Треба переходити на торф

Волинь може заощадити на газі, з якого нині отримує 85% теплової енергії. Тема енергозбереження для України не нова. Але сучасні енергоощадні технології, які вже добрий десяток літ функціонують у Європі, заощаджуючи мільйони кубометрів газу, для нас поки залишаються графою у проекті держбюджету, на яку завжди не вистачає фінансування. Тобто впровадження економного обладнання в Україні відбувається дуже повільними темпами. І це при тому, що деякі прилади, що оптимізують роботу тепломереж, окуповуються за рік-два. Правда, лякає ціна, адже їх вартість треба сплатити відразу, а вигоди чекати роками. Яскравим прикладом цієї ситуації є запровадження струменево-нішової технології (СНТ). Пальники такого типу в середині 90-х років розробив і запатентував київський науковець Михайло Абдулін. Їх переваги на фоні традиційних пальників суттєві: забезпечують максимально можливу повноту спалювання газу і скорочення споживання на 5-20%, зниження втрат тепла, підвищення ККД пальникового пристрою до 99,9%, збільшується міжремонтний період за рахунок оптимізації топкового процесу, гарантоване інтенсивне горіння при коливаннях тиску газу в мережі. Вартість модернізації енергетичних об’єктів (котлів, теплогенераторів, печей, сушарок) шляхом впровадження СНТ залежить від типу й потужності об’єкта і коливається від 25 до 600 тис. грн., для ТЕЦ — понад 600 тис. грн. Окупність пальників — від 2 місяців до одного року. Але, незважаючи на плюси, пальники СНТ від часу їх винайдення і до сьогодні запровадили лише на 22 крупних підприємствах країни. — У Волинській області, на жаль, таких пальників поки нема, — розповів директор КП «Волиньенергософт» Василь Дутко. — Знаю, що Володимир-Волинськтеплокомуненерго і Луцьке цікавилися СНТ, ми розробляли проект для котельні у Ковелі. Але технологія недешева, в місцевих бюджетах не знайшли грошей. При оснащенні котлів пальниками СНТ газова суміш згоряє ефективніше, ніж при застосуванні всіх інших пальників, які сьогодні існують. Пальник дозволяє при перетворенні тієї самої кількості газу отримати теплової енергії на 10-15% більше. Наприклад, при традиційному спалюванні отримуємо 7,5 тисячі кілокалорій тепла з одного кубометру газу, а при застосуванні СНТ — 8,2-8,3 тисячі. Для Волині енергозбереження — актуальне питання. Адже, за словами Василя Дутка, 85% теплової енергії в області виробляється з газу. А в Голландії, наприклад, ця цифра становить тільки 6%. Спеціаліст бачить один вихід із ситуації — перехід на альтернативні місцеві види палива. — Кожного року зростає ціна на газ, тому треба намагатися перейти на більш дешеві місцеві види палива. Приміром, собівартість виробництва 1 гігакалорії тепла з дров становить 60 грн., з мазуту — 160 грн., з газу — 300 грн., з електроенергії — майже 800 грн. Волинь має власні запаси кам’яного вугілля, невелике газове родовище, найбільші в Україні запаси торфу, ресурси деревообробки, область може забезпечити себе практично на 100%. Але потрібно будувати спеціальні заводи, міняти технічне оснащення тощо. Громіздка планомірна робота. Залежність України від газу, на думку директора «Волиньенергософту», викликана тим, що блакитне паливо завжди було дешеве. — А коли щось дешеве, з ним просто не рахуються, — підсумовує Василь Дутко. — Нині ж держава перекладає проблеми з подорожчанням газу на бізнес і на себе, а населення платить фактично копійки. Правда, не можна сказати, що в нас нічого не робиться у плані енергозбереження. На сьогодні є дві схеми фінансування енергоощадних проектів — зі Стабілізаційного фонду держбюджету (цього року передбачено 700 млн. грн.) та за «кіотські» кошти, тобто виручені від лімітів на викиди парникових газів (уряд продав цих лімітів Японії майже на 5 млрд. гривень). Гроші використовують тільки на запровадження сучасних енергоекономних технологій. По Кіотському протоколу ми в серпні подали кілька проектів, включивши близько 20 котлів, які встановлені в бюджетних установах Волинської області. Поки рішення про фінансування не прийняте. Якщо ж гроші надходять зі Стабілізаційного фонду, діє принцип співфінансування: для обласних центрів — 30% від суми проекту, для районних — 15%, для решти населених пунктів — 5%. Жодне з волинських міст чи сіл не погодилося на співфінансування.