Чверть віку чоловік навчає і виховує… першачків

І жодного разу про це не пожалкував

Отримати повагу сьогодні від сучасних дітей надзвичайно важко. Особливо вчителю. Це — в минулому. У нинішніх нащадків авторитетом користується лише заможна людина. Тому стати педагогом тепер мріє все менше дітей та підлітків, щораз менше студентів після отримання освіти йдуть працювати до школи. Атож, мало хто хоче навчати й виховувати, вирішувати проблеми та конфлікти дітей і отримувати за це… трохи більше тисячі гривень. Ці кошти аж ніяк не є бальзамом для зіпсованих нервів. Проте всі батьки прагнуть, щоб їхні чада зростали вихованими, культурними, освіченими… Уся надія — на школу. І справжній вчитель не робить із цього проблеми. — Дехто вважає, що праця педагога приречена на невдячність із боку держави, суспільства, учнів і батьків, — каже Василь Мудрик, класовод 1 класу Боратинської загальноосвітньої школи Луцького району. — І не можуть повірити, що більшість просто… любить свою роботу. Вдячну чи невдячну, але улюблену, цікаву, «свою». Звучить банально, згідний, але кажу без лукавства: я завжди хотів бути вчителем і ніколи не пожалкував, що вибрав саме цю професію. Без школи, без дітей свого життя не уявляю… Дивовижно! 26 років поспіль працювати з маленькими школяриками-початківцями, зустрічати їх щоранку, пригортати, вести за руку в клас, витирати слізки, коли плачуть і хочуть до мами, пришивати ґудзики на перерві, пояснювати, що можна робити, а що ні… А більшість ще й на зауваження не реагує, грається на уроках, ховається, одним словом, бешкетує… Як йому, уже сивочолому чоловікові, вдається вгамовувати непосид, виховувати і навчати? — Менших любити легше, ніж старших, — запевняє Василь Антонович. — А от уроки легше проводити в старших класах. Моя друга спеціальність — вчитель історії і правознавства. Мені пропонували викладати ці предмети. Не погодився. Цікаво з дітьми, я живу ними. І не старію… Та хіба ж з ними зістаришся? Треба малювати, ліпити, клеїти, каже вчитель, — малює, ліпить і клеїть, показати вправи на уроці фізкультури — показує, зробити розминку-п’ятихвилинку — будь ласка, сісти й подивитись мультик — залюбки! Вони відчувають його любов, прихильність, розуміння. Дехто, можливо, від батьків не отримує такої уваги. Він дослухається до їхньої думки, якою б вона не була, намагається стримано й виважено вирішувати будь-які проблеми. — Я кожного разу хвилююся, набираючи першокласників, наче роблю це вперше, — продовжує Василь Мудрик. — Адже я для них повинен бути не тільки вчителем, а й другою мамою. А виховую словом — не буду ж лупцювати. Іноді на «профілактичні бесіди» доводиться чверть уроку витратити, бо школярі зараз надто рухливі, активні, іноді — агресивні й неадекватні, а загалом — дуже розумні. Часи міняються, а з ними — й діти. — Нещодавно мені мій першокласник Вітя, найменший, до речі, хлопчик в класі, заявив, що вже великий, бо хоче женитися, — пригадує вчитель. — Я йому відповідаю, так серйозно: «Ну, порадься зі мною, як надумаєш». На наступний день каже, що передумав. Є ще одна «парочка»: дівчинка сидить на передостанній парті, хлопчик — за нею. На уроці, дивлюсь, повертається та малеча, простягає кавалеру руку, той цілує, а вона: «Дякую». Ото галантність! Серед дорослих не побачиш! Я увагу звернув, та не акцентував і не розголошував на весь клас — невідомо, як відреагують діти. Такі кумедні ситуації бувають! Всього й не розкажеш. А ще Василю Антоновичу пригадався випадок десятирічної давнини, коли хлопчик Сашко намалював композицію до казки «Їжак і заєць». На чорному фоні, розповідає, ледь видніються чорні обриси зайця і їжака. «Що ж ти намалював? Нічого ж не видно, все чорне», — звернувся до малого вчитель. «Ви нічого не розумієте! Було ж темно, ніч. Як такої пори побачити, якого кольору заєць і вовк?» За таку переконливість змушений був поставити п'ятірку.   На похвалу і хороші оцінки мудрий вчитель не скупиться, у більшості випадків каже: «Молодець!» Для заохочення. Та похвала діє на якийсь певний час, особливо в першокласників. Починають зазнаватися і перестають працювати. Тоді шукає інші підходи: дає завдання у формі гри, розваг. Це їм подобається — вони залюбки виправляються і… знов чекають похвали. Так, хороший учитель, відданий своїй роботі, зможе навчити й виховати і старанну, здібну дитину, і некерованого розбишаку, з кожним знайти спільну мову, заробити, накінець, в дітей авторитет. А щодо професії… Вибір завжди є, каже Василь Антонович, до того ж усвідомлений. Можна змінити фах, попрацювати на базарі, як це робили в 90-х роках, забути про гордість, освіту й амбіції... Він залишився, бо впевнений у своєму прагненні та виборі. І робить все для того, щоб виховати дітей мудрими, добрими, справжніми і… вкрай необхідними цій країні…