Після смерті тіло людини розберуть на «запчастини»

Міністерство охорони здоров’я пропонує депутатам Верховної Ради прийняти закон про посмертне донорство, за яким усі померлі громадяни вважатимуться потенційними донорами. Нині в Україні трансплантацію здійснюють, опираючись на закон, прийнятий ще в 1999 році: для пересадки органів потрібна згода або самого донора, або ж його родичів. Рідня, як правило, згоди не дає, через що українська трансплантологія переживає не кращі часи. Та й, у принципі, фахівці стверджують, що родинне донорство не вирішує проблеми, адже лише невеличкий відсоток родичів можуть стати донорами. Зрештою, трансплантацію серця, легень, підшлункової залози від родича не проведеш — вони можуть бути виконані лише від померлої людини. Однак запропонований законопроект не стільки обнадіює, як сіє сумніви: чи не стануть лікарі спекулювати на цьому та свідомо недоліковувати пацієнтів заради донорського органа?

Як свідчить статистика, по всій Україні дві тисячі пацієнтів чекають нової нирки, тисяча людей потребує пересадки серця, півтори тисячі осіб — печінки, 600 — кісткового мозку, ще дві тисячі — трансплантації підшлункової залози. Спираючись на ці дані, МОЗ розробило законопроект, що дозволяє використовувати органи українців після їх смерті, якщо вони не написали відмови від цього за життя.

Головний трансплантолог МОЗ Олександр Никоненко пояснив, що в Україні сім центрів трансплантації готові до постійної роботи, проте трупне донорство практично блоковане.

За його словами, розробляючи закон, автори орієнтувалися на досвід Росії, Білорусі, Італії, Австрії.

— Якщо консиліум лікарів у лікарні констатує смерть мозку пацієнта, то після бесіди з родичами органи людини зможуть вилучити, — відзначає Никоненко.

За словами медичного адвоката Людмили Солоп, закон може бути корисний, але треба дивитись, які в ньому передбачать механізми проти зловживань. Серед можливих ризиків і те, що трансплантологія передбачає не тільки пересадку внутрішніх органів, але і сухожиль, м’язів, шкіри. Тобто людину зможуть просто розібрати на органи, і родичам навіть нічого буде поховати.

Перебуваючи в обласній лікарні, «Відомості» запитали пацієнтів, як вони ставляться до посмертного донорства. Лучанка пані Валентина каже, що в Україні не настільки розвинена система медицини, щоб впроваджувати такі речі.

— В європейських країнах існує страхова медицина, про це не треба забувати. Я боюся, щоби лікарі не почали на цьому заробляти, — ділиться своїм хвилюванням жінка.

— Страшно стає, чи не стане це стартом для розвитку «чорного бізнесу». А люди, які потрапили в аварії… То їх тепер узагалі не рятуватимуть, чи що? — обурилася мешканка Ківерцівського району пані Тетяна.

Детальніше про посмертне донорство, його плюси та мінуси «Відомості» розмовляли з завідувачем нефрологічного відділення Волинської обласної клінічної лікарні Віктором Дорецьким.

— Я прихильник того, щоби був прийнятий закон про посмертне донорство, бо я постійно стикаюся з людьми, молоддю, які опиняються у безвиході через неможливість здійснити пересадку нирки зокрема. В області приблизно 150 осіб отримують замісну ниркову терапію, й усі вони є потенційними претендентами на трансплантацію. Трансплантація — велика міждисциплінарна проблема. В Україні пересадки органів очікують тисячі пацієнтів, але, на жаль, таких операцій проводиться всього 100-120 на рік. На Волині щороку додається по одному-два пацієнти з пересадженою ниркою. Все тому, що в Україні діє презумпція незгоди, тобто органи у померлих осіб забороняється брати для пересадки, крім випадків, коли пацієнт сам дав згоду на це, — каже лікар.

Те, що зробити пересадку нирки економічно вигідніше, пораховано давно, — переконаний пан Дорецький. — У Європі вартість гемодіалізу коливається в межах 70-80 тисяч євро на рік, а лікування пацієнта після пересадки нирки обходиться у щорічних 10-15 тисяч євро.

«Відомості» поцікавились у спеціаліст, чи можливе посмертне донорство саме в Україні, відомій світу корупцією та всілякими махінаціями. У можливостях вітчизняних лікарів здійснювати пересадку органів пан Дорецький сумнівів не має.

— Рівень розвитку медицини в країні визначається якраз тим, наскільки розвинена трансплантологія. Технічно це не є складна операція. Брак трупних органів дуже обмежує пересадку органів і тканин. Лише один відсоток людей, що помирають, відповідає чинним критеріям відбору донорів, тобто, щоб мозок був мертвим, а серце ще билося. Стосовно спекуляції життям, то запровадження посмертного донорства мусить бути і законодавчо, і організаційно забезпечене. У Європі є такі речі. Я певною мірою погоджуюся з науковим співробітником Московського міського центру трансплантації печінки в інституті Скліфосовського пані Андрєйцевою, яка каже, що називати трупом людину, у якої ще б’ється серце, але помер мозок, передчасно, бо ж є випадки, коли пацієнти роками лежать у комі, сплять летаргічним сном, а потім приходять до тями. Тому вважаю, що треба далі розвивати критерії оцінки смерті людини як індивіда, — пояснює Віктор Васильович.

«Відомості» також з’ясували, що для успішного функціонування посмертного донорства потрібно вжити низку організаційних заходів. У США, наприклад, діє спеціальний координаційний центр, який зобов’язаний сповіщати сім’ї потенційних донорів органів і тканин. Окрім того, координатори сповіщають усі медичні заклади про появу потенційного донора.

За словами Віктора Дорецького, в Україні теж повинен бути створений трансплантат-координатор, який би отримував усі повідомлення з закладів охорони здоров’я про потенційних донорів, організовував забір потрібних органів і тканин, проводив би консервацію органів і типування матеріалу для пересадки.

— Ця інформація повинна розсилатися по медичних установах країни. Де донорський орган підходить, туди його треба оперативно транспортувати. На початках це буде важко зробити, оскільки немає вертольотів чи якогось швидкого транспорту, але це можна почати робити, наприклад, у Києві, а потім розширяти систему по областях, — розповів лікар Дорецький.

Як духовенство ставиться до посмертного донорства, ми запитали у керівника прес-служби Волинської єпархії УПЦ КП протоієрея Віталія Собка.

Священик зазначив, що зараз у Церкві обговорюють це актуальне питання як виклик нашого часу, адже поряд із безсумнівно необхідною допомогою для багатьох важкохворих є і певні моральні проблеми та небезпека для суспільства.

— Неправильна пропаганда донорства та комерціалізація трансплантаційної діяльності створюють передумови для торгівлі частинами людського тіла, тож я, — підкреслив отець Віталій, — поділяю думку багатьох моїх співслужителів, що не можна до органів людини ставитись, як до товару, об’єкта купівлі-продажу. Пересадка органів від живого донора може бути тільки добровільною — як самопожертва, як прояв любові та співчуття. При цьому він має бути повністю інформований щодо можливих наслідків для його здоров’я.

Щодо вилучення органів у щойно померлих людей, то тут, переконаний голова інформаційно-видавничого центру єпархії, має бути виключена неясність у визначенні моменту смерті. Неприйнятне скорочення життя однієї людини, у тому числі через відмову від життєпідтримувальних процедур, задля продовження життя іншої людини.

Крім того, Віталій Собко вважає, що лікарі повинні у будь-якому разі звертатися за згодою до людини, що помирає, або, якщо це неможливо, до його рідних. Так звана презумпція згоди потенційного донора на вилучення органів і тканин його тіла — недопустиме порушення свободи людини, її гідності як Божої дитини.