Щоб зайнятись благодійністю, треба поїздити по дитбудинках і побачити біду

У цьому впевнений волинський підприємець, голова благодійного фонду Микола Яручик

Вже рік на Волині працює обласний благодійний фонд «Миколи Яручика». Свою першу доброчинну акцію він провів минулого року на День Святого Миколая в обласному центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Свідками цього заходу були й «Відомості». Тоді, крім матеріальної допомоги, фонд подарував вихованцям цього закладу чудову концертну програму, яка створила діткам хороший настрій і залишила масу позитивних вражень.

Що змінилося з того часу і які плани на майбутнє у благодійного фонду, ведемо мову з його головою правління Миколою Яручиком.

— Чому вирішили створити благодійний фонд?

— Коли я відкрив фірму «Апельсин» — 7 років тому, — розповідає Микола Олександрович, — до мене почали приходити люди із різними проблемами (необхідне лікування, дитина хвора і так далі) і проханнями допомогти їм чим можу. Спочатку просто зверталися як до підприємця, але я зрозумів, що краще буде, коли я створю фонд. Так можна буде вести якийсь аналіз роботи, моніторинг. І минулого року 28 травня, саме в цей день мені виповнилося 28 років, у мене зародилася ідея відкрити фонд, яку вже в липні реалізував.

— Тобто ще до створення фонду ви займалися благодійництвом?

— Це були разові допомоги окремим людям. А після відкриття фонду перша акція пройшла у центрі реабілітації дітей-інвалідів. Ці емоції не передати, вони залишаться на все життя. Я, чесно кажучи, трохи розгубився. Спочатку не знав, чим можу допомогти у таких закладах. Але тепер спокійно заходжу в будь-який дитячий будинок і швидко оцінюю ситуацію. Є вже досвід і впевненості додалося. Мені це подобається робити, це як наркотик. Але, щоб усвідомлено зайнятись благодійністю, просто треба поїздити по таких закладах і побачити біду.

— Як вирішуєте, кому допомогти?

— Сам шукаю заклад, якусь інформацію про нього, ще не знайомлячись із керівництвом. Коли бачу, що я там необхідний, їду до керівника, і починається співпраця. Мені приємно, що й засоби масової інформації, не заробляючи ні копійки на моєму фонді, ідуть назустріч, коли роблю якісь акції. Мабуть, саме завдяки їм про фонд стали дізнаватися більше, відповідно частіше звертаються по допомогу. Коли тільки відкрилися, то двоє-троє людей у квартал приходили, зараз у місяць чоловік 4-5.

— Чи траплялися випадки, коли доводилося відмовити у допомозі?

— Ще нікому не відмовив. Хоч 50 гривень, але дам. Звичайно, якщо людина збирає гроші на операцію, то це крапля в морі. Але все залежить від прибутків моєї фірми, бо певний відсоток іде у благодійний фонд. У дитячі будинки даю не гроші, а купую якісь речі, обладнання. Бо найголовніше — це результат, щоб допомога принесла користь.

— Тобто ви попередньо узгоджуєте вид допомоги?

— Приїжджаю у заклад і запитую, які є проблеми. З усіх перерахованих зупиняюся на одній, яку можу вирішити. Стараюся зробити так, щоб потім у списку проблем цього пункту вже не було.

— Розкажіть про плани на майбутнє.

— У грудні хочу провести благодійні акції у 4 закладах, які потребують допомоги — обласному центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів, Крупівському навчально-реабілітаційному центрі для дітей з вадами зору, обласному спеціалізованому будинку дитини, дитячому садочку №28 для дітей із вадами слуху. Вже розпочато збір коштів до Дня інваліда (3 грудня) та Дня Святого Миколая (19 грудня).

— До вашої хорошої справи долучаються інші підприємці?

— На жаль, таких мало, можу назвати лише 3-4 чоловіка Наприклад, мої друзі Юрій Кусевич та Іван Конський. Вони передали у фонд 60 пар нового дитячого взуття, яке я завіз у спеціалізований будинок дитини. Навідався до них потім, а дітки взуті, значить, ще одна добра справа зроблена. Тому у моїх планах залучити до співпраці усіх небайдужих. Надіюся, що після публікації таких стане більше.