Українці практично не мають шансів на пересадку нирок

Пересадка нирки визнана одним із головних досягнень сучасної медицини. Всесвітня організація охорони здоров’я декларує, що трансплантація органів має бути доступною усім, хто її потребує. Одначе закон, який регулює пересадку органів в Україні, зокрема нирок, є настільки недолугим, що шанси отримати «нове життя» у хворих — мізерні. Яка ситуація з трансплантацією нирок в області, чи по кишені вона волинянам і чи здатні наші лікарі проводити операції з пересадки органів на місці, з’ясовували «Відомості».

Поки європейські країни активно спрямовують кошти та сили медиків на своєчасну діагностику хвороб нирок, українські ескулапи пасуть задніх. І зовсім не тому, що некваліфіковані. Швидше — безсилі. Основна причина низького рівня виявлення ниркових недуг та, що ці хвороби — «німі», вони протікають практично без симптомів. Порушення можна виявити, перевіривши функцію нирок або ж проведенням аналізу сечі на білок. А в зв’язку з тим, що Україна відмовилася від масових медичних оглядів, «ниркових» пацієнтів у нас фактично немає. Зате серцево-судинні хвороби процвітають. Нефрологами чітко встановлено: якщо є хронічна хвороба нирок, то частота кардіоваскулярних ускладнень — інфарктів, інсультів — у 7,5 разу вища.

Як розповів головний спеціаліст з нефрології управління охорони здоров’я ОДА, завідувач нефрологічного відділення обласної клінічної лікарні Віктор Дорецький, у світі частота хронічної хвороби нирок у популяції становить у середньому 7-10%. Іншими словами, що розвиненіша країна, то частіше виявляють хвороби нирок у населення. В Україні цей показник — усього один відсоток.

З 2002 року на Волині ведеться реєстр хронічної захворюваності нирок, у якому перебуває неповна тисяча хворих, але якщо виходити з середніх популяційних даних по Європі, то хворих волинян мало б бути не менше ста тисяч.

Хронічна хвороба нирок призводить до втрати ними функцій, у першу чергу видільної, та провокує хронічну ниркову недостатність, при якій продукти життєдіяльності не виводяться, накопичуються в організмі та спричинюють автоотруєння. Людина худне, втрачає апетит, працездатність, розвивається анемія, слабкість. До цього приєднується артеріальний тиск, і як наслідок — інсульт, інфаркт.

«Відомості» з’ясували, що основний віковий контингент, який страждає на хронічні хвороби нирок, — це молоді люди. З часом частина пацієнтів потребує ниркової замісної терапії: позаниркового очищення крові (гемодіаліз), перитонеального діалізу або одразу трансплантації нирки. Пан Дорецький каже, що усі, хто лікується замісною нирковою терапією у вигляді гемодіалізу, є кандидатами на трансплантацію.

На Волині замісну ниркову терапію отримує 166 осіб. Гемодіаліз здійснюють у Луцьку, де на обліку перебуває 90 хворих, решта ходять на очищення крові у Ковелі, Нововолинську, Камені-Каширському та Любомлі.

Законодавство майже не дає шансів на пересадку нирки

Трансплантація в Україні за радянських часів розвивалася більш-менш пристойно. В 90-ті роки в Києві щороку проводилося по 77 операцій із пересадки. Віктор Дорецький каже, що це були високі показники, якщо, наприклад, узяти до уваги, що у німецькій клініці «Шаріте» у той же час проводили 110 операцій щороку.

— Але в середині 90-х було прийнято Закон «Про трансплантацію органів і тканин», який фактично поставив хрест на пересадці органів. Згідно з ним, для трансплантації потрібна згода або донора, або його родичів. У Китаї цю проблему вирішують простіше: при видачі водійських прав людина підписує документ про те, що вона не заперечує, що у разі її смерті в ДТП органи віддадуть для трансплантації. В нас же діє принцип незгоди, — каже Віктор Васильович.

Якщо йдеться про пересадку нирки для діток, то зазвичай донорами виступають батьки, рідні.

Інша річ, коли донорами родичі бути не можуть. У таких випадках шанси отримати нову нирку нульові, бо, як правило, «чужий» українець свою нирку не віддасть, але й згоди на те, щоб у померлого родича взяли орган, теж не підпише. ВООЗ, навпаки, каже, що «трупна» нирка — порятунок для тих, хто потребує пересадки, а вилучення органа у живих рідних — це лише альтернатива. В нас же виходить, що альтернатива є чи не єдиним шансом на життя. Закон не передбачає посмертну трансплантацію. Налякані постійними повідомленнями у ЗМІ про зникнення людей, яких начебто «пускають на органи», або ж жахливими розповідями про те, якими понівеченими забирають тіла померлих після розтинів, українці втрачають довіру до патологоанатомів, судмедекспертів тощо. Звідси й усі проблеми.

Навіть якщо донор і знайдеться, сама процедура трансплантації є дуже дорогою. В Україні існує спеціальний реєстр — листок очікування хворих на пересадку. Однак із 166 волинян, які її потребують, на черзі стоять одиниці. Чому? В першу чергу через брак коштів.

Навіть після пересадки нирки ліки треба «вибивати»

Із 770 українців, яким пересадили нирку протягом останніх років, волинян усього дев’ятеро. Двоє з’явилося минулого року. Одна жіночка з Камінь-Каширського району зробила трансплантацію у Донецьку, іншій здійснили пересадку в Пакистані.

Отримавши шанс на повноцінне життя, ці люди змушені приймати імунодепресанти, аби організм звик до нового органа. Але й тут не все так гладко.

На нещодавньому конгресі нефрологів і трансплантологів, що проходив у Києві, обговорювали проблему забезпечення ліками, яке здійснюється за державний кошт, пацієнтів із «новою» ниркою.

Віктор Дорецький каже, що в Україні створили доволі громіздку систему з забезпечення таких хворих медикаментами.

— Щороку потреба у медикаментах по області передається управлінням охорони здоров’я до МОЗ. Міністерство збирає дані з усієї України, підсумовує та проводить тендери. Ці процедури затягуються настільки, що ліки надходять до областей уже в другій половині року. Але як хворим дожити до цього часу? — повідав пан Дорецький.

Волинські урологи могли б пересаджувати нирки

«Відомості» вирішили також дізнатися, чи готові волинські медики проводити операції з пересадки органів. Завідувач урологічного відділення обласної клінічної лікарні Андрій Онищук сказав, що можливість є, та й медперсоналу достатньо, якби не одне «але».

— Пересадка нирки не є складною, це судинна операція, але є поняття генетичної сумісності та ще низка показників, за якими визначають можливість пересадки нирки конкретному пацієнту. У нас немає настільки сильної лабораторії. Ми цього поки не проводимо і, думаю, найближчим часом проводити операції з пересадок не будемо, — наголосив пан Онищук.

З ним погодився і завідувач нефрологічного відділення пан Дорецький, мовляв, можливість є, і база є, але навіть якщо кожна область в Україні матиме центри трансплантації, то ситуація не покращиться, донорів не побільшає. Законодавство «гниле», у медиків зв’язані руки, а у хворих на ниркову недостатність щоденно зменшуються шанси на життя.