Сім’я художників із Закарпаття оселилась у середньовічному замку

Замок XIV століття Сент-Міклош у селищі Чинадійовому Мукачівського району вже кілька років є одним із обов’язкових місць для відвідування туристів, які приїздять на Закарпаття. Ще десять років тому він був купою руїн, а сьогодні тут вирує культурно-мистецьке життя: відбуваються виставки, презентації книг, фільмів, концерти камерної музики, працює клуб авторського кіно, відбувся перший міжнародний фестиваль історичних реконструкцій. Усе це завдяки місцевому художнику Йосипу Бартошу, який десять років тому першим в Україні зважився взяти в оренду середньовічний замок. Понад те, художник разом зі своєю дружиною Тетяною, також відомою мисткинею, живуть у цьому замку. На першому поверсі обладнали кімнату й майстерню.

Екскурсію замком нам проводив господар, його дружини на той момент удома не було.

На фото: Господар замку сам проводить екскурсії

— Перша згадка про цей замок датується 1403 роком, — розповідає Йосип Бартош. — Нащадок древнього роду графської сім’ї Перені, яка його збудувала, три роки тому відвідав нас, саме він відкривав наш музей. Спочатку на цьому місці було бойове укріплення — Чинадіївська кам’яна фортеця з двома кутовими вежами та метрової товщини стінами, зведена в XIV столітті бароном Перені. Добудовували її графи Телегді. Володіли фортецею княгиня Ілона Зріні, її син Ференц ІІ Ракоці, графи Шенборни — понад 200 років. У Мукачівському замку розповідають, як хоробра княгиня Ілона Зріні воювала, ми ж розказуємо, як вона палко кохала. Про це окрема розмова у її спальні на другому поверсі наприкінці екскурсії, — інтригує туристів пан Йосип і запрошує оглянути експозицію музею, який розміщений у стінах замку.

Тут можна побачити унікальні артефакти скіфської і кельтської культур — амулети, предмети побуту, прикраси, яким понад тисячу років. Усі ці речі Йосип Бартош виміняв на власні картини або купив у колекціонерів. На стінах першого поверху його роботи — портрети володарів замку. На другому поверсі — зображення бога Сонця, яке виконала художниця Тетяна Бартош. Цікава робота — голова єдинорога, який у всіх культурах і віруваннях був символом чистоти та незайманості. Голову кельтського охоронця дрімучих лісів, напівтварини-напівлюдини, виконав учень Бартошів, скульптор із Чинадійового Володимир Павлюк. Робота цього ж майстра — копія «неолітичної Венери». На вікнах — вітражі, виготовлені учнями Чинадіївської школи мистецтв. Усі меблі в замку відтворюють інтер’єр XVII ст. Відвідувачам художник пропонує помолитися в освяченій каплиці Святого Миколая, де зберігаються мощі трьох святих та ікона XI ст.

В одній із вітрин у кімнаті на другому поверсі можна побачити унікальну виставку писанок дружини пана Йосипа Тетяни. Вона єдина писанкарка в Україні, котра отримала авторське свідоцтво на виготовлення шкрябанок: поваривши кілька годин курячі яйця в цибулинні, вишкрябує на них малюнки загнутим лезом для гоління та голкою. На один витвір витрачає від тижня до місяця. У колекції, виставленій у замку, понад 10 таких робіт. Решту роздарувала чи продала.

На фото: Писанка Тетяни Бартош

Також у замку є кілька «таємних переходів» — подвійних стін, які господарі з радістю показують відвідувачам. А ще Йосип Бартош розповів про систему опалення в будівлі, зауваживши, що у прадавні часи люди мали сильніший імунітет і 13-15 градусів тепла їм було цілком достатньо.

— В часи Другої світової війни німці зробили у замку в’язницю, — продовжує розповідь господар. — За радянської влади він був сільрадою, військовою частиною та складом автобази. І ось ми у кімнаті, яка була спальнею. Колись тут зустрілися два серця, вони покохали одне одного, і про їхні почуття дізнався весь світ.

Йосип Бартош має на увазі княгиню Ілону Зріні та угорського повстанця Імре Текелі.

— Ілона Зріні знала 15 мов, основи медицини, мистецтво, єдина жінка, яка отримала грамоту від турецького султана, — розповідає історію Йосип Бартош. — Молода жінка тримала оборону Мукачівського замку майже три роки. Будучи вдовою, вона відпочивала у цій кімнаті, й сюди до неї у 1682 році на таємні побачення приходив граф Імре Текелі. Він був протестант, воював проти Австрії, вона ж — католичка, підлегла великої Австрійської імперії. На той момент їй було 39 років, а йому лише 25, однак він не зміг встояти перед її неземною красою. Вона ж побачила перед собою молодого сильного амбіційного чоловіка. Їхні побачення закінчилися вінчанням у Мукачівському замку, де три тижні гуляли весілля. Після цього австрійський двір поставив її перед вибором: або кохання, або у неї забирають усе. Вона була однією з найбагатших жінок у Європі, й усі спостерігали, що вибере Ілона. Жінка вибрала кохання. У результаті у неї забрали двох дітей, усі землі — частину Хорватії з її родовими замками, Трансільванії, а саму помістили під суворий нагляд у монастир, потім перевели в Ізмір, що у Туреччині, де у 1703 році княгиня померла. А через два місяці помер її коханий чоловік. Це викликало хвилю обурення серед угорського народу, котрий зрозумів одну просту істину: австрійці знущаються не тільки з простого народу, а й посягнули на вельмож. Через багато років Угорщина все-таки отримала свою свободу та незалежне королівство, а все це почалося звідси, з цієї кімнати.

У планах сім’ї Бартошів і їхніх однодумців — відновити цю кімнату й тим молодим парам, які вже беруть шлюб, давати можливість провести тут деякий час.

— Думаю, молоді люди винесуть звідси краплинки таких понять, як істинне кохання, вірність, любов до своєї землі, до свого роду, — сподівається художник. — Без таких понять не буде майбутнього людства.

За словами Йосипа Бартоша, ні держава, ні нащадки родин, що мешкали у замку, ні місцеве населення не зацікавлені у його відродженні. Гроші на його реставрацію дали лише раз: п’ять тисяч доларів — міністерство охорони культурної спадщини Угорщини, вісім тисяч гривень — Закарпатська обласна держадміністрація. Решту ж митці роблять за власні кошти, виручені від продажу своїх робіт, також їм допомагають колеги, що об’єднались у громадську організацію «Калган-А», до якої входять митці не тільки з України, а й із Данії, Австрії, Франції, Угорщини, Литви, Румунії, США, Росії. Стоїть у замку скринька для збору пожертв від відвідувачів. Однак, зі слів пана Йосипа, інколи приходить група туристів, а вона залишається порожньою.

На запитання, що спонукало його орендувати і відновлювати напівзруйновану історичну пам’ятку, відповів, що й сам не знає. Просто одного разу, випадково побувавши в Чинадійовому, відчув, що хоче тут зробити культурно-мистецький центр.

— З орендою проблем не було: пішов у сільраду, там із мене посміялися, та прохання підписали, хабара ніколи нікому не дав жодної копійки, — зізнається пан Йосип. — У райдержадміністрації теж підписали, а от в обласній адміністрації процедура затяглася більш як на півтора року.

Грошей за оренду Бартоші не платять, бо взяли руїни, а не приміщення, хоча в договорі прописано, що «зобов’язані його зберегти».

У найближчих планах орендарів — відновити й парк, який тут був закладений у 1730 році.

Поцікавилися, чи не страшно жити у такому великому замку, на що господар середньовічної оселі відповів:

— Хтось мусить за усім цим наглядати. Бо до сьогодні залишилася давня приказка: якщо у Мукачевому вас не побили, в Чинадійовому — не пограбували, то ви спокійно можете обійти всю земну кулю, з вами нічого не станеться. Цю приказку кожен випробував на собі, я теж. Правда, в Мукачевому мене не били, зате в Чинадійовому обікрали двічі.