зафіксував 16 нападів на «кольорових» іноземців (у двох випадках зі смертельним результатом), а в 2007-му - вже 86 нападів (п'ять смертей). З тих пір тренд невтішний, щоправда, Анікі Джонсон відзначає, що цього року стало спокійніше. «Іноземці тепер більше обережні, - пояснює він причину, - пересуваються групами, по можливості на таксі. Загалом, стежать за своєю безпекою».

Статті-невидимки

«Думаю, поштовхом для прийняття закону послужило не тільки внутрішній, але й міжнародний тиск», - вважає Джонсон. Такий тиск дійсно був: у травні Європейська комісія проти расизму й нетерпимості висловила своє обурення тим, що в Україні протягом останніх років не посилили законодавство, що стосується расистських злочинів (мова, зокрема, ішла про поправку до ст. 161). Крім того, з боку правозахисних організацій на владу постійно сипалися обвинувачення в бездіяльності. Правда, і тепер, коли закони посилили, правозахисники не розділяють захвату Джонсона. «Нас турбує, що в Україні складна процедура використання статті 161 (застосовувати її може тільки прокуратура), через що ця стаття не працює, - говорить Хеза Макгілл, дослідник з міжнародної організації Amnesty International. - Мало мати закон, потрібно, щоб він працював».

Посилювати санкції взагалі даремно, адже 161 стаття сформульована так, що застосувати її практично неможливо, переконаний Володимир Яворський, виконавчий директор правозахисної організації Українська Гельсінська група. «Стаття передбачає покарання за навмисні дії, тому довести провину можна лише у випадку, якщо обвинувачуваний сам зізнається, що вчиняв злочин з метою дискримінувати особистість, - говорить пан Яворський. - По 161-й статті за всю історію її існування засудили не більше десяти чоловік. Причому п'ятеро з них належали до одеського ультраправого угруповання, не приховували своїх переконань, так що довести расистський мотив їхнього злочину було неважко». Координатор проекту «Без границь» Максим Буткевич теж вважає, що зміни в Кримінальному кодексі посилюють покарання за расизм тільки на папері. «Є статті 161-ша й 67-ма (обставини, що обтяжують покарання; пункт 3 - вчинення злочину на ґрунті расової, національної або релігійної ворожнечі чи розбрату). Обвинувачення й суди повинні враховувати обтяжені обставини, але вони цього чомусь не роблять».

Автор закону №2281-1 народний депутат Тарас Чорновіл, погоджується: мовляв, впливати на ситуацію дійсно важко, оскільки вибір карної статті - повноваження слідчого, і якщо немає явних причин для іншої кваліфікації справи, то вплинути на наслідок може тільки прокурорський нагляд. «На МВС розраховувати не доводиться, - підкреслює пан Чорновіл. - Якщо в нас міністр внутрішніх справ після чергового вбивства на расовому ґрунті заявляє, що не дозволить перетворити Київ у Шанхай, то про що можна говорити?»

Чорна хроніка

В останні роки напади на азіатів і чорношкірих найчастіше кваліфікувалися міліцією як хуліганство:

23 квітня 2007 р.

В 22.00 кореєць Еонг Квон Канг вийшов із супермаркету біля свого будинку в Голосіївському районі Києва. Четверо п'яних напали на нього й били ногами доти, поки не розбили голову. Квон Канг помер від отриманих травм у лікарні. Всіх підозрюваних затримали ще до смерті корейця. Їм висунули обвинувачення по ст. 121, ч.1 (тяжкі тілесні ушкодження) і ст. 296 (хуліганство). Цей факт обурив корейське посольство. Консул Південної Кореї заявив, що в Україні «не дуже суворе відношення до расизму, що небезпечно для її репутації».

10 січня 2008 р.

На автобусній зупинці біля станції метро «Шулявська» на громадянина Гани Чарльза Асанте-Ебоа, директора київського Африканського центру, напали 10 хлопців у віці від 16 до 25 років. Чарльза били металевими прутами й пляшками, а потім кілька разів полоснули ножем по голові. Міліція затримала чотирьох підозрюваних, але відразу виключила расистський мотив, порахувавши, що зловмисники вчинили замах через дипломат африканця.

19 лютого 2008 р.

Удень у районі метро «Шулявська» на громадянина Нігерії Даніеля Осаємора напали троє, один з них ударив африканця ножем у груди. Поранення виявилося несмертельним, і Даніель дав відсіч нападникам. Пізніше на нігерійця завели справу в обвинуваченні в хуліганстві. Расистських мотивів у нападі на нього слідчий не побачив.

28 березня 2008 р.

Нігерійця Генрі Асімоту, що виходив із тролейбуса біля столичної станції метро «Лісова», ударили ножем у груди. Незважаючи на велику втрату крові, йому й ще одному пасажирові вдалося затримати двох нападників. Слідчий кваліфікував злочин як хуліганство.