Захід залишає Україну сам-на-сам з Росією
Змагання зі шмагання
Відносну стриманість спромігся проявити лише Андерс Аслунд з Інституту світової економіки імені Петерсона, який коментував звернення Медведєва для газети Financial Times.Він розкритикував російського лідера за відсутність у листі будь-яких конструктивних пропозицій і за його «відірваність від реальності», яка дуже нагадала авторові брежнєвський стиль, однак далі цього не пішов.Однозначно розглядаючи лист Медведєва як спробу вплинути на українські президентські вибори, фахівець залишився впевненим, що Москва не зможе досягнути поставленої мети, бо, на його думку, кожен серйозний політик в Україні змушений дослухатися до своїх власних виборців, а не до бажань росіян. Саме цього росіяни не можуть зрозуміти, вважаючи, що можуть «купити» наших політиків, писав Аслунд. Окрім того, пан Аслунд погоджувався і з думкою російського політолога Орєшкіна, згідно з якою послання Медведєва вказують на сильне змагання поміж теперішнім і минулим президентами Росії.
«Путін перетворив шмагання України на своє улюблене заняття, і Медведєву у цій справі відставати не можна», - пояснював цю тезу фахівець.
Нешаблонна загроза
Спеціалісти з міжнародних відносин Юджин Румер і Дейвід Крамер на сторінках New York Times сягнули у своєму аналізі далі. Допускаючи, що лист і відеоблог Дмитра Медведєва можуть бути лише своєрідним повторенням російських спроб впливу на українські вибори п’ятирічної давнини, автори не виключали й іншої, куди менш комфортної можливості.Що, як подвійне звернення президента Росії свідчить про те, що Кремль готується до «рішучих дій» стосовно нашої держави – скажімо, у Криму? - запитували автори. Усі вже встигли настільки звикнути до конфліктів між Москвою та Києвом, писали вони, що такі дії росіян можуть захопити світову спільноту зненацька – абсолютно так само, як це сталося минулого року в Грузії.За загальноприйнятими поглядами, погоджувалися Румер і Крамер, ніякого військового конфлікту між Росією та Україною, звісно, бути не може – однак автори ставили під сумнів саму прийнятність загальноприйнятих поглядів у даній ситуації (знову ж таки, пам’ятаючи про минулорічний конфлікт на Кавказі). «Лист пана Медведєва до українського лідера є нагодою вдатися до нешаблонних припущень щодо того, що за ним може стояти насправді, і нагодою вжити нашої колективної уяви у пошуку таких дій, які посилили б нашу віру у загальноприйняті погляди», - закликали вони світову спільноту до обережності.
Мюнхенське мовчання
Московський кореспондент британської газети The Times Тоні Хелпін надзвичайно емоційно коментував спільну прес-конференцію Медведєва та Анґели Меркель у Мюнхені, яка була для автора прямим продовженням послань російського президента. Найбільшу його увагу привернуло мовчання канцлера ФРАН у відповідь на відверте розривання останнім стосунків з діючою українською владою та неприховану демонстрацію наміру втручатися в українські вибори. «Глава найбільшої країни Європейського Союзу не запропонувала жодної підтримки Україні як демократичному партнерові, і не захищала право її народу самому обирати своїх лідерів», - обурювався Хелпін. Таке мовчання пані Меркель, за словами автора, здивувало Київ і цілком задовольнило Москву. При цьому він підкреслював, щоАнґелу Меркель виступ Медведєва ніяк не міг захопити зненацька, адже резонансні «українські» звернення росіянина були оприлюднені ще до зустрічі лідерів ФРН та РФ.Щодо самих звернень, то тут дописувач The Times виділив два моменти: по-перше, у відеопосланні він помітив за спиною президента Росії щось «підозріло схоже на російський військовий корабель»; по-друге, його занепокоїли гранично гострі слова Медведєва про відісланих з Одеси та Сімферополя дипломатів. Ці моменти підказують, що перетворення Криму на український варіант Абхазії і Південної Осетії, на думку Хелпіна, доволі імовірне. «У 1938 році у Мюнхені долю Чехословаччини вирішили європейські сили, занадто боязливі для того, аби протистояти агресивному сусідові. (…) Кремль сприймає мовчання пані Меркель як підбадьорливий знак: якщо вдасться підірвати українську незалежність, то це йому минеться так само легко [як і у випадку з Грузією]», - малював Хелпін похмурі картини.
Час бути чесними
Перегукувалася із матеріалом Тоні Хелпіна і стаття у The Guardian, написана Стенлі Кобером, однак у ній автор претендував уже на так званий «реалістичний» підхід до міжнародних відносин. Пан Кобер намагався пояснити, чомуСША не може бути помічником Україні у випадку конфронтації з Росією.Першим ділом, Кобер запевнив: «Сфери впливу існують, навіть якщо дехто обирає їх не визнавати. Міць держави – як гравітація: вона найбільше впливає на об’єкти, найближчі до неї». Це твердження автор підкріпив популярним на американському континенті прислів’ям: «Бідна Мексика – так далеко від Бога, і так близько до Сполучених Штатів». Через призму цього прислів’я Кобер розглядав і відносини між Україною та Росією: у конфлікті між ними, писав він, США мало що можуть вдіяти, бо Україна межує саме з Росією, а Штати – далеко, і сучасна військова технологія не може подолати таких географічних перепон.
Тож обіцянки Америки про підтримку України та Грузії вартують рівно стільки ж, скільки вартували обіцянки Франції про підтримку Польщі напередодні нападу Німеччини – нічого.«Поставлені у подібні умови, США зробили б те саме», - писав автор, - «США нічого б не вдіяли, бо нічого вдіяти не можуть. Географію неможливо змінити». Тим не менше, американська влада продовжує роздавати обіцянки, у які люди й далі віритимуть – і лише тоді, коли вони потраплять у біду, а Штати не прийдуть на допомогу, вони дивуватимуться, чому так сталося. «Час бути чесними – і з американцями, і з тими, хто покладаються на їхні обіцянки», - наполягав Кобер, даючи зрозуміти, що за «чесним» поглядом на речі Україна з Росією – сам на сам.
