Що стоїть за «ґданською доброзичливістю» Путіна
Путін подобрішав. Ще минулого місяця він ощасливив своїми подарунками тувинського чабана і його сина, а вже на початку цього обдарував цілу Польщу. Невідомо, втім, чи польські промови ВВП вартували для нього більшого самозречення, аніж відданий мисливський ніж та годинник.Володимир Володимирович почав торувати собі дорогу до польських сердець заздалегідь, не відкладаючи цієї роботи аж до приїзду до Речі Посполитої. Ще до неформального саміту з нагоди 70-ої річниці формального початку Другої Світової, який відбувся 1 вересня у Ґданську, Путін попередив поляків про свій дружній настрій статтею в Gazeta Wyborcza.
І російський прем’єр дійсно зайшов у своїй «дружності» далеко. Настільки далеко, щоб привселюдно захопитися «величезними демократичними змінами в Радянському Союзі та Східній Європі на початку 90-х». Навіть настільки далеко, щоб привселюдно ж засудити сталінську практику фальсифікації історії і визнати «аморальним» пакт Молотова-Ріббентропа.Ні, стаття Путіна не була від першого до останнього абзацу каяттям за гріхи Радянського Союзу – це було б уже надто підозріло. У його тексті цілком очікувано дісталося і європейцям за Версальський і Мюнхенський договори, і неназваним «деяким країнам», що возвеличують постаті колабораціоністів (тут між рядками легко читалося вітання українському президентові). Але більшого від Путіна насправді ніхто й не чекав. Поляки зраділи й так. А вже за те, що Путін у тій самій статті (як і у наступній промові «наживо» у Ґданську, яка від публікації у GW мало чим відрізнялась) так тепло говорив про перспективи російсько-польського партнерства і так сердечно оцінював воєнний героїзм польського народу, багато із них взагалі ладні були забути все. Те, наприклад, що ще зовсім нещодавно Кремль оприлюднив «секретні» документи, за якими поляки активно співпрацювали з нацистами до війни. Володимир Володимирович про цю історію, зрештою, також вирішив зайве не нагадувати. Розчулились і польські політики.
Прем’єр Дональд Туск розповідав, як його зустріч із російським колегою з першої хвилини засвідчила, що російсько-польські відносини прямують до світлого майбутнього.Глава польського МЗС Радослав Сікорські також не приховував своєї радості: мовляв, ось вона – справжня партнерська розмова і правильна повага до Польщі. Магія Путіна, втім, подіяла далеко не на всіх навіть усередині самої Польщі. Тим більше, що
потепління ВВП ніби чисто випадково збіглося з іншою подією у зовнішньополітичному житті Польщі – буквально за декілька днів до того Обама явно ще на декілька градусів охолов до ідеї розміщення у Польщі і Чехії системи ПРО.У непідробність таких збігів віриться непросто. Поляки, між іншим, дуже болісно сприйняли оті дискусії щодо доцільності ПРО у Хантсвілі, і особливо болісною для них була думка генерала Картрайта, буцімто США у цьому питанні повинні рахуватися із душевною чутливістю Кремля. Поляки зрозуміли це по-своєму (Обама хоче віддати нас на поталу Росії!), і не на жарт образилися.
А тут ще й американці відправили до Ґданська на урочисту зустріч не Джо Байдена чи Хіларі Клінтон, а простого радника президента з питань національної безпеки Джима Джоунса, про існування якого багато хто у Ґданську взагалі вперше дізнався.І як не намагався прем’єр Туск продемонструвати, що нічого страшного не сталось, було ясно, що таки сталось. Вдруге за тиждень поляки на американців образились. І от якраз на фоні цієї подвійної образи до Речі Посполитої приїжджає несподівано доброзичливий Путін. Ясна річ, польські скептики одразу ж запідозрили, що таким чином Володимир Володимирович використовує вдалий момент для посилення єдності слов’янських народів за рахунок США. Така от, мовляв, проста геополітична гра. Утім, при усій повазі до бажання поляків бути центральним персонажем історії про потепління Путіна, читати сигнали ВВП можна (і, мабуть, таки треба) дещо по-іншому. Адже російський прем’єр потішив у Ґданську не тільки наших західних сусідів – наприклад, він ощасливив і нас, українців, запросто домовившись із пані Тимошенко про закупівлю Україною газу не за контрактом, а за потребою. Чим, до речі, здивував деяких експертів і в самій Росії.
«Ґданська доброзичливість» Володимира Путіна, найімовірніше, адресована не стільки полякам чи, тим більше, нам, скільки якраз самим Сполученим Штатам.Невеликий секрет, що систему ПРО сприймають як захист від Росії не лише у Чехії та Польщі, а й у самій Америці. Тож для демонстрації своїх найкращих намірів щодо сусідніх держав Путін не міг обрати кращої миті, аніж та, в яку цей бушівський проект ще сильніше захитався. Таким чином дружній ВВП надіслав Обамі іще один месидж про непотрібність цього проекту. Президент США, вочевидь, такі аргументи сприйматиме виключно із задоволенням, бо й сам підтримує розміщення системи ПРО у Східній Європі не набагато більше за Кремль. Отже, задоволені результатами зустрічі можуть бути всі: і Путін, і Обама, і приголублені поляки, і загазовані українці. Лишень невідомо, чи надовго.
