Біодизель в Україні мають додавати до всіх видів нафтового палива

Але поки державна програма не працює, про відновні ресурси ми лише говоримо

Згідно з державною програмою, в Україні до всіх видів нафтового пального має додаватися 3% біодизелю, виробленого з ріпакової олії. Суть програми проста і зрозуміла — поступовий перехід від використання невідновних природних ресурсів (нафти і газу) на продукт із місцевої сировини. Мовляв, орієнтуємося на європейський досвід і власне виробництво.

«Частка використання біологічного палива у структурі енергоспоживання країн-членів ЄС становитиме до кінця 2010 року 5,75 відсотка. З урахуванням цього в Україні повинно вироблятися та споживатися у 2010 році не менше 520 тис. тонн усіх видів біопалива… Для досягнення зазначених показників необхідно побудувати до 2010 року 20 заводів загальною потужністю не менш як 623 тис. тонн біопалива», — констатує постанова Кабінету Міністрів №1774 від 22 грудня 2006 року. Що зроблено відтоді у цьому напрямку? Якщо чесно — нічого.

По-перше, традиційно для України процес гальмується через брак фінансування. «Загальний обсяг витрат на будівництво одного заводу потужністю 100 тис. тонн дизельного біопалива на рік, елеваторних комплексів із загальною місткістю 350 тис. тонн, створення агротехнічних комплексів для вирощування ріпаку на площі 100 тис. гектарів становить близько 170 млн. євро» — зазначено у держпрограмі. І уточнено — розрахунки за цінами 2006 року! Сьогодні ж вартість зведення одного заводу зросла, певно, втричі. Звісно, у держави нема грошей.

По-друге, організаційні здібності чиновників: запустити процес можна не директивою з Києва, а ініціативою на місцях. «Програмою визначається перспектива розвитку ріпаківництва, зокрема створення регіональних зон концентрованого вирощування озимого і ярого ріпаку площею від 50 до 70 тис. гектарів. Збільшення площі посівів ріпаку до 10 відсотків загальної площі ріллі в Україні і переробка 75% врожаю на дизельне біопаливо». Отже, під вирощування біоенергетичної сировини повинно бути відведено близько 2 млн. га. На даний момент площа, зайнята ріпаком, у 10 разів менша. Начальник управління агропромислового виробництва та матеріально-технічного забезпечення Волинської облдержадміністрації Юрій Горбенко повідомив, що в області поки не задіяні угіддя під вирощування ріпаку для переробки на біопаливо. Щодо виконання державної програми, все знаходиться на стадії обговорення. Так, 30 жовтня в управлінні відбудеться нарада, присвячена альтернативним видам палива, на якій визначатимуть потенціал області. У цьому напрямку, за словами Юрія Мефодійовича, колись працювало приватне підприємство «Несвіч». Його керівник Володимир Кучера, з яким вдалося зв'язатися телефоном, відмовився говорити на цю тему, пояснивши, що вона для нього дуже болюча. Вже 3 роки він не займається виробництвом біопалива, бо, вклавши свої гроші, втрапив у збитки, адже солярка все одно дешевша. Він тільки зауважив, що у Європі реально підтримують виробництво біопалива на державному рівні, у нас же програма гарно виглядає на папері, а насправді підтримують нафтопереробку.  Третя проблема — непоінформованість суспільства і відсутність спеціалістів у цій галузі.

— Цього року ми з власної ініціативи почали дослідження біодизелю, — розповідає завідувач кафедри хімії факультету будівництва та дизайну Луцького національного технічного університету Ольга Гулай. — Зацікавившись нашими результатами, обласна рада пообіцяла фінансування на наступний рік. На Волині вирощують ріпак, із якого виробляють олію, але вона переважно йде на експорт. Біодизель можна виробляти з будь-якої рослинної олії чи з тваринних жирів, приміром, у Бразилії використовують цукрову тростину, у Європі постійно нарощується виробництво органічного замінника дизпалива з ріпакової олії. Виробники біопалива отримують податкові пільги та дотації на одиницю готової продукції. А виробники нафтового пального зобов'язані використовувати встановлену кількість біопалива при виробництві сумішевих палив, у різних країнах норма складає від 2-5% до 100% біодизелю.

Аналітики паливного ринку прогнозують, що попит на біодизель на внутрішньому ринку зростатиме пропорційно до ціни на нафту. Але ця математична закономірність, яка успішно спрацьовує в усьому світі, в Україні чомусь не діє. Одна з найбільших мереж автозаправних станцій «Лукойл-Україна» рік тому намагалася торгувати біопаливом. Тоді ціна на нього була нижчою за вартість А-98 на 45 коп. Однак тривав експеримент недовго. «Ми більше не продаємо біопаливо. Немає попиту, — сказали у відділі зв'язків з громадськістю «Лукойла». — Для впровадження біодизелю потрібна широкомасштабна урядова програма» (Нагадаємо, вона є, але зовсім не працює).

Та справа не тільки у бездіяльності держави, а й у тому, що для більшості українців біодизель — це щось зі сфери фантастики. Люди не знають, що це, з чого виробляється і які властивості має.

— Доведено безліч плюсів біодизелю, — продовжує завідувач кафедри хімії ЛНТУ Ольга Гулай. — Завдяки рослинному походженню це паливо екологічно чисте, не містить канцерогенних ароматичних вуглеводнів і сірки, яка викликає посилену газову корозію деталей двигуна. Ще одна перевага — добрі змащувальні властивості. Завдяки цьому при додаванні біодизелю до нафтового палива збільшується термін служби двигуна і паливної помпи в середньому на 20%. Високе октанове число (здатність до самозаймання) дозволяє використовувати біодизель у дизельних двигунах без додаткових стимуляторів займання. Серед мінусів — біодизель розмиває наліт у системі подачі палива, тому через 1000-15000 км пробігу рекомендують заміну паливних фільтрів, щоб попередити засмічення інжектора. Основним недоліком біопалива, що обмежує його використання у чистому вигляді, є недостатньо низька температура застигання (-16), що погіршує пускові властивості палива у холодну пору року. І ще одне — через складну технологію виробництва біодизель поки дорожчий, ніж нафтове дизпаливо.