Батьки заради здоров'я сина поміняли місто на село

Перші кроки Іванка, хворого на дитячий церебральний параліч, — найбільша винагорода для мами, Наталі Перванчук, яка всі сили віддає відновленню здоров'я хлопчика. У липні Іванкові виповнилось 8 років. День, коли він з'явився на світ, був одним із найщасливіших для всієї родини. Вагітність протікала нормально, а от дуже стрімкі пологи не пройшли безслідно: хлопчик народився із травмою хребта і голови. І дотепер жінка не знає, чи все зробили лікарі для того, щоб вберегти її кровиночку від хвороби? Чи це така доля? — До року Іванко не сидів, — розповідає мама. — Лікарі помічали відхилення в розвиткові, та стверджували, що ніякої панацеї від церебрального паралічу немає. Тепер я переконана, що бити на сполох потрібно відразу, не чекати рік-два, щоб почати лікування. Це благо, що я від людей почула про Міжнародну клініку відновного лікування у Трускавці та про Одеський реабілітаційний благодійний центр «Майбутнє», які приймають дітей із такою хворобою з усього світу. Я довірилась кваліфікованим неврологам тих закладів. Вони призначили Іванкові певний курс лікування. Час від часу ми вимушені туди їздити. В Одесі купуємо й таблетки, яких у Луцьку в продажу взагалі немає. Це завдяки дорогим лікам, а ще — регулярним масажам, корекціям хребта, над яким працює досвідчений масажист, народний цілитель Анатолій Андрійчук, Іванко став на ноги. Мама Наталя каже, що з року Анатолій почав працювати з хлопчиком. Перший курс масажу тривав 10 днів, другий — 15, третій — 20 днів. Після 2-х років і 2-х місяців малий несміливо, але стояв на ногах! — Я перейняв методику лікування церебрального паралічу в доктора медичних наук, професора Міжнародної клініки відновного лікування Козявкіна Володимира Ілліча, — розповідає Анатолій Андрійчук, щойно закінчивши масаж. — Вже 7 років поспіль працюю з Іванком. Він росте в мене на очах. Результат не забарився: хлопчик, нехай навіть із чиєюсь допомогою, але ходить! Я разом із ним, і з його батьками радію успіхам. Тримаючись за мамину руку, Іванко продемонстрував результат… Наразі трохи важко, бо навантаження під час корекції хребта неабияке. За день-два відчує полегшення. — Кілька років тому ми з чоловіком і з мамою переїхали жити з Луцька в село Воротнів, — каже Наталя. — Подумали, що так буде краще для нашої дитини: свіже повітря, здорова їжа, гарний сон. Тепер Ванька цілий день на вулиці! Ми йому замовили спеціальну колясочку, завдяки якій може пересуватися сам без чиєїсь допомоги. Він і курочок кормить, котика, собачку. Йому все цікаво! Надворі поставили басейн. Із задоволенням у літню пору хлюпочеться в воді! Сусідські дітки його забирають гратися. Загалом, дозвілля непогане. Батьки Іванка подбали й про облаштування кімнати: спеціальне ліжечко, тренажер, одним словом, усі зручності. «Робочий день» Іванка розписаний по хвилинах, каже мама. Зранку підйом, сніданок, приймання ліків, тренування, прогулянка, масаж… — Ми й читаємо з ним книжечки, малюємо на великих аркушах картону (бо на стінах у хаті місця не залишилось: всі обписані олівцями на парафіновій основі), складаємо конструктор, — веде далі свою розповідь мама. — Я покинула роботу й увесь свій час присвячую синові. Роблю йому масаж обличчя, рота за рекомендацією лікарів. Він все розуміє, от тільки сказати не може… Видає звуки, показує, приміром, коли щось хоче. А от вередує дуже рідко. Пробували ходити в дитячий садочок — не сподобалось. Іноді важко, звичайно. Та мені допомагає мама. Чоловік працює на підприємстві, забезпечує сім’ю. Не розумію тих «благовірних», які, тільки-но відчувши труднощі, залишають напризволяще своїх дітей. Нас Іванко єднає! Не дивлячись ні на що, ми плануємо ще одну дитинку. Побоююсь, не приховую, та думаю, що все буде добре. Наталя сподівається, що колись реалізує себе в житті. Бідкається лишень, що люди не завжди розуміють проблему таких дітей: дивляться з жалістю, проводжають поглядом… — Діти, хворі на ДЦП, поки що є ізгоями в цьому житті, — каже Наталя Перванчук. — І вони наразі ніким не захищені. Залишається одна надія — на власне здоров'я. Щоб забезпечити майбутнє своїх дітей…